§ 4. Загальносоціальні та спеціально-кримінологічні заходи протидії й запобігання злочинам проти правосуддя

Запобігання злочинам проти правосуддя потребує значної уваги на загальносоціальному напрямі профілактичної діяльності. Зокрема, на рівні загальносоціальних заходів важливим є виховання у людини поваги до законних прав та інтересів інших осіб, формування високого рівня правосвідомості, підвищення її загальнокультурного рівня.

До суб'єктів загальносоціального запобігання злочинам проти правосуддя належать органи, які визначають політику боротьби зі злочинністю, планують і контролюють її, здійснюють безпосереднє (стр. 223) управління та координацію запобіжної діяльності. їх систему становлять: Президент України, Рада національної безпеки і оборони України, органи законодавчої і виконавчої влади, регіонального та місцевого самоврядування.

Для реалізації положень Законів України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» та «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» на державному рівні мають бути розроблені програма захисту свідків, підзаконні нормативні акти, а також внесені зміни в цілий ряд законів, що встановили б механізм реалізації основних положень цих законів. Так, у Житловому кодексі України необхідно відрегулювати механізми надання квартир у разі зміни місця проживання, у Кримінально-виконавчому кодексі України - механізми переведення засуджених в іншу колонію, зміни прізвища, заміни особової справи. Потребують свого правового вирішення і механізми заміни усього комплексу документів особи і забезпечення при цьому конфіденційності.

Цілої низки зміни і доповнень, особливо щодо захисту учасників кримінального судочинства по справам організованих злочинних угрупувань, потребує КПК України. Серед них: вирішення процедурних питань, оголошення свідчень особи, якщо поява в суді загрожує життю свідка (конфіденційності свідка); нормативне врегулювання пізнання свідком підозрюваного або звинуваченого поза візуальним спостереженням,- проведення очної ставки; встановлення порядку збереження, надання, ознайомлення з секретними матеріалами, які виділені в окреме провадження, тощо. Кримінально-процесуальний кодекс України має чітко регламентувати кожну процесуальну дію слідчого, прокурора, судді при розгляді справ про злочини проти правосуддя.

Потребує подальшого удосконалення і система статей розділу Кримінального кодексу України «Про злочини проти правосуддя», конструкція їх диспозицій і встановлених санкцій, які у багатьох випадках не відповідають суспільній небезпеці злочинів.

У Державному бюджеті витрати на реалізацію заходів щодо безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, слід виділити окремим рядком.

Важливе значення для удосконалення законодавства має розробка комплексної цільової програми реформування державної кримінально-виконавчої системи в Україні, реалізація на (стр. 224) загальносоціальному рівні Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311 /208.

Запобігання злочинності на спеціально-кримінологічному рівні залежить від статусної характеристики осіб, які вчинюють злочини проти правосуддя. Відповідно до КК України ці особи розподіляють на п'ять груп: перша група - особи, які беруть участь у здійсненні правосуддя в кримінальних справах (судді, прокурори, слідчі, органи дізнання, захисники, народні засідателі, присяжні); друга група - особи, які сприяють здійсненню правосуддя (свідки, потерпілі, експерти, перекладачі); третя група - службові особи, які зобов'язані виконувати постановлені судом вироки, рішення, ухвали, постанови, а також ті, на яких покладено функції забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві; четверта група - засуджені особи; п'ята група - інші особи, які здійснюють посягання на життя (здоров'я) судді, народного засідателя чи присяжного, їх майно (власність).

На спеціально-кримінологічному рівні важливо забезпечити ефективний контроль за діяльністю осіб, які здійснюють правосуддя, сприяють його здійсненню, виконують судові рішення, мають доступ до інформації, що міститься у кримінальних справах і не підлягає розголошенню. Запобіганню злочинам, що вчиняються службовими особами правоохоронних органів і судів, уповноважених обмежувати (у випадках, передбачених законом) конституційні права громадян, має сприяти ефективна кадрова політика при їх призначенні на такі посади. У цьому зв'язку доречним було б відновлення інституту територіальної виборності суддів і народних засідателів. Запобіганню вчинення злочинів проти правосуддя самими суддями, слідчими, прокурорами може сприяти ефективний громадський контроль. Його межі, порядок і спосіб здійснення слід визначити законодавчо. Визначальним при цьому має бути збереження непорушного принципу неприпустимості втручання в хід розслідування справ, їх судового розгляду і у виконання постановлених рішень (вироків, постанов, ухвал). Значна увага має приділятися протидії корупційним проявам і хабарництву у судовій системі та системі правоохоронних органів. Сприяти цьому могло б, зокрема, спрощення процедури звільнення суддів, насамперед довічно обраних (призначених). (стр. 225)

