11. Б. Ылет10 1 п. Політичні ідеї м. Драгоманова. Політичні ідеї м. Драгоманова.

Громадянське суспільство, за поглядами Михайла Драгоманова, утворюється внаслідок еволюції людсько­го розвитку в первісному періоді та закінчується утворенням політичної форми общини. Даний процес відбувся під впливом матеріального виробництва, яке в свою чергу зумовлене розумом сім'ї. Таким чином, вчений обґрунтовував можливість побудови громадянського суспільства тільки шляхом по­ступових перетворень. Тому, він вбачав основним завданням, яке стоїть перед українським народом, про­грамну перебудову політичного ладу тогочасної України.

М.Драгоманов сформулював ідею формування держави на засадах по­літичної свободи, як цілісної системи визначальних по­ложень: права людини і громадянина, недоторканність особи, життя, приватно­го листування, національності (мови); свобода совісті, друку, об'єднань, носін­ня зброї, вибору житла і занять; право пред'явлення позову до посадових осіб, відомств, чиновників у разі вчинення ни­ми незаконних дій [3].

Усі зазначені положення зайшли своє відображення у конституційному проекті М. Драгоманова «Воль­ний Союз - Вільна Спілка. Проект заснування Статуту українського суспільства».

Окремої уваги заслуговують питання моральності та співвідношення мети і за­собів її досягнення. Необхідно зазначити, що представники західної ліберальної думки не приділяли достатньої уваги методам боротьби за ліберальні цінності, здійсню­ваної на засадах непорушності їх прин­ципів, недоторканності прав і свобод. Са­ме М.Драгоманов зробив значний внесок у популяризацію етичних засад політич­ної діяльності. Його думка про те, що по­літика вимагає чистих рук, була палко підтримана значною частиною представ­ників ліберального руху[4].

Залучення української інтелігенції до справи визволення народних мас Драгоманов вважав однією з головних завдань свого жит­тя. Безелітність нації імпонувала ученому тим, що внаслідок такого становища вона була більш прийнятною до ідей побудови майбутнього суспільства на принципах соці­альної справедливості, вільного розвитку особистості, гарантування ії прав і свобод. Однак, він прекрасно розумів, що без провід­ної верстви, освічених провідників, маси самі- по собі добитись реалізації омріяного ним суспільного ідеалу не зможуть.

Саме тому він висуває досить жорсткі ви­моги до української інтелігенції, вимагаючи від неї навіть певного самозречення в ім'я майбутнього народу [5].

Для М.Драгоманова пропаганда націона­льної виключності, формування в українській свідомості ідеї ненависті до інших людей за етнічною ознакою, навіть до тих, що належа­ли до пануючих над українцями народів, бу­ли неприйнятним способом відродження України.

Ворогами українців, вважав учений, с не росіяни, не поляки чи представники інших національностей, а державно-бюрократичний апарат імперії, власники фабрик і заводів, великих маєтків, що гноблять усіх трудящих, незалежно від їх національної приналежності.

М.Драгоманов відзначив головну причину поділу суспільства на бідних і багатих  - наявність приватної власності. Позбутися злиднів – організувати колективну працю за умови колективної власності громади на землю і знаряддя праці. Здійснити це можливо тільки еволюційним шляхом, був противником революцій та революційних перетворень, що несуть насильство.

2 пит Держава — це суверенна, політикотериторіальна організа­ція публічної влади певних соціальних груп населення в соціаль­но неоднорідному суспільстві, яка має спеціальний апарат управ­ління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійс­нювати керівництво суспільством.

До основних ознак держави належать: 1) територія. Порівняно з первісним суспільством держава є орга­нізацією територіальною, яка існує тільки у певних територіаль­них межах. Сама територія не породжує держави, вона лише створює простір, у межах якого держава поширює свою владу на населення, що проживає в ній. Територія держави визначається кордонами, які можуть бути сухопутними, морськими та повіт­ряними. У межах своїх кордонів держава має суверенітет і тери­торіальне верховенство.

2) населенняДержавна влада розповсюджується на всіх людей, що проживають на її території. Більшість населення пов'язана з державою стійкими відносинами громадянства (під­данства). Громадяни (піддані) держави, у порівняні з іноземними громадянами або особами без громадянства, які теж можуть проживати на території даної держави, мають більш ширший правовий статус і більш стійкі правові зв'язки з державою, а та­кож права і обов'язки, яких позбавлені останні.

