§ 3. Фактори, причини та умови злочинів у сфері службової діяльності

Криміногенні фактори, які визначають причини та умови злочинів у сфері службової діяльності, за їх сутнісною характеристикою можуть бути розподілені на п'ять основних груп: політичні, економічні, організаційно-управлінські, соціально- психологічні та правові.

До групи причин і умов, обумовлених політичними факторами, варто віднести наступні: 1) недосконалість політичної організації українського суспільства; 2) суттєві прорахунки в процесі соціально-політичного реформування держави і суспільства,- 3) нестабільність існуючих політичних інститутів і політичної свідомості суспільства; 4) незбалансованість у діяльності різних гілок влади; 5) звуження політичних основ демократизації, права й законності, посилення авторитарних методів управління; 6) низький рівень цивільного й парламентського контролю за сферою управління і діяльністю вищих службових осіб органів виконавчої влади,- 7) непослідовність і неналежна наукова обгрунтованість здійснюваної антикорупційної політики, відсутність політичної зваженої кадрової політики в державі й прозорості дій влади; 8) політичне квотування посад

Економічні фактори, що породжують причини й умови злочинів: 1) криміналізація та тінізація економіки; 2) злочинно- волюнтаристична політика приватизації й відсутність прозорості в її здійсненні; 3) матеріальна незабезпеченість дрібного чиновника, який йде на побори й хабарі заради задоволення власних потреб (стр. 200) і утримання своєї родини; 4) поява надбагатих людей, що мають можливість давати хабара, іноді достатньо великих розмірів; 5) відсутність ефективної ринкової конкуренції, що призводить до одержання надприбутку за рахунок дачі хабарів; 6) утворення монопольних об'єднань і надання їм переваг у фінансуванні й кредитуванні з боку державних чиновників; 7) протиправне перекачування державних ресурсів недержавним суб'єктам підприємницької діяльності; 8) наявність значних нефіксованих коштів в організованих злочинних угруповань, що використовуються для підкупу осіб, уповноважених виконувати функції держави.

До організаційно-управлінських факторів злочинності у сфері службової діяльності в Україні належать недоліки механізму функціонування системи державного управління та формування його апарату, а саме: 1) охоплення державним регулюванням широких сфер громадського життя, особливо в економіці, без реальної на те необхідності; 2) здійснення діяльності державного апарату без належної її регламентації, що у багатьох випадках дає можливість використовувати службовим особам свої повноваження всупереч інтересам служби; 3) необгрунтоване закріплення в нормативних актах альтернативності при прийнятті того або іншого рішення без чітко визначених критеріїв такого вибору; 4) формування управлінської вертикалі за принципом кумівства, особистої відданості працівників і партійної приналежності; 5) відсутність системи детального регламентування підбору та розміщення кадрів апарату управління на конкурсних засадах з урахуванням їхнього професійного рівня і належних моральних якостей; 6) політизація кадрової роботи.

Причини та умови злочинів соціально-психологічного характеру породжуються такими явищами, як: 1) наявність негативних установок у груповій і індивідуальній свідомості щодо можливості лише шляхом дачі хабара домогтися певних благ; 2) деморалізація значної частини державних службовців і працівників правоохоронних органів і, що особливо небезпечно, деморалізація осіб, які займають відповідальне або особливо відповідальне становище; 3) зневажливе ставлення багатьох державних службовців до закону, психологічна готовність без коливань і побоювань порушити закон, норми моралі й професійної честі за винагороду; 4) невіра громадян у здатність органів державної влади й місцевого самоврядування вирішувати їх проблеми і (стр. 201) намагання зробити це протиправним шляхом; 5) протиріччя між потребами державних службовців, обумовленими їхнім соціальним статусом, і можливостями їх задоволення офіційним шляхом; 6) кругова порука серед державних службовців; 7) багатовікова традиція хабарництва, що зробила сучасну корупцію способом життя і державного управління; 8) феномен обопільної провини хабародавача і хабарника, що робить їх рівновинними і заінтересованими у толу, щоб злочинні зв'язки не були викриті.

Загальнонаціональне опитування громадської думки «Стан корупції в Україні», проведене Київським міжнародним інститутом соціології (було опитано 10 580 респондентів) у 2007 році, показало, що тільки 10-16% опитаних безумовно довіряють владі; 52% розглядають корупцію як звичний спосіб життєдіяльності в Україні, виправданий у більшості ситуацій; 77% вважають, що з 2004 року рівень корупції в Україні значно зріс; 67% українців повідомили, що впродовж року були втягнуті в корупцію; 64% - давали хабарі працівникам ДАІ у зв’язку з порушення правил дорожнього руху. Наявність корупції в судах зазначається у відповідях 49% респондентів, у прокуратурі - 42,9%, серед нотаріусів - 22,8%.

Причини та умови злочинів правового характеру. З середини 90-х років XX століття, коли почався процес нормативного та організаційного оформлення заходів боротьби з корупцією в Україні і набув чинності Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 року, в який постійно вносилися зміни і доповнення, було прийнято низку додаткових законів, указів, інших нормативно- правових актів, концепцій програм, спрямованих на боротьбу з корупцією, створені чисельні державні органи, безпосереднім завданням яких стала боротьба з корупцією. Але відчутних позитивних результатів не відбулося внаслідок стійкої корупційної установки значної кількості державних службовців і правової аномалії суспільства в цілому.

У цілому нормативно-правова база щодо організації державної служби в Україні на сьогодні містить понад 700 нормативно- правових актів. Верховна Рада України в 1991-2006 роках 55 разів розглядала питання посилення боротьби зі злочинністю, у тому числі корупцією і організованою злочинністю. Було видано 38 указів і , розпоряджень Президента України. Законодавча база з протидії корупції в Україні налічувала в 2008 році понад 150 законів, указів, (стр. 202) розпоряджень Президента, постанов Кабінету Міністрів України, галузевих нормативних актів. Понад 200 громадських організацій задекларували у своїх статутах антикорупційну діяльність.

Незважаючи на таку широку нормативно-правову базу, слід зазначити, що вона не передбачає цілісної стратегії протидії злочинам у сфері службової діяльності, необхідного впливу на їх причини та умови; окремі чинні правові норми досить часто сприяють хабарництву; відсутні спеціальні правові норми, які передбачали б цивільно-правову відповідальність юридичних осіб за їх сприяння вчиненню службових злочинів; залишаються неурегульованими відносини особи з державою в сфері контролю за доходами й видатками, у тому числі відсутній обов'язок особи підтверджувати правомірність отриманих доходів; мають місце значні недоліки в діяльності правоохоронних органів щодо виявлення, розслідування й судового розгляду злочинів у сфері службової діяльності та корупції.