Важливе значення має вдосконалення діяльності державної виконавчої служби, передусім підвищення соціального захисту її працівників, гарантій при проходженні служби тощо. Фактично йдеться про надання службовцям органів державної виконавчої служби правових гарантій, які сьогодні мають судді і прокурори; створення Інституту приватних державних виконавців та Інституту виконавчої міліції.

Для цього доцільно прийняти Закон України «Про виконавчу міліцію» та внести відповідні зміни до Законів України «Про виконавче провадження», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів».

Протидія насильницьким злочинам проти правосуддя має полягати у посиленні фізичного захисту суддів, народних засідателів, присяжних, захисників, представників осіб, свідків, потерпілих, експертів. Причому такий захист щодо свідків та потерпілих не повинен обмежуватися тільки часом здійснення провадження у справі, а й забезпечувати безпеку цих осіб і після закінчення процесу. Реальною запорукою цьому може стати запровадження досвіду інших держав щодо забезпечення анонімності свідків.

Проблемами безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, має займатися спеціальний департамент, який би знаходився у безпосередньому підпорядкуванні міністра внутрішніх справ або його першого заступника. У складі департаменту мають функціонувати відповідні підрозділи: секретний, заміни документів, переселення осіб, зміни зовнішності.

Запобіганню неправдивим повідомленням про злочин може сприяти подальше впровадження в Україні новітніх технічних засобів і технологій їх реєстрації. Такі засоби мають забезпечити ідентифікацію змісту повідомлень, переданих і прийнятих будь-яким користувачем (абонентом).

При запобіганні злочинів, пов'язаних з ухиленням від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі, на рівні усього спецконтингенту виправної установи ефективними можуть бути універсальні профілактичні заходи, що знижують психологічну напругу, поліпшують мікроклімат у закритому середовищі. Значна частка успіху залежить від продуманої системи організаційно- технічних заходів профілактики втеч. Особливу увагу поряд з обладнанням периметра установи сучасними інженерно-технічними (стр. 226) засобами охорони слід приділити житловим і виробничим зонам. Саме там, як засвідчує практика, у засуджених є найбільше можливостей для неконтрольованих зібрань з метою обговорення планів протиправних дій, зокрема втеч.

На індивідуальному рівні насамперед слід вживати заходів щодо виявлення осіб, схильних до втеч. Виявленню таких осіб може сприяти як вивчення матеріалів їх особистих справ, так і спостереження за засудженими: ті, хто планує втечу, можуть без якихось зовнішніх причин кардинально змінити лінію своєї поведінки. Так, зазвичай, емоційно збуджені, стають стриманими; відверті у спілкуванні - замкнутими; злісні правопорушники, які своєю зухвалою поведінкою постійно привертали до себе увагу, Ставали дисциплінованими, ввічливими тощо.

Правозастосовчій практиці відомі факти, коли втеча з місць позбавлення волі для засуджених є захисною реакцією від переслідувань та насильства. Тому ігнорування адміністрацією виправних установ звернень засудженого щодо насильства стосовно нього з боку інших засуджених може спровокувати втечу, тобто вчинення злочину, який кримінальним кодексом кваліфікується як Злочин проти правосудця. Запобігати його вчиненню може своєчасне реагування на такі звернення, а в разі необхідності - вжиття заходів щодо тимчасової ізоляції таких осіб.

З урахуванням особистісних та ситуаційних детермінант запобіганню злочинності проти правосуддя у місцях позбавлення волі може сприяти здійснення необхідної психологічної (психіатричної) допомоги окремим особам, надання додаткового побачення з родичами або телефонних перемовин. Засудженим, які знаходяться у виправних установах мінімального рівня безпеки, дільницях соціальної реабілітації установ середнього рівня безпеки та виховних колоніях у випадках, визначених законом, можуть бути дозволені короткочасні виїзди за межі колонії.