3. Статичні рефлексии

Статичні рефлекси виникають при зміні положення тіла чи його частин у просторі:

при зміні положення голови в просторі — це так називані лабіринтові рефлекси що виникають у результаті подразнення рецепторів вестибулярного апарата;

при зміні положення голови стосовно тулуба — шийні рефлекси із пропріорецепторів м'язів шиї;

при порушенні нормальної пози тіла — випрямні рефлекси з рецепторів шкіри вестибулярного апарата і сітківки ока.

Відмінною рисою лабіринтових тонічних рефлексів є підвищення чи зниження тонусу м'язів усіх чотирьох кінцівок спрямоване на компенсацію відповідного руху голови для попередження можливого падіння при переміщенні в просторі.

Наприклад при відхиленні голови назад підвищується тонус м'язів-розгиначів спини а при нахилі вперед — тонус згиначів (лабіринтовий рефлекс). Подібні реакції мають місце при виконанні багатьох фізичних вправ. Так виконання гімнастом стійки на кистях полегшується при відхиленні голови назад виконання угруповання під час стрибків у воду чи акробатичних стрибків — при нахилі голови вперед.

4. Статокінетичні рефлекси

Статокінетичні рефлекси особливо чітко можна проілюструвати на прикладі рефлекторних рухів очей. Так, якщо тіло людини обертати в горизонтальній площині, наприклад на кріслі, яке крутиться, то під час прискорення очні яблука відхиляються в сторону, протилежну рухові. При досягненні певної межі вони швидким рухом повертаються у вихідне положення. І навпаки, при сповільненні руху спостерігається протилежна реакція - очні яб­лука відхиляються в сторону руху. Ці рефлекторні рухи очей на­зиваються ністагмом. Статокінетичні рефлекси виконуються за ра­хунок перерозподілу тонусу скелетних м'язів тіла і за участю ве­стибулярного апарату, а також імпульсів з м'язів очей. Статичні і статокінетичні рефлекси відіграють надзвичайно важливу роль при виконанні різних спортивних вправ, особливо у таких видах спорту, як спортивна гімнастика, акробатика та ін.

5. Функції головного мозку

 Функції головного мозку. У кору великих півкуль головного мозку поступає інформація від великої кількості різноманітних високоспеціалізованих рецепторів, здатних уловлювати найзначніші зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищі.

  Рецептори, розташовані в шкірі, реагують на зміни в зовніш­ньому середовищі. У м'язах і сухожиллях знаходяться рецептори, які сигналізують у мозок про ступінь натягнення м'язів, рухи суглобів. Є рецептори, реагуючі на зміни хімічного і газового складу крові, тиску осмосу, температури тощо. У рецепторі по­дразнення перетворюються на нервові імпульси. По чутливих не­рвових шляхах імпульси проводяться до відповідних чутливих зон кори головного мозку, де і формується специфічне відчуття — зорове, нюхове тощо.

  Функціональну систему, що складається з рецептора, чутли­вого провідного шляху і зони кори, куди проектується даний вид чутливості, І. П. Павлов назвав аналізатором.

  Аналіз і синтез отриманої інформації здійснюється в строго певній ділянці — зоні кори великих півкуль. Найваж­ливіші зони кори — рухова, чутлива, зорова, слухова, нюхова. Рухова зона розташована в передній центральній звивині попере­ду центральної борозни лобової частини, зона шкірно-м'язової чутливості — позаду центральної борозни, в задній центральній звивині тім'яної частки. Зорова зона зосереджена в потиличній частині, слухова — у верхній скроневій звивині скроневої  частини, а нюхова і смакова зони — в передньому відділі скроневої час­тини.

  У нашій свідомості діяльність аналізаторів відображає зовні­шній матеріальний світ. Це дає можливість пристосовуватися до умов середовища шляхом зміни поведінки.

 

Рис. 110. Функціональні зони кори головного мозку.

 

  Кора виконує дві основні функції: взаємодія організму із зов­нішнім середовищем (поведінкові реакції) і об'єднання функцій організму, тобто нервова регуляція всіх органів. Діяльність кори головного мозку людини і вищих тварин визначена І. П. Павловим як вища нервова діяльність, що є умовно-рефлекторною фун­кцією кори головного мозку.

  Умовні рефлекси виробляються протягом індивідуального життя тварин і людини. Тому умовні рефлекси строго індивідуа­льні: у одних осіб вони можуть бути, у інших відсутні. Для вини­кнення таких рефлексів необхідний збіг у часі дії умовного подра­зника з дією безумовного. Лише багатократний збіг цих двох по­дразників приводить до утворення тимчасового зв'язку між двома центрами.

  У людини і ссавців нові умовні рефлекси формуються протя­гом всього життя, вони замикаються в корі головного мозку і но­сять тимчасовий характер, оскільки представляють тимчасові зв'язки організму з умовами середовища, в яких він знаходиться.

  Різні подразники зовнішнього середовища, діючі на організм, можуть викликати в корі не тільки утворення умовних рефлексів, але і їх гальмування. Якщо гальмування виникає відразу при першій же дії подразника, його називають безумовними.