3.Організація грошових розрахунків

Виконання більшості господарських операцій суб'єктів підприємництва пов'язане з грошовими розрахунками. Підставою для здійснення грошових розрахунків є наявність спеціальних документів: рахунків, рахунків-фактур, договорів, угод, кон­трактів, актів закупівлі товарів тощо.

Сукупність усіх грошових розрахунків і платежів підприєм­ства називають його грошовим оборотом. Грошовий оборот — це виявлення сутності грошей у русі. Він охоплює процеси розподілу й обміну. На обсяг і структуру грошового обороту на підприємстві справляють вплив стадії виробництва та споживання.

Особливе місце займає грошовий оборот у процесі реалізації продукції. За товарного виробництва продукт окремого виробника, призначений для споживання іншим суб’єктом господарювання, може дійти до споживача і дати право виробнику на отримання іншого продукту тільки після його оплати. Під час реалізації перевіряється відповідність між обсягом і структурою виробництва та суспільною потребою в них.

Оборот грошей супроводжує обмін товарів і послуг, коли здійснюється оплата за товар і гроші переходять від покупця до продавця. У загальній грошовій масі розрізняють активні гроші, що в кожний даний момент беруть участь в обороті, і пасивні (кошти на рахунках суб’єктів господарювання, громадських організацій, кошти населення, інші фонди накопичення і зберігання), що є лише потенційним платіжним засобом. Отже, маса грошей, яка перебуває в обороті, завжди буде меншою за загальну кількість грошей на суму грошових фондів накопичення і зберігання. Останні постійно залучаються в активний грошовий оборот.

Маса грошей, яка перебуває в обороті, має дві форми: готівкову і безготівкову.

Грошовий оборот на даному підприємстві пов’язаний з такими напрямками:

— забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати);

— реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;

— сплата податків, обов’язкових відрахувань і зборів;

• забезпечення спільної діяльності підприємств.

Для здійснення готівкових розрахунків підприємства ви­користовують готівку (в національній або іноземній валюті), яку зберігають у касі. Максимальну суму грошових коштів, яка може постійно зберігатися в касі (ліміт готівки), підприєм­ство встановлює самостійно. Ліміт готівки затверджується на­казом керівника підприємства.

Усю готівку понад встановлений ліміт підприємства зобо­в'язані здавати в банк. Встановлений ліміт можна перевищу­вати тоді, коли готівка отримана підприємством для виплати заробітної платні, заохочень, допомоги, компенсацій, пенсій, стипендій, відряджень, дивідендів. Таке перевищення підпри­ємства можуть допускати лише протягом трьох робочих днів з отримання готівки.

Суть безготівкових розрахунків полягає в тому, що пла­тежі здійснюють шляхом списання коштів із банківського ра­хунку платника і зарахування їх на банківський рахунок одер­жувача, тобто проведенням відповідних записів на банківських рахунках обох учасників розрахунків. Підставою для здійснен­ня безготівкових розрахунків є подання до банку спеціальних розрахункових документів (платіжного доручення, платіжної вимоги-доручення, реєстру документів за акредитивом, реєст­ру чеків тощо) на паперових носіях або в електронному вигляді, використовуючи програмно-технічний комплекс "клієнт-банк". Застосування системи "клієнт-банк" забезпечує автоматичне ведення поточного рахунку клієнта в банку і дає можливість економити час на здійснення розрахункових операцій. Мож­ливе також проведення безготівкових розрахунків шляхом заліку взаємних вимог контрагентів (клірингові розрахунки), у тому числі за бартерними угодами, якщо вони здійснюються без участі грошових коштів лише частково.

Між готівковою і безготівковою формами розрахунків існує тісний зв’язок. Так, одержуючи виручку за реалізовану продукцію в безготівковій формі, підприємство повинно отримати в установленому порядку в банківській установі готівку для виплати заробітної плати, покриття різних витрат, на господарські потреби тощо. У цьому разі гроші, що надійшли в безготівковій формі, можуть бути отримані в банку в готівковій формі.

Безготівкові розрахунки слід розглядати як цілісну систему, яка включає:

— класифікацію розрахунків;

— організацію розрахунків;

— форми відповідних документів;

— взаємовідносини платників з банками.

