Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ Microsoft Word.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
154.07 Кб
Скачать

1.2 Сторони трудового договору

Сторонами трудового договору виступають працівник і роботодавець. Ст. 21 КЗпП України не містить терміну «найманий працівник», однак у більшості сучасних законодавчих актах про працю, цей термін застосовується. Більше того, саме визнання трудящого найманим працівником є відправним положенням для вироблення ринкової моделі трудового права, спрямованого значною своєю частиною на захист прав працівників у процесі здійснення найманої праці. У ст. 1 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» дано визначення «найманий працівник», під яким розуміється фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі чи організації, в їх об’єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю.

За загальним правилом, громадяни мають право укладати трудові договори з 16 років (ст. 188 КЗпП України). За згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть прийматися на роботу особи, які досягли 15 років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийом на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ та вищих навчальних закладів першого та другого рівнів акредитації для виконання легкої роботи, яка не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними 14 років за згодою одного з батьків або особи, що його замінює [38, с. 211].

Законодавство встановлює загальні та спеціальні вимоги до особи, яка бажає укласти трудовий договір. Ці вимоги можуть стосуватися наявності певної освіти, стажу освіти, стану здоров’я, наявності громадянства тощо. Загальні вимоги, переважно, встановлено у КЗпП, а спеціальні – у спеціальних нормативних актах. Водночас КЗпП містить особливі положення щодо застосування праці неповнолітніх та жінок.

На стороні роботодавця згідно ст. 21 КЗпП виступає власник або уповноважений ним орган чи фізична особа. У Трудовому кодексі Російської федерації, який набрав чинності з 1 лютого 2002 р., сторонами трудового договору визначено працівника і роботодавця. Під роботодавцем розуміється фізична чи юридична особа [48, с. 327].

В літературі з трудового права України обстоюється думка про те, що саме юридична особа, а не власник чи уповноважений ним орган і не підприємство, установа, організація має бути визнаною роботодавцем, оскільки саме юридична особа є власником підприємства, установи чи організації і діє у правовідносинах через уповноважені органи (директора, керуючого, голову правління), залишаючись при цьому фактичною стороною договірних зобов’язань, у тому числі і трудових.

На стороні роботодавця можуть виступати громадські організації. Релігійна організація має право приймати на роботу громадян, умови праці встановлюються за угодою між релігійною організацією і працівником та визначаються трудовим договором, який укладається у письмовій формі й підлягає й підлягає обов’язковій реєстрації [28, с. 258]. У такому ж порядку реєструються умови оплати праці священнослужителів, церковнослужителів та осіб, котрі працюють у релігійних організаціях на виборних посадах. На громадян, котрі працюють у релігійних організаціях за трудовим договором, поширюється трудове законодавство, соціальне страхування і забезпечення нарівні з працівниками державних і громадських підприємств, установ і організацій.

Будь-який громадянин як фізична особа (ст. 21 КЗпП) має право використовувати найману працю і виступати роботодавцем, для чого не потрібно реєстрації його як підприємця. Трудовий договір у такому разі укладається обов’язково у письмовій формі й підлягає реєстрації у державній службі зайнятості.

Слід розрізняти роботодавця як сторону трудового договору і керівника підприємства, який є уповноваженим органом такої юридичної особи та укладає трудові договори з громадянами. У разі звернення працівника до суду за захистом порушених трудових прав позов вчиняється до юридичної особи, а не до керівника підприємства. Керівник також є найманим працівником і особисто не відповідає за майновими зобов’язаннями юридичної особи перед іншими суб’єктами, в тому числі й у трудових правовідносинах. Якщо буде встановлено вину керівника підприємства, наприклад у незаконному звільненні, то він, у свою чергу, буде відповідати перед юридичною особою, з якою укладено трудовий договір [28, с. 259].

У всіх випадках роботодавець зобов’язаний забезпечити найманому працівникові умови праці, їх безпеку, а також соціально-трудові гарантії, що передбачені законодавством, а у разі заподіяння шкоди працівникові в зв’язку з виконанням ним трудових обов’язків, роботодавець несе майнову відповідальність перед працівником. Слід зауважити, що за шкоду, заподіяну здоров’ю працівника при виконанні ним своїх трудових обов’язків, відповідальність за чинним законодавством несе не безпосередній роботодавець, а Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Роботодавець також несе майнову відповідальність перед іншими фізичними та юридичними особами за шкоду, заподіяну його працівником при виконанні останнім трудових обов’язків. У свою чергу працівник несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну роботодавцеві [45, с. 269].

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]