44. Я.А.Коменський – основоположник наукової педагогіки »Велика дидактика»

Народився в 1592р. в м. Нівніце (Південна Моравія) в сім’ї мірошника, члена громади „Чеських братів». В 1618 році община „чеських братів» призначає Коменського пастирем-проповідником в м. Фульнеці (Північна Моравія) і одночасно ректором братської школи. За час життя і діяльності в Перові і Фульнеці Коменський отримав досвід роботи з дітьми в школі, що в значній мірі обумовило багатство і різноманітність його педагогічного вчення. Цей період діяльності великого педагога можна вважати одним з найвизначніших в становленні його педагогічного кредо, яке стало в подальшому основою його наукового вчення.

Спочатку він вів педагогічну роботу в гімназії „братів»: викладав у старших класах суспільствознавчі предмети та фізику, а потім став ректором цієї гімназії (1635).

В 1642 році йому доручають посаду секретаря ради старійшин. У ці роки він активно працює над головною працею свого життя – „Великою дидактикою», роботу над якою завершує в 1632р.

Коменський розробив періодизацію і систему шкільної освіти. Все життя дитини він розбив на чотири вікових періоди по 6 років кожному. Для кожного періоду пропонується своя школа: дитинство – від народжено до 6-ти років-материнська школа, отроцтво – від 6-ти до 12-ти років – школа рідної мови, юність – від 12-ти до 18-ти років – латинська школа чи гімназія, змужнілість – від 18-ти до 24-х років-академія чи університет.

Коменський висуває в своїх роботах принцип природо відповідності, Згідно з яким в навчальному процесі необхідно враховувати вікові особливості дитини. Говорячи про виховання людяності в людині, Коменський виділяє чотири основних доброчесності: мудрість, поміркованість, мужність і справедливість. Педагог підкреслює, що людина не народжується з моральними якостями – вони у неї виховуються на протязі всього життя; моральність пов’язана з вихованням мудрості і любові до неї в учнів.

Підручники Коменського Містили в собі повний навчальний матеріал, вони були в той самий час короткими, в них не було нічого зайвого, щоб відвертало увагу людей від основної теми. Матеріал був розташований послідовно, в певній системі, викладений посильною для учнів мовою.

У „Великій дидактиці» Коменський не тільки розробив чітку систему виховання і виховання, але й розкрив суть основних її принципів, таких як: свідомість і активність; послідовність і систематичність знань; міцне оволодіння знаннями і навичками. Великий дидакт вимагав, щоб навчання починалось не з словесного тлумачення речі, а з спостережень над ними, при чому буде краще якщо речі будуть в натуральному вигляді, а якщо ні, то необхідно замінити їх моделями, зображеннями, малюнками.

45. Гуманізація і гуманітаризація навч.-вих. Процесу. Основні ідеї педагогіки співробітництва.

Гуманізація навчально-виховного процесу

Питання гуманізації і гуманітаризації освіти не нові у педагогічній науці й практиці і вимагають істотних змін характеру відносин між учнем і вчителем, організації навчально-виховного процесу. Дефіцит гуманності породжує бездуховність освіти зокрема та усього суспільства в цілому. Під тиском індустріального, технічного і ринкового розвитку суспільства освіта втрачає гуманістичний зміст (тобто орієнтацію на розвиток особистості) і перетворюється на вивчення вузького спектра професійних знань і вмінь. Але освіта в її гуманістичному розумінні - це не просто навчання. Завдання освіти простіше порівняно з проблемою виховання людини у всій повноті її життєдіяльності. Дегуманізація освіти є водночас і дегуманізацією суспільства, так як людина починає функціонувати у знедуховленому суспільстві.

Гуманізм - це система поглядів, яка визначає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя, розвиток і виявлення всіх здібностей.

