1.2.3.Винність і караність як ознака злочину

Третя ознака - винність-вказує, що діяння вважається злочинним, якщо воно здійснене умисно чи з необережності. Там, де нема вини, нема злочину. Діяння може бути суспільно небезпечним, але якщо нема вини - це не злочин.

Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання.

Караність - це ознака, яка прямо не вказана у законодавчому визначенні загального поняття злочину, а випливає з інших ознак. Оскільки всі статті Особливої частини КК, які передбачають конкретні діяння, водночас встановлюють покарання за їх вчинення, то це є підставою вважати караність обов'язковою ознакою злочину. Вона пов'язана з такими ознаками останнього, як суспільна небезпечність, протиправність, винуватість, суб'єктність, і є похідною від них.¹⁰

Караність полягає у правомірній загрозі застосування за вчинення злочину покарання, встановленого у кримінально-правовій санкції.

Однак караність як ознаку злочину не можна змішувати з реальним застосуванням покарання за вчинення злочину. У кримінальному законі передбачені підстави та умови звільнення особи від покарання, що свідчить про його гуманізм і справедливість. Отже, караність не означає автоматичного покарання всіх без винятку винуватих осіб, оскільки кримінальний закон надає можливість карати лише в порядку менш жорстких санкцій, не пов'язаних з ізоляцією особи від суспільства, і переходити до більш жорстких санкцій, в яких передбачаються певні строки ув'язнення.

Кримінальній відповідальності і покаранню підлягає тільки особа, винна в здійсненні злочину. Винність як ознака злочину припускає наявність в особи відповідного психічного ставлення до учиненого нею. Таке відношення може виражатися у формі наміру чи необережності. Без вини немає злочину, немає і кримінальної відповідальності. Тому якщо суспільно небезпечне діяння хоча і зроблено, але невинно, воно не може бути визнано злочином.

Невинне заподіяння шкоди вважається випадком або казусом. У Кримінальному кодексі Україні, передбачені чотири різновиди казусів або випадків, коли особа:

1) не усвідомлювала й по обставинах справи не могла усвідомлювати суспільної небезпеки своїх дій (бездіяльності);

2) не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків і по обставинах справи не повинна було їх передбачати;

3) особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків і не могла їх передбачати;

4) передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), але не могло їх запобігти в силу невідповідності своїх психофізіологічних якостей вимогам екстремальних умов або нервово-психічних перевантажень.

Слово «вина» вживається в українському законодавстві й у повсякденній мові неоднозначно. У словниках енциклопедичної, етимологічних, сучасної української мови провина тлумачиться щонайменше по-різному. Кримінально-правове значення, при якому провина й винність синоніми, і виявляє собою родове поняття навмисно і необережності. Термін «винність» означає наявність у діянні особи складу злочину. На такому розумінні винності спочиває принцип презумпції невинності. У цьому випадку вина розуміється як констатація здійснення злочину, наявності в діях особи не тільки його провини, але й усього складу злочину в цілому.¹¹

Полісемічність слова «вина» привела в 50-х рр. до бурхливої дискусії на сторінках юридичних журналів й у науковій літературі, а також на науково-практичних конференціях. Одні диспутанти зв'язували провину винятково з родовим поняттям навмисно й необережності. Інші розуміли її в змісті винності у здійсненні злочину. Треті думали винність підставою індивідуалізації покарання. Нарешті, четверті трактували провину як загальна підстава кримінальної відповідальності.

Щоб уникнути непорозумінь КК вживає терміни «вина» й «винність» як синоніми, що означають тільки психічне відношення особи до вчиненого у вигляді наміру або необережності.

У системі «склад злочину» мотив і мета включені в суб'єктивну сторону складу. Мотив злочину - це суспільно небезпечне спонукання до здійснення діяння. Мета - суб'єктивне подання про результат вчиненої дії (бездіяльності) і заподіяного їм наслідку. По змісту вона також суспільно небезпечна. Провина, мотив і ціль виступають детермінантою діяння. Мотиви й мети досягають властивості суспільно небезпечних після прийняття особою рішення по вільному виборі вчинити злочин. Отже, мотиви й мети, які породжують суспільно небезпечну дію (бездіяльність) і їх суспільно небезпечні наслідки, входять у структуру поводження і як мотиви й мети добровільності, волі вибору (волі) між злочинним і незлочинним варіантами поводження. Суспільно небезпечні мотиви й мети є елементами суб'єктивної сторони злочину.¹²

Таким чином, провина є обов'язковою суб'єктивною властивістю злочину. По змісту вона являє собою психічне відношення особи до суспільно небезпечної дії (бездіяльності) і до суспільно небезпечних наслідків такого. Безвинно немає ні злочину, ні покарання: «Nullumcrіmen, nullapoenasіneculpa»: Провина визначена як суб'єктивна підсистема, рівнозначній об'єктивній підсистемі суспільно небезпечного діяння.