У класифікації безготівкових розрахунків слід розрізняти:

— розрахунки за товарними операціями;

— розрахунки за нетоварними операціями.

Для здійснення безготівкових розрахунків підприємства відкривають в установах банків на договірній основі поточні рахунки. Порядок відкриття банківських рахунків регулюєть­ся Інструкцією про порядок відкриття, використання і закрит­тя рахунків у національній та іноземних валютах, яку затвер­джено постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. Підприємство може відкрити один і більше поточних рахунків у національній та інших валютах.

Для відкриття поточного рахунку в банку підприємство подає в установу банку такі документи:

• заяву встановленого взірця на відкриття рахунку, підпи­сану керівником або іншою уповноваженою на це особою;

• копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємства в органі державної виконавчої влади, засвідчену нотаріально;

• копію належним чином зареєстрованого установою доку­мента (статуту, засновницького договору, установчого акта, положення), засвідчену нотаріально чи органом, який здійснив реєстрацію;

• копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, за­свідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чи підпи­сом уповноваженого працівника банку;

• копію документа, що підтверджує взяття юридичної осо­би на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом упов­новаженого працівника банку;

• картку із взірцями підписів посадових осіб, що мають право розпоряджатися рахунком і підписувати платіжні та роз­рахункові документи, і відбитком печатки, засвідчену нота­ріально.

Юридичні особи, які використовують найману працю і від­повідно до законодавства України є платниками страхових внесків, додатково до вищезазначеного переліку документів мають подати такі документи:

• копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду, засвідчену ор­ганом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповнова­женого працівника банку;

• копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещас­них випадків на виробництві як платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підпи­сом уповноваженого працівника банку.

Відкриваючи рахунок, підприємство протягом трьох днів повідомляє про це податковий орган за місцем реєстрації під­приємства. Операції на рахунку здійснюються після того, як банк отримав повідомлення з податкового органу про взяття рахунку на облік.

Крім поточних, підприємства та їхні відокремлені підрозді­ли можуть відкривати вкладні (депозитні) та кредитні рахунки.

Вкладний (депозитний) рахунок призначений для розмі­щення тимчасово вільних коштів підприємства на депозити банку на встановлений термін (або без зазначення такого тер­міну) з нарахуванням відсотків відповідно до депозитної угоди.

Кредитний рахунок відкривають для обліку кредитів, на­даних підприємству установою банку шляхом оплати розра­хункових документів чи переказу коштів на поточний раху­нок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.

Для здійснення грошових розрахунків у іноземній валюті підприємство може відкрити валютні рахунки. Для відкриття рахунку в іноземній валюті потрібно подати ті ж документи, що й для відкриття рахунків у національній валюті.

Організацію безготівкових розрахунків підприємств регу­лює Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в націо­нальній валюті, затверджена постановою Правління Національ­ного банку України від 21 січня 2004 року.

Ця Інструкція вста­новлює правила використання платіжних інструментів на паперових носіях або в електронному варіанті під час здійснен­ня розрахункових операцій у формі:

• меморіального ордера;

• платіжного доручення;

• платіжної вимоги-доручення;

• платіжної вимоги;

• розрахункового чека — акредитива.

• Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів окремо регулюється законодавством України, у тому числі окремими нормативно-правовими акта­ми Національного банку України.

Меморіальний ордер — міжбанківський розрахунковий до­кумент, що його складає банк під час здійснення розрахунків для документального оформлення операцій щодо списання коштів із рахунку платника, операцій із виконання письмово­го доручення платника або розпорядження стягувача про спи­сання коштів із рахунку платника.

Підприємства України найчастіше здійснюють безготівкові грошові розрахунки з використанням платіжних доручень. Платіжне доручення — це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної в дорученні суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Платіжні доручення можна використовувати для оплати за відвантажену продукцію, виконані роботи чи надані послуги для сплати по­датків тощо.

Платіжне доручення виписує платник і передає його обслуговуючому банку не пізніше, ніж за 10 календарних днів від дати оформлення платіжного доручення.

