2. Умови дійсності правочинів.

Під умовами дійсності правочину розуміються передбачені законом вимоги, яким має відповідати будь-який правочин. Звичайно, що умови дійсності правочину залежать від його виду, характеру, змісту, суб'єктного складу, об'єкта.

Водночас, усі правочини, незважаючи на можливу специфіку, повинні відповідати загальним умовам дійсності.

Умовами дійсності є:

1. Законність змісту правочину.

Зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Здатність суб’єкта правочину на його вчинення.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

До суб’єктів правочину можуть ставитися також інші (спеціальні) вимоги (ст. 712 ЦК постачальником за договором поставки може бути лише суб’єкт підприємницької діяльності; ст. 284 ЦК страховиком за договором страхування може бути лише юридична особа, яка отримала ліцензію на здійснення страхової діяльності).

3. Вільне волевиявлення учасників правочину та його відповідність внутрішній волі.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин як акт вільної і повної згоди його учасників:

1) вільною вважається згода, здійснена без зовнішнього протиправного тиску на учасника правочину (без погрози, насильства та ін.);

2) повною є згода, здійснена при наявності обізнаності учасника право чину про його істотні умови (без помилки, обману тощо).

Воля на вчинення правочину може виражатися в такій формі:

1) усна форма;

Вона застосовується у всіх випадках, коли для даного виду правочину законом не передбачено іншу форму.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

2) письмова форма;

Вона полягає у тому, що правочин вчиняється шляхом фіксації його змісту за допомогою письмового тексту і підписання особами, які його вчинили. До письмової форми прирівнюється вираження волі сторін за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Незважаючи на певну складність, письмова форма має і свої переваги:

- забезпечує чітке вираження волі учасників і її фіксацію;

- дозволяє у будь-який час ознайомитися з умовами правочину;

- є належним доказом при захисті інтересів потерпілої сторони.

Відповідно до ст. 208 ЦК України у простій письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім тих, що повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім тих, що повністю виконуються сторонами в момент вчинення;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

3) конклюдентними діями;

4) мовчанням (ч.4 ст. 205- у випадках, встановлених законом або договором; ст. 764 ЦК України „Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору найму”).