Соціально-демографічна структура суспільства

Соціально-демографічна підструктура є невід’ємним еле­ментом, важливою складовою соціальної структури суспіль­ства. Вона тісно пов’язана з соціально-поселенською, класо­вою, національно-етнічною, професійною підструктурами, результатом чого є їх взаємовплив і взаємофункціонування.

Відповідно до соціально-демографічної підструктури су­спільство поділяється на певні соціальні групи, спільноти за такими критеріями: стать, вік , сімейний стан.

Оптимальна структура за статтю передбачає рівний роз­поділ чоловіків і жінок у суспільстві.

У цьому розумінні важливого значення набувають такі ка­тегорії, як біологічні та соціальні ознаки статі. Біологічна стать у простому визначенні означає біологічні ( фізичні і ге­нетичні) розбіжності між чоловіками і жінками. Те, що жінки здатні народжувати дітей, а чоловіки — ні, має велике значен­ня для визначення місця і ролі жінок і чоловіків у суспільстві.

Соціальна стать означає сукупність норм поведінки і пози­цій, які асоціюються з особами чоловічої і жіночої статі в будь-якому суспільстві. Одним із аспектів нашого соціально­го образу є те, як чоловіки і жінки навчаються, виховуються протягом життя в певних суспільствах з різними культурами в різні проміжки часу.

Тип вікової структури населення можна встановити за співвідношенням таких груп: 1) діти та підлітки до 16 років; 2) молоді люди від 16 до 30 років; 3) люди середнього віку 30— 55 років; 4) люди 55 років і старші.

Прогресивною називають таку структуру, коли частка дітей більша за частку останньої групи. На жаль, в Україні можна відзначити протилежну тенденцію. Зростання частки населен­ня у дитячому віці майже припинилося, в той час як у нас

Соціально-демографічний розвиток в Україні

Соціологічні дослідження 90-х - років та поч. ХХІ ст. та результати Всеукраїнського перепису населення 2001 року засвідчили негативні тенденції у соціально-демографічному розвитку України: зменшення числа населення, «старіння» нації, поширення хвороб, шкідливих звичок серед всіх соціальних та статевих соціальних груп. У травні 2003 р. відбулися парламентські слухання «Демографічна криза в Україні: її причини та наслідки», в ході яких резонансно прозвучали вже відомі жахливі факти. За 10 років чисельність населення України зменшилася майже на 4,5 млн. чол. Якщо ще у 1991 р. народжуваність перевищувала смертність, то у 2002 р. в країні померло на 373 тис. більше, ніж наро

дилося. За прогнозами фахівців, при збереженні негативних демографічних тенденцій населення України у 2026 р. буде складати від 40 до 43 млн. чол., що приблизно на 10 млн. поступатиметься показникам початку 90-х рр. Як наслідок, проблема соціально-демографічного розвитку посіла місце серед пріоритетних напрямків політики Української держави.

Необхідність збереження потенціалу української нації належить до не багатьох проблем, що не викликають непримиренних розбіжностей серед політикуму та широких кіл українського суспільства. Серед державних цільових програм у соціальній та гуманітарній сфері на початку ХХІ століття в основному фінансувались заходи із зміцнення здоров’я дітей та молоді, а також із запобігання розповсюдженню негативних явищ серед молоді. У гуманітарній сфері левову частку фінансування у 2003/2004 роках отримав напрямок охорони здоров’я, материнства і дитинства: 2003 – 63, 0 % (514, 1 млн. грн..), 2004 – 80, 5 % (576, 5 млн. грн.). Найбільші державні кошти протягом 2003-2004 років були витрачені на такі цільові програми: «Фізичне виховання – здоров’я нації» (розрахована на 1999-2005 роки) – 516, 5 млн. грн. У 2003 році Державна програма забезпечення молоді житлом була профінансована на суму 79428, 5 тис. грн., а в 2004 – на 149524, 6 тис. грн., або на 88, 3 % більше, ніж попереднього року. З 1996 року діє Національна програма «Діти України» та з 2002 – Міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації» (розрахована на 2002 – 2012 роки), що має в основному медичне спрямування. Стабільно велику увагу суспільства, політиків, науковців привертає і така складова демографічного розвитку як міграція, що є загальносвітовою проблемою. За даними ООН в 2005 р. в Україні було 6,8 млн. мігрантів чи 3,6 % від загальної чисельності мігрантів. Україна займає четверте місце в світі за числом мігрантів. Чисельність міжнародних мігрантів на кінець 2005 року досягла 191 млн. чоловік.

Соціально-економічний та демографічний розвиток окремих регіонів України не є рівномірним. Регіональна диференціація демографічної ситуації в Україні зумовлена комплексною дією різноманітних природно-географічних, історичних, економічних, політичних факторів, таких, як різний ступень розвитку господарської та соціальної інфраструктури, структура виробництва, регіональні відмінності рівня та якості життя населення, специфіка ринків праці, особливості способу життя сільського та міського населення, передусім у мегаполісах, динаміка міграційних процесів, тенденції урбанізації, екологічна ситуація, культурно-історичні традиції тощо