Лекція 8. Правочини в цивільному праві зарубіжних

країн.

1. Поняття правочину та місце його вчинення.

2. Класифікація правочинів. Види.

3. Умови дійсності правочинів.

4. Недійсність окремих видів правочинів.

5. Правові наслідки недійсних правочинів.

1. Поняття правочину та місце його вчинення.

Найпоширенішим юридичним фактом є правочини.

Термін правочин походить від слів: „право” і „чинити”:

1) відображає правомірність цього юридичного факту (ст. 204 презумпція „правомірності правочину”);

2) передбачає можливість вчинення цього юридичного факту не лише двома або більше особами, але й однією.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.. 202 ЦК).

Правочин - це правомірна дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна у власність шляхом купівлі-продажу; здача майна в оренду, надання послуг тощо). Отже, правочин характеризується такими ознаками:

- це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі;

- це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону;

- спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета (набути майно у власність чи у тимчасове користування, отримати послуги чи результат роботи тощо).

Щодо місця вчинення правочину, то якщо у правочині не вказане його місце, то:

1) місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони;

2) місце вчинення дво- або багатостороннього правочину встановлюється відповідно до статті 647 цього Кодексу.

2. Класифікація правочинів. Види.

Відповідно до підстав класифікації вирізняють такі види правочинів.

1. залежно від числа сторін правочину, вираз воля яких є необхідним для його вчинення:

односторонні, дво- чи багатосторонні (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (для їх вчинення досить волевиявлення однієї особи, наприклад, заповіт).

Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Дво-  чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Двосторонні і багатосторонні правочини називаються договорами (купівля-продаж, поставка, контрактація, оренда, підряд тощо).

2. за характером правовідносин, що виникають на підставі правочину, вони поділяються на оплатні та безоплатні.

Оплатними є правочини, в яких кожна зі сторін зобов’язана надати одні одній певне майнове благо. Переважна частина правочинів оплатні. Безоплатні – ті правочини в яких хоча і передбачається перехід від однієї сторони до іншої майнового блага, але не супроводжується передачею зустрічного майнового блага (договір безоплатного користування майном)

3. залежно від того, коли правочин вважається вчиненим, тобто породжує права та обов’язки, поділяються на консенсуальні та реальні. Консенсуальним є правочин, для вчинення якого достатньо лише досягнення згоди сторонами за всіма істотними умовами. Більшість є консенсуальними правочинами. Реальний вчиняється лише тоді, коли відбувається передача речі (договір зберігання)

4. За умовами настання правових наслідків:

1) безумовні;

2) умовні.

Безумовними є правочини, за якими настання правових наслідків не пов’язується з певними умовами.

Умовними є правочини, в яких виникнення правових наслідків залежить від умови яка може настати або навпаки не настати у майбутньому:

- правочин вчинений під відкладальною умовою (ч.1 ст. 212 ЦК- обумовлюється настання або зміна прав та обов’язків);

- правочин вчинений під скасувальною умовою (ч.2 ст. 212 ЦК- обумовлюється припинення прав та обов’язків).

5. залежно від значення підстав правочину для його дійсності правочини поділяються на каузальні та абстрактні.

Правочин, дійсність яких залежить від наявності конкретної підстави – цілі (придбати майно, отримати кошти), є казуальним, а для дійсності яких підстава – ціль не має значення, є абстрактними (банківська гарантія). Більшість правочинів є каузальними.

6. Окремим видом правочинів є фідуціарні правочини, які мають довірчий характер (договір доручення та довіреність)