§ 3. Фактори, причини та умови скоєння злочинів проти правосуддя

Серед криміногенних факторів, які детермінують злочини проти правосуддя, можна назвати: фактори економічного характеру; соціальні; ідеологічні; соціально-психологічні; організаційно- управлінські; правові.

Фактори економічного характеру є домінуючими у системі факторів детермінації злочинів проти правосуддя. Деструктивні процеси у сфері економіки, її нестабільність і розбалансованість суттєво позначилися на стані законності та правопорядку в державі. Скорочення фінансування правоохоронних органів і судів обумовило такі негативні наслідки, як систематична затримка заробітної плати, скорочення обсягів соціального захисту правоохоронців, насамперед пільгової оплати житлово-комунальних послуг, проїзду в громадському транспорті, забезпеченості житлом. Погіршення матеріально-технічного забезпечення правоохоронних органів і судів створило сприятливе підґрунтя для хабарництва, корупції, службового підроблення, перевищення влади або службових повноважень при здійсненні правосуддя. За даними антикорупційної організації GRECO найбільш корумпованими органами в Україні є міліція, прокуратура, податкові органи і суди.

Кризові явища в економіці сприяли відтоку висококваліфікованих професійних працівників правоохоронних органів, насамперед їх основних служб - кримінального розшук, органів дізнання та досудового слідства. Як наслідок, ряд співробітників правоохоронних органів було втягнуто в стихійні ринкові відносини, прямо чи опосередковано надаючи переваги або сприяючи тим чи іншим комерційним структурам.

Масштабні процеси руйнації економіки України, які відбувалися впродовж усіх років незалежності, безпосередньо позначилися і на (стр. 219) соціальній структурі суспільства. Визначальною ставала наявність можливості для присвоєння і примноження власності з використанням свого службового становища. Водночас у суспільстві відбулася глобальна стратифікація різних соціальних груп. Поява багатих людей значно розширила можливості для впливу на діяльність органів правосуддя і прийняття ними відповідних рішень. На найнижчому щаблі сучасної стратифікації суспільства знаходяться особи, які звільнились із місць позбавлення волі, не займаються суспільно корисною працею і не мають постійного місця проживання. Цим обумовлений і високий відсоток, у структурі цих злочинів порушення правил адміністративного нагляду.

Економічні та соціальні реформи у розбудові ринкових відносин дали могутній поштовх до появи нових ідеологічних установок і моральних цінностей. Досягнення успіху за будь-яку ціну стало основним гаслом ринкової трансформації суспільства. Не оминуло це і систему органів правосуддя. У розвинутому суспільстві має підтримуватись ідея, за якої, однаковою повагою мають користуватися як успішні бізнесмени, так і державні службовці. Ситуація в українському суспільстві, на жаль, поки що складається не на користь державних інституцій. За обставини, коли вирішується дилема служіння суспільству чи заради особистого збагачення, правоохоронні органи і суди залишаються в програші, оскільки безумовне виконання службових обов'язків не підкріпляється ні достатніми матеріальними благами, ні моральним стимулом - повагою суспільства.

Що стосується протиправного впливу на діяльність органів правосуддя з боку інших осіб, то в ідеологічному плані він підтримується поширенням у засобах масової інформації кримінальної субкультури і зневажливого ставлення до всієї правоохоронної системи. Цю обставину слід виокремити як головний криміногенний фактор, який діє в соціально-психологічній сфері.

Вивчення стану судової системи нашої держави, проведеного Американською асоціацією юристів «Правова ініціатива в Центральній Європі і Євразії» за ЗО критеріями засвідчило, що схвальної оцінки Україна отримала лише за чотирма. Більш того, 15 факторів отримали виключно негативну оцінку. Серед них, зокрема: сторонній вплив на прийняття судових рішень; відсутність (стр. 220) поваги до рішень суду і судової системи в цілому; надзвичайно низький рівень довіри населення до судової влади; несвоєчасне і неналежне виконання судових рішень; низький рівень професійної підготовки суддів; неефективний і непрозорий процес відбору і призначення суддів на посади; надзвичайна корумпованість суддів; низький рівень фінансування.

Тиск на свідків на стадії досудового слідства і при судовому розгляді справи, фальсифікація доказів, обґрунтування рішень заходами, отриманими незаконним шляхом, неповнота розслідування, вибіркове ставлення до свідків і суб'єктивна оцінка їх показів, інші порушення національного законодавства стали основними причинами збільшення кількості звернення громадян України до Європейського суду з прав людини. Так, якщо в 1998 році було подано лише 44 заяви з України, то з 1998 по 2008 рік зареєстровано понад 18 тисяч заяв, поданих проти України її громадянами. Станом на 1 січня 2009 року Європейським судом було розглянуто 662 таких справи.

