Статистичні показники складу виявлених осіб, які вчинили умисне убивство у 2001 -2009 роках

Таблиця 2

		Кількість виявлених осіб, які вчинили умисні вбивства
Рік		2001	2005	2006	2007	2008	2009
Всього осіб:		4606	3322	3345	2947	2792	2509
	у тому числі жінок	476	358	353	344	321	274
	питома вага жінок, %	10,3%	10,8%	10,6%	11,7%	11,5%	10,9%
	у тому числі неповнолітніх	317	208	181	136	145	94
	питома вага неповнолітніх, %	6,9%	6,2%	5,4%	4,6%	5,2%	3,7%
Коефіцієнт злочинної активності на 100 тис. населення		13,8	10,1	10,3	9,1	8,6	7,8

Насильницька злочинність в Україні виявляє тенденції до зростання рівня корисливості, організованості, жорстокості. Кожне десяте убивство скоюється з корисливих мотивів, їх питома вага повільно, але неухильно зростає. Сприйняття матеріальних цінностей вартим людського життя свідчить про серйозні прогалини у вихованні духовності та моральності громадян. Збільшується й кількість убивств, вчинених за попередньою змовою групою осіб, тобто сумісних, заздалегідь спланованих жорстоких насильницьких актів. Скоєння таких злочинів можливо лише за умови різкої антисуспільної спрямованості учасників групи і є ознакою сформування особистостей найнебезпечніших злочинців. Щороку дещо зростає питома вага убивств, вчинених з особливою (стр. 151) жорстокістю. Почастішали вбивства двох або більше осіб (до 4%), з'являються випадки вчинення так званих «серійних» убивств та виявлення убивць-«маніяків».

Останнім часом в Україні простежується збільшення частоти використання вогнепальної зброї та вибухових речовин при вчиненні насильницьких злочинів. Лише за 2009 рік вчинено 100 убивств з використанням вогнепальної зброї (на 19% більше, ніж у 2008 році), все частіше для вбивства використовуються вибухові речовини. Кількість умисних тяжких тілесних ушкоджень, учинених за допомогою вогнепальної зброї, збільшилася майже в півтора рази.

Убивства на замовлення мають тенденцію до коливання. Незважаючи на значне зменшення їх кількості порівняно з серединою 90-х років XX століття протягом 2001-2009 років відбувається фіксація цих показників на рівні двох-трьох десятків щороку (2008 рік -31; 2009 рік - 21). Особи які вчиняють убивства на замовлення, відрізняються від інших убивць дещо вищим рівнем освіти - майже половина здобула вищу чи професійно-технічну освіту, але все одно їх інтегрованість у суспільне життя незадовільна: понад 70% таких осіб офіційно не працюють і не навчаються.

Серед насильницьких злочинів реєструють також умисні убивства, поєднані із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (близько 1 -1,5%). Дослідники вказують, що ці вбивці мають ряд схожих рис і особливостей: внутрішню напруженість, тривожність, імпульсивність, злопам'ятність, надмірну вразливість, підвищену чутливість у міжособистісних стосунках, бездушність до страждань інших людей, конфліктність з навколишнім середовищем, труднощі в спілкуванні, подвійність особистості (вбивці можуть характеризуються позитивно, як добропорядні, спокійні). Найчастіше такі злочини вчиняються злочинцями до 40 років, причому мотивом виступає патологічне бажання принизити жертву, прагнення довести свою вищість тощо. На думку Ю.М. Антоняна, жорстокість, катування, фізичні та психологічні страждання жертви у структурі злочинної поведінки такого вбивці виступають саме засобом його самоствердження, спробою компенсувати всі ті страждання, а часом і приниження, які йому, за його суб'єктивним відчуттям, довелося зазнавати раніше. Слід зауважити, що у більшості з них виявляються психічні розлади в рамках осудності, садизм, педофілія, ексгібіціонізм, геронтофілія, (стр. 152) множинні розлади сексуального уподобання, «стержневим» проявом яких є садистські тенденції.

Особистість насильницького злочинця здебільшого має стабільні характерні показники. За соціально-демографічними ознаками можна зазначити тендерні, освітні та соціальні відмінності насильницьких злочинців.

Насильницькі злочини потребують певної фізичної сили, відтак переважно насильницькими злочинцями стають чоловіки. Питома вага жінок-убивць становить 10-12%. Цей показник залишається відносно стабільним протягом останнього десятиліття (див. табл. 2). Умисні тяжкі тілесні ушкодження також вчинюються жінками на рівні 10-13%, тілесні ушкодження середньої тяжкості вдвічі менше: 5-7%. Разом із тим під час скоєння убивств у разі перевищення меж необхідної оборони (переважно насильницькі конфлікти в сім'ї) або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинців, частка жінок зростає до 40%. Заподіюють тяжкі тілесні ушкодження у стані сильного душевного хвилювання, перевищують межі необхідної оборони 23-27% жінок. Отже, жінки не схильні брати участь у фізичних протистояннях, але за наявності екстремальних мотиваційних чинників стають значно активніші у вчиненні насильства, ніж зазвичай від них очікують оточуючі.