Перевагою розрахунків платіжними дорученнями є просто­та і швидкість документообігу, економічність та універсальність.

Платіжна вимога-доручення — це комбінований доку­мент, який складається з двох частин: верхньої — вимоги одер­жувача коштів безпосередньо до платника сплатити вартість поставленої йому продукції (виконаних робіт, наданих послуг) і нижньої — доручення платника обслуговуючому банкові про списання певної суми коштів зі свого рахунку та перерахуван­ня її на рахунок одержувача. Під час розрахунків платіжними вимогами-дорученнями постачальник виписує розрахунковий документ з вимогою до платника оплатити вар­тість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг на підставі надісланих йому розрахункових доку­ментів.

Розрахунки платіжними вимогами — форма безготівкових розрахунків, при якій одержувач коштів подає на інкасо в банк, котрий його обслуговує, розрахунковий документ, що містить вимогу до платника про сплату певної суми через банк. Вона має дві особливості. Перша полягає в тому, що ці розрахунки можна розпочинати лише після відвантаження (відпускання) продукції, виконання робіт або надання послуг; друга — в тому, що оплата платіжної вимоги здійснюється за згодою (акцеп­том) платника. Унаслідок цього розрахунки платіжними ви­могами називають також акцептною формою розрахунків.

Грошові розрахунки підприємства можуть також здійснювати із застосуванням чеків. У грошових операціях підприємств використовують два види чеків: грошові та розра­хункові.

Грошовий чек — це грошовий документ установленої форми, що містить беззаперечну вказівку власника поточного рахун­ку (чекодавця) банкові сплатити зазначену в чеку суму конкрет­ній особі чи пред'явникові чека. Основне призначення грошо­вого чека — бути інструментом отримання готівкових коштів із поточного рахунку підприємства.

Розрахунковий чек — це документ стандартної форми з до­рученням чекодавця (платника) своєму банкові (банкові-емітенту) перерахувати кошти з рахунку чекодавця на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів). Розрахункові чеки ви­користовують для здійснення безготівкових розрахунків під­приємства та фізичні особи. Розрахунковий чек заповнює плат­ник і передає його утримувачеві платежу в момент здійснення господарської операції купівлі-продажу. Утримувач платежу (пред'явник чека) подає чек у свій банк до оплати. Банк видає чеки клієнтові у формі чекових книжок по 10, 20 та 25 арку­шів. Термін чинності чекової книжки — один рік.

Акредитивна форма розрахунків між покупцями та поста­чальниками передбачає використання акредитивів. Акреди­тив — це розрахунковий документ, за яким одна кредитна уста­нова (банк) доручає іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих (заброньованих) для цього коштів оплату товар­но-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги або виплатити пред'явникові акредитива певну суму коштів. За своєю суттю акредитив є договором, відокремленим від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися. Акредитиви застосовують у міжміських і міжнародних роз­рахунках між покупцями і постачальниками.

Суть вексельної форми розрахунків полягає в тому, що розрахунки між постачальником (утримувачем коштів) і по­купцем (платником) здійснюються з відтермінуванням плате­жу (до 90 днів), і оформляються векселем. Вексель — це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржни­ка (векселедавця) сплатити у певний термін зазначену суму грошей власникові векселя (векселетримачеві). Розрізняють вексель простий і переказний.

Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказа­ного терміну певну суму. Переказний вексель (тратта) містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Трасат стає боржником за векселем тільки після того, як акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, підписавши його.

У сучасних умовах зростає обсяг грошових розрахунків фі­зичних і юридичних осіб із використанням пластикових карток, їх використовують для розрахунків за товари (роботи, послуги), а також для отримання готівки.

Корпоративні картки — це платіжні картки, які дають можливість їх власникам здійснювати платіжні операції за рахунок коштів, що їх акумулюють на картковому рахунку юридичної особи.

Ще одним видом банківських платіжних карток є зарплатні картки, які використовують для виплати заробітної платні.

Фінансова діяльність підприємства пов'язана з грошовими розрахунками. Обираючи форму грошових розрахунків, потрібно враховувати всі її переваги і недоліки та використати ту, яка є найефективнішою для конкретної господарської опе­рації.