Серед соціально-психологічних факторів, які обумовлюють вчинення злочинів проти правосуддя, слід зазначити відсутність чіткої Системи моральних критеріїв і глибокий правовий нігілізм, які більшою чи меншою мірою об'єктивізуються у формі тих чи інших суспільно небезпечних діянь. Негативне ставлення до права, діяльності органів правосуддя і антисуспільна спрямованість особи в цілому виступають безпосередньо причиною злочинів проти правосуддя. Але з урахуванням особливостей детермінації злочинної поведінки кожної із зазначених чотирьох груп злочинців можна виділити і специфічні причини, які притаманні кожній із них.

Так, характерним є зневажливе ставлення до конституційних засад функціонування органів правосуддя при вчиненні злочинів слідчими, прокурорами, суддями, органами дізнання та іншими учасниками кримінального процесу. Антисупільні настрої до діяльності судів (суддів) обумовлюють вчинення злочинів, які посягають на життя, здоров'я, особисту безпеку і власність учасників судочинства Безпосередні причини та умови, які обумовлюють вчинення злочинів особами, які відбувають покарання, полягають у глибокій моральній деградації цих осіб, їх схильності до алкоголізму, наркоманії, токсикоманії. Умовами таких злочинів є різноманітні конфлікти між засудженими з одного боку, та адміністрації - з (стр. 221) другого, або ж зіткнень між самими засудженими. Конфлікти, що виникають за таких умов, мають глибинні причини і вирішуються, нерідко силовими способами (методами).

Організаційно-управлінські фактори насамперед обумовлені існуючою на сьогодні системою судових і правоохоронних органів, недосконалою як за своєю структурою, так і функціонально. Вона створювалась ще за часів СРСР і не була пристосована до діяльності в умовах ринкових перетворень. Невдале, безсистемне реформування цих органів, яке триває й сьогодні, не тільки не покращило ситуацію, а й навпаки, призвело до зниження рівня законності та якості роботи органів правопорядку. Ефективно діюча свого часу система організації й планування оперативно-слідчої роботи виявилася малопридатною в умовах сьогодення. Перевантаження правоохоронних органів та судів кримінальними справами, організаційно-управлінські прорахунки обумовлені численними реорганізаціями і несистемними змінами в законодавстві, створюють нездорову атмосферу для професійної діяльності, породжують службову недбалість, провокують порушення правових норм.

До детермінантів організаційно-управлінської діяльності належать також недоліки судової практики при розгляді кримінальних та цивільних справ: численні випадки невмотивованого закриття справ; необгрунтоване обрання запобіжних заходів; призначення покарань, які не відповідають тяжкості вчиненого злочину і особі злочинця; невжиття судом заходів щодо забезпечення присутності учасників судового провадження у судових засіданнях, невиконання судових приписів; необгрунтовані повернення справ на повторний розгляд або на додаткове розслідування; надмірна тривалість строків розгляду справи і перерв у судових засіданнях, а також здійснення судових експертиз тощо.

Правові фактори пов'язані з прорахунками у правовому забезпеченні діяльності судів та правоохоронних органів, прав учасників кримінального судочинства, змагальності сторін, прав потерпілих, можливостей оскарження рішень органу дізнання, слідчого та прокурора. Багато в чому це пов'язано з відсутністю нового Кримінально-процесуального кодексу України і неналежним забезпеченням виконання чинного законодавства. Все це у сукупності не забезпечує додержання принципу верховенства закону в діяльності органів кримінальної юстиції. (стр. 222)

У 1993 році був прийнятий Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Однак задекларовані в ньому положення слідчі, прокурори, оперативні працівники можуть використовувати, на думку експертів, не більше ніж на 10-15%. Більшість правових норм цього закону не застосовується взагалі або застосовується не в повному обсязі, у зв'язку з відсутністю механізмів їх реалізації. Згідно із законом до заходів безпеки належать: заміна документів, зміна зовнішності, місця проживання, роботи, навчання, обладнання квартири охоронною та пожежною сигналізацією, заміна номерів телефонів, державних автомобільних реєстраційних номерів, забезпечення: зброєю, спеціальними засобами індивідуального захисту, зв'язку і повідомлення про небезпеку. Для реалізації всіх цих заходів необхідне відповідне фінансування і матеріальне забезпечення, можливості яких вкрай обмежені. Тому реально застосовується тільки фізичний захист судів і суддів. З бюджету виділяються лише кошти на утримання департаменту адміністративної служби міліції, який власне, і забезпечує реалізацію заходів безпеки.

Зазначені недоліки у діяльності правоохоронних органів були предметом розгляду на засіданні Ради національної безпеки і оборони України, яке відбулося 24 квітня 2009 року. На ньому, зокрема, зазначалося, що позиція органів державної влади і насамперед правоохоронних інституцій має полягати у прозорому й професійно компетентному процесі профілактики та боротьби зі злочинністю. Це принципово важливо для забезпечення законності й правопорядку в Україні.