3) наявність публічної влади, яка відокремлена від суспільства і стоїть над ним. Публічна влада має свою систему державних ор­ганів і посадових осіб, які захищають і охороняють інтереси тих, хто має владу. Апарат публічної влади складається із апарату управління, який забезпечує виконання функцій держави та апа­рату примусу. Примусові заходи застосовують спеціальні орга­ни: армія, поліція (міліція), прокуратура, пенітенціарна система, служба національної безпеки тощо;

4) суверенітет. Це політикоправова властивість державної влади, яка відображається у самостійності, повноті, єдності і верховен­стві у межах її території, а також незалежності і рівноправності країни у зовнішніх відносинах. Порушення суверенітету веде до часткової або повної втрати незалежності держави.

5) здатність видавати закони. Тільки держава має право видавати закони та інші нормативноправові акти, які є загальноо­бов'язковими для усіх громадян і посадових осіб на всій її тери­торії, а також вимагати та забезпечувати їх виконання. Державна влада є єдиним суб'єктом, який має таке право, оскільки вона виступає від імені всього суспільства, як ядро політичної систе­ми. Таких прав не мають інші суб'єкти політичної системи і громадянського суспільства.

Основні теорії походження держави

1) теологічна (релігійна) теорія, одна з найдавніших теорій, яка пояснює походження держави результатом божого творіння, відстоює її недоторканість, залежить від релігійних догм, закли­кає всіх людей підкорятися державній владі. Вона висувала ідеї непорушності й вічності держави та її залежності від божої волі, яка знаходить свій вираз через релігійні організації, обґрунтову­вала панування духовної влади над світською, церкви над дер­жавою, що зумовлює соціальноекономічну та правову нерів­ність людей, з якою слід погоджуватися задля реалізації загального блага. Особливого поширення ця теорія набула в епоху середньовіччя для теоретичного обґрунтування необме­женої влади монарха, виправдання того, що будьяке посягання на державу приречене на невдачу, оскільки влада дана правите­лю Богом і покликана захищати загальні блага всіх.

2) патріархальна теорія трактує походження держави як ре­зультат історичного розвитку і розростання патріархальної сім'ї. Основоположником цієї теорії був Аристотель (384-322рр. до н.е.), пізніше продовжили розвиток її положень Р. Фільмер, М. Михайловський, М. Покровський. Аристотель вважав, що держава походить від сім'ї, котра шляхом розвитку переходить у рід, від роду — до племені, до об'єднання племен і до виникнення народності — союзу пле­мен. Державна влада поступово виростає від влади батька сім'ї до влади старійшин, вождя. Абсолютна влада монарха є продо­вженням батьківської влади. 

3) договірна (природноправова) теорія набула поширення в ХУНХУШ ст.ст. та була сформована і обґрунтована у працях Г. Гроція, Б. Спінози, Т. Гоббса, Дж. Локка, Ж.Ж. Руссо, О. Ра­дищева та ін . Прихильники цієї теорії вважали, що заради миру і благополуччя відбулось об'єднання людей у державу на підставі суспільного договору між ними, які до цього перебували у "природному стані". Автори даної теорії розглядали державу як продукт людської діяльності, зумовлену прагненням людей до виживання. 

4) теорія насильства набула поширення наприкінці XIX — по­чатку XX ст.ст. Представниками цієї теорії були Є. Дюрінг, Л. Гумплович, К. Каутський, які в своїх працях обґрунтували виникнення держави як результат завоювання одних племен ін­шими, поневолення одного народу іншим. На думку прихильни­ків цієї теорії, держава є тією силою, яку утворюють загарбники для утримання у покорі завойовані народи і зміцнення влади пе­реможців.

5) органічна теорія розглядає державу, як витвір самої приро­ди, продукт її розвитку, як результат соціальної (органічної) еволюції. Обґрунтував цю теорію англійській філософ Г. Спен­сер (18201903 рр.), заявивши, що держава, подібно до біологіч­ного організму, народжується, росте, мужніє, старіє й гине. Як і біологічний організм держава має політичне тіло: голову, тулуб, руки, ноги, які виконують відповідні функції.

