3. Українська народна педагогіка (етнопедагогіка) – основа національної системи навчання і виховання, її складові частини.

Волков Г.М. Етнопедагогіку можна було б загалом і в цілому представити як історію і теорію народного (природного, буденного, неформального, традиційного) виховання. Етнопедагогіка - наука про емпіричний досвід етнічних груп у вихованні і освіті дітей, про морально-етичні і естетичні переконання на відвічні цінності сім'ї, роду, племені, народності, нації.

Складові частини української народної педагогіки:

Педагогіка народознавства — напрям сучасної педагогіки, шкільної практики, який забезпечує практичне засвоєння учнями культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів.

Народознавство у вузькому значенні (етнографія) — наука про культуру, побут народу,

Родинна педагогіка — складова частина народної педагогіки, в якій зосереджено знання й досвід щодо створення і збереження сім'ї, сімейних традицій

Педагогічна деонтологія

Козацька педагогіка — частина народної педагогіки, спрямована на формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю, твердою волею і характером.

Козацькі школи діяли у полкових і сотенних містах і містечках України та мали своєрідну побудову (як правило, вони влаштовувалися при церквах поруч із госпіталями і мали загальноосвітній характер: здійснювали розумове, моральне, естетичне і військово-спортивне виховання. У цих школах учні знайомилися з медициною, астрологією, мете­орологією.

Велика увага в названих школах приділялася формуванню козацької духовності, яка ґрунтувалася на козацькій ідеології, філософії, моралі, світогляду тощо. Заслуговує особливої уваги вироблений за тих часів кодекс лицарської честі, який включав:

- любов до батьків, рідної мови, вірність у дружбі й коханні;

- готовність захищати слабших;

- шляхетне ставлення до жінки;

- непохитна вірність ідеям, принципам народної моралі;

- відстоювання повної свободи і незалежності свого народу, держави;

- турбота про розвиток національних традицій;

- прагнення робити пожертвування на будівництво храмів і навчальних закладів;

- цілеспрямований розвиток особистості;

- уміння скрізь і всюди поступати благородно.

Крім цього діяв кодекс лицарської звитяги: готовність боротися до скону за волю, честь і славу України; нехтування небезпекою заради товаришів і Матері-України; ненависть до ворогів; героїзм у праці й битві.

Духовна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії.

4. Сутність та особливості національної системи виховання, її зародження, становлення та розвиток

Національне виховання – це створена упродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв та ін., покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді, передавати їй соціальний досвід, надбання попередніх поколінь. Науково обґрунтоване, правильно організоване національне виховання відображає історичну ходу народу, перспективи його розвитку. Головною особливість національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатої духовної культури народу, його національної ментальності, спорідненості світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України, які передбачають національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і талантів.