Принцип гуманізму передбачає повагу до особистості дитини. У діяльності вчителя повага до учнів викликає в останніх довіру, відвертість, повагу до порад і пропозицій викладача. Гуманізація освіти вимагає від вчителя прийняття учня таким, яким він є. Вчитель повинен пройнятися почуттями і переживаннями, виявити щирість і відвертість. Основним мірилом спілкування повинно бути: ні особисті амбіції, ні авторитет вчителя, ні мета досягнення знань за будь-яку ціну не повинні підпорядковувати інтереси школярів, пригнічувати її особистість. Тільки віра і любов допоможуть впоратися із завданнями виховання

Видатний український філософ і поет Григорій Сковорода стверджував, що любов благотворно впливає на стосунки між людьми, вона лікує душу людини. Коли людина щось любить, то її серце радіє, веселиться. І дуже страшною образою, вбивством людської душі, він вважав розтління людини в думках і в її серці.

Наше суспільство переживає зараз глибоку духовну кризу. Зробивши своїм пріоритетом матеріальний бік життя, захопившись технічним вдосконаленням, людина сама того не помітивши, занедбала духовне, внутрішнє. Дбаючи про здоров'я тілесне, прагнучи запобігти хворобам фізичним, ми захворіли духовними недугами, які проявляються у нехтуванні духовними цінностями: національними звичаями, традиціями, мовою, забувши, що «мова та і ті слова» дані нам від Бога.. Ця духовна хвороба інфекційна і ще більш небезпечна, ніж фізична, бо не може бути здоровим тіло, якщо слабий дух.

Тому необхідною умовою виживання людства слугує гуманізація відносин в суспільстві, на міжнародному рівні, створення нової освітньої парадигми, нової етики, основоположними принципами якої є гуманізм, свобода вибору, толерантність тощо.

Гуманізація освіти спрямовує наукову діяльність на людину як вищу цінність, на подолання технократичних тенденцій, дотримання принципів екоцентризму.

Гуманізація освіти в цілому передбачає:

· визнання людської особистості основним багатством суспільства;

· значне підвищення рівня освіти, перетворення процесу набуття освіти в

· безперервний процес самовдосконалення людини;

· розвиток елементів нової етики, яка розглядає суспільство як гармонійне

· поєднання людини і колективу, суспільних і політичних інститутів;

· розвиток громадянського суспільства.

· Відповідно до цього гуманізм - це вчення про людину як визначальну мету і вищу цінність суспільства, вільну у своїй самореалізації особистість

Іншими словами, гуманізація - це процес одухотворення, олюднення усіх умов життя і праці, усього змісту навчально-виховної діяльності,всіх видів і форм відношень, що складаються в освітянських закладах.

Педагогіка співпраці – напрям педагогічного мислення і практичної діяльності, спрямований на демократизацію і гуманізацію педагогічного процесу .

"Педагогіка співробітництва – це етап розвитку педагогіки 80-х років, – зазначає Ш. Амонашвілі, – вона породила могутній рух учителів. Вона породила і принципи співробітництва з дітьми. Ці принципи мають наукове психологічне обґрунтування. Педагогіка співробітництва – це могутній струмінь гуманної педагогіки. Гуманна педагогіка вбирає в себе педагогіку співробітництва, дає її філософське обґрунтування. Це так, як геометрія Лобачевського стала окремим визначенням теорії Енштейна. Тож педагогіка співробітництва - це окреме визначення класичної гуманної педагогіки".

Розглянемо основні ідеї педагогіки співпраці, спираючись на текст "Маніфесту", що був опублікований "Учительською газетою" 18 жовтня 1986 року.

ідея зміни стосунків з учнями заснована на увазі вчителя до учнів, залучення дітей до навчання, викликаючи у них радісне почуття успіху, руху вперед, розвитку, наголошується, що інакше дітей не вивчити.

ідея важкої мети (С. Лисенкова, В. Шаталов) полягає у тому, що перед усіма учнями ставиться якомога складніша мета, водночас учитель всіма засобами має вселити в учнів упевненість у тому, що мета буде досягнена, тема добре вивчена. Учнів у цьому випадку поєднує не просто мета, а саме віра у можливість подолання труднощів.