6) психологічна теорія завершеної форми набула в XIX ст. Представниками цієї теорії були Л. Петражицький, Д . Фрезер, М. Коркунов, які пояснювали виникнення держави особливими властивостями людської психіки. Начебто психіці людей прита­манна потреба до покори, усвідомлення залежності від видатної особистості. Народ є інертною масою і нездатний приймати рі­шення, а тому потребує постійного керівництва. На думку пред­ставників психологічної теорії, держава є продуктом вирішення психологічних протиріч, з одного боку, між видатними особис­тостями, здатними до прийняття відповідальних рішень, з іншо­го — пасивною масою, здатною лише до наслідуваних дій, які спрямовані на виконання даних рішень.

7) матеріалістична (класова, марксистська) теорія виникла в середині XIX ст. Представниками цієї теорії були Л. Морган, К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін, які основними причинами похо­дження держави вважали розшарування суспільства на антагоніс­тичні класи, його економічний розвиток, що зумовило три великі суспільні поділи праці (від землеробства відокремилося скотарст­во й ремісництво, а також відокремився клас людей, які були за­йняті тільки обміном), перехід від родової (колективної) власнос­ті до приватної власності. Все це підірвало зсередини родове суспільство

11 білет

1 пит. Політика як суспільне явище. Види політики.

Суспільство представляє собою сукупність різноманітних сфер його життєдіяльності. Різні соціально-гуманітарні та природничі науки досліджують окремі сфери життєдіяльності, які співвідносяться з їх предметом дослідження. Політична наука вивчає процеси, які відбуваються саме в сфері політичній. Термін “політика” походить від давньогрецького слова polis (місто-держава) та пов’язаних з ним politeia (конституція), politike (мистецтво управління), politicas (державний діяч), polites (громадянин). З урахуванням соціального призначення політики вона може бути визначена як діяльність з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади.ВИДИ ПОЛІТИКИ. У найбільш загальному вигляді за спрямованістю політика кожної окремої держави поділяється на внутрішню і зовнішню.Внутрішня політика – це діяльність держави та інших політичних інститутів, яка охоплює різні сфери суспільного життя і спрямована на збереження, реформування або докорінну зміну існуючих суспільних відносин.Основні види внутрішньої політики розрізняються залежно від найважливіших сфер суспільного життя. Такими видами є економічна, соціальна і культурна політика. Кожен із цих видів політики спрямований на регулювання певного виду суспільних відносин і, в свою чергу, складається з ряду різновидів.Економічну політику складають промислова, аграрна, фінансова, інвестиційна, структурна, науково-технічна, зовнішньоекономічна та інші різновиди політики.Соціальну політику розрізняються залежно від груп соціальних спільностей як її об’єктів. Такими різновидами є політика соціального партнерства, спрямована на регулювання відносин між суспільними класами, етнічна, або національна, демографічна, молодіжна, пенсійна, регіональна політика тощо. Галузевими різновидами соціальної політики є житлова, політика у сфері охорони здоров’я, освітня політика.Культурна політика охоплює сферу духовного життя суспільства,її різновидами є, наприклад, політика в галузі мистецтва, у сфері науки та освіти. Існують різновиди внутрішньої політики, що певною мірою є проміжними між її основними видами. Так, податкова політика проміжна між економічною і соціальною, освітня – між соціальною і культурною.За повнотою охоплення сфер суспільного життя та впливом на суспільство можна виокремити такі різновиди політики, як оборонна, екологічна, у сфері науки.Державна політика – виступає найважливішим видом політики.Залежно від інституціональних складових держави вона може поділятися на політику уряду, глави держави, парламенту, окремих міністерств тощо. Свої особливості має політика політичних партій та їх різних об’єднань (виборчих блоків, урядових коаліцій тощо), громадсько-політичних організацій – профспілок, молодіжних, жіночих та інших об’єднань.Зовнішня політика, спрямована на регулювання відносин з іншими державами та міжнародними організаціями, її поділяють на стратегічну і тактичну, або поточну. Її може проводити лише держава.Стратегічна політика зорієнтована на вибір найбільш значущих цілей розвитку суспільства в цілому або його окремих складових, визначення найважливіших напрямів, методів і засобів їх досягнення й розрахована на відносно довготривалий період.Тактична, або поточна, політика – це політична діяльність у кожній конкретній ситуації, спрямована на реалізацію поставлених стратегічних цілей. Вона підпорядковується стратегічній політиці й передбачає гнучкість, оперативність у застосуванні методів і засобів.

2 пит