ідея опори (Є. Ільїн, І. Іванов, С. Лисенкова, В. Шаталов) полягає у наданні учням опорних сигналів (символів, схем, таблиць, слів тощо) для забезпечення кращого розуміння, структурування, запам’ятовування матеріалу, а також для побудови відповіді.

ідея навчання без примусу (Ш. Амонашвілі, С. Лисенкова, В. Шаталов) передбачає виключення всіх засобів примусу з арсеналу педагогічних засобів, зокрема, оцінки. Успіх навчання залежить від повторення.Ш. А. Амонашвілі взагалі не ставить маленьким дітям оцінок.

ідея вільного вибору (Ш. Амонашвілі, І. Волков, С. Лисенкова, В. Шаталов) полягає у наданні дитині свободи вибору у процесі навчання, тобто учень може обирати завдання, здачу, тему твору, сам брати участь у складанні завдань для однокласників; це необхідно, щоб учні почувати себе партнерами педагога в навчанні.

ідея випередження (І. Волков, С. Лисенкова, Б. Никитин, В. Шаталов) дозволяє включати у програму більш складний матеріал, об’єднувати його в блоки, починати заздалегідь вивчати складні теми, закладати перспективу вивчення теми наступного уроку

ідея великих блоків (І. Волков, П. Ерднієв, І. Іванов, В. Шаталов, М. Щетинин) заснована на тому, що у великому блоці матеріалу (об’єднання 6 – 10 уроків або тем в один блок) легше встановити логічні зв’язки, відоокремити головну думку, поставити та розв’язати проблему. Так, по 10-20 уроків поєднує в один блок

ідея відповідної форми (І. Волков, Є. Ільїн, В. Шаталов) полягає у тому, що урок за своєю формою має відповідати предмету, що вивчається. Так, на уроках математики В. Ф. Шаталов, доводячи теорему, не допускає жодного зайвого слова – розповідь учителя-математика повинна бути абсолютно точною

ідея самоаналізу (Ш. Амонашвілі, Є. Ільїн, І. Іванов, В. Караковський, В. Шаталов, М. Щетинин) насправді реалізує ідею колективного аналізу та оцінювання діяльності кожного учня. Коли учні знають, що їхня праця буде оцінена не тільки вчителем, але й колективом, вони і поводяться гідно, і працюють набагато старанніше.

ідея інтелектуального фону класу (І. Волков, С. Лисенкова, В. Шаталов, М. Щетинин) передбачає створення загальних життєвих цілей та цінностей у класі, для чого необхідно розвивати здібності та нахили дитини в діяльності, що її цікавить, давати свободу творчості. Щоб створити обстановку співробітництва, учитель намагається підсилити прагнення до різноманітних знань, а не тільки шкільних. Так, В. Ф. Шаталов проводить безліч екскурсій, у його класі завжди є набір папок з газетними вирізками найважливіших статей, які має прочитати кожен.

ідея колективного творчого виховання (І. Іванов, В. Караковський, М. Щетинин) полягає в тому, що дітей учать колективній суспільній творчості з першого класу до випускного. Девіз цієї методики: "Усе творчо, інакше навіщо".

ідея співпраці з батьками передбачає відкрите, довірливе ставлення дітей до дорослих у школі й у родині. Педагогам не можна сварити дітей з батьками..

ідея особистісного підходу до дитини замість індивідуального підсумовує всі вищеперелічені методики. Наголошується, що педагогіка співробітництва пропонує такі прийоми, за яких кожен учень почуває себе особистістю, відчуває увагу вчителя особисто до себе

ідея співробітництва вчителів передбачає не примушування, а взаємодію вчителів з метою впровадження ідей нової педагогіки, наголошується на тому, що не можна вчителів протиставляти один одному, не можна, щоб когось хвалили за застосування нового, а іншого засуджували за те, що він навчає по-своєму.