Неповнолітні серед виявлених осіб становлять 4-7%, їх частка поступово Зменшується (див. табл. 2). Найбільш активні у вчиненні вбивств люди молодого віку: понад третину вчиняють особи у віці 18-28 років (35,1%); 28,0% - у віці 29-39 років. Злочинці цієї вікової групи характеризуються стійкою криміногенною мотивацією. Саме на неї припадає найбільша кількість спеціального рецидиву: щороку реєструють понад півсотні осіб, які вчинили умисне вбивство не вперше. Вчинення тотожних насильницьких актів є тривожним сигналом про нездатність системи кримінального судочинства та установ виконання покарань виправити та адаптувати певну частину убивць до життя у суспільстві.

Освітній рівень більшості насильницьких злочинців невисокий. Так, серед зареєстрованих 2009 рої^ убивць вищу і базову вищу освіту здобули 6,4%; 26,3% мають професійно-технічну освіту, більшість (54,3%) навчалися лише в школі (повна середня та базова середня освіта), майже кожний восьмий - з початковою загальною або взагалі без освіти. Особи, які вчинили тяжкі тілесні ушкодження, (стр. 153) мають схожі характеристики: 5,1% здобули вишу освіту, 24,9% - професійно-технічну, 60,2% - повну середню та базову середню освіту, 9,8% - початкову загальну чи без освіти. Соціальна адаптованість насильницьких злочинців вкрай низька. Понад 70% умисних убивць та осіб, які вчинили умисне тяжке тілесне ушкодження, не працюють і не навчаються; 97-98% таких злочинців - громадяни України.

Отже, за освітнім і соціальним рівнем відбувається люмпенізація та маргіналізація насильницьких злочинців: переважають малоосвічені, непрацюючі та безробітні, лише 7% - наймані працівники, одиниці - підприємці, військовослужбовці, працівники правоохоронних структур, органів державної влади та управлінь громадських об'єднань.

За морально-психологічними оцінками позитивно чи задовільно характеризуються близько 10% убивць, негативно - 90%. Більшості притаманні низький рівень самоконтролю, імпульсивність, слабка самокритичність, завищений рівень самооцінки як компенсація внутрішнього відчуття власної неповноцінності, емоційний та інтелектуальний інфантилізм, зосередженість на власних відчуттях, афективна ригідність (накопичення емоційних переживань та фіксація на них), негнучкість мотиваційних конструктів та примітивність поведінкових стратегій, замкнутість, відчуженість, підозрілість. Дослідниками встановлено, що 30-40% насильницьких злочинців мають психічні аномалії - порушення психічної діяльності, які, не позбавляючи людину осудності, знаходяться на межі між психічним здоров'ям і хворобою. Здебільшого це психопатії - стійкі порушення характерологічної конституції й поведінкових тенденцій індивідуума, що супроводжуються особистісною й соціальною дезадаптацією, та органічні захворювання центральної нервової системи або їх наслідки, епілепсія, олігофренія в ступені дебільності, ранній алкоголізм, залишкові явища після черепно-мозкових травм, судинні захворювання зі змінами психіки.

За стійкістю криміногенної мотивації зазвичай вирізняють три головних типи насильницьких злочинців. Перший тип має стійке антисуспільне спрямування, агресивно-насильницьку орієнтацію поведінки, вкрай зневажливе ставлення до непорушності життя і здоров'я людини, впевнений у ефективності насильницького способу вирішення конфліктних ситуацій, для якого вчинення (стр. 154) насильницьких дій є звичайною практикою у різних життєвих ситуаціях. Серед таких осіб немало неодноразово судимих, так званих «затятих» злочинців. За даними дослідників, серед убивць майже половина належить саме до цього типу.

Другий тип насильницьких злочинців також переважно веде не схвалюваний суспільством спосіб життя, але не має безпосередньої спрямованості завдавати шкоду життю і здоров'ю людини. Для таких осіб характерне інструментальне насильство, насильницький злочин вчиняється для досягнення особливо значущих для індивіда цілей, рішення вчинити злочин часто формується у затьмареній алкоголем свідомості.

Вчинення насильницьких злочинів під впливом несприятливої життєвої ситуації притаманне третьому, «ситуаційному» типу злочинців. Ця група може характеризуватися задовільно і навіть позитивно.

За ступенем підготовки розрізняють: 1) організований тип злочинця, який планує вбивство, використовує набори «інструментів», заздалегідь знайомиться з жертвами, намагається ввійти в довіру, ховає тіла жертв, може проявляти заінтересованість у злочині і «допомагати» слідству; 2) дезорганізований тип, який вбиває внаслідок сильного миттєвого спонукання, іноді з надмірною жорстокістю, заздалегідь не готується до злочину, жертву не підшукує.

Судова практика у кримінальних справах свідчить, що підсудним, які вчинили злочини проти життя і здоров'я, покарання у виді позбавлення волі призначається у 50% випадків, а за умисне вбивство - близько 90%. Середній строк від дати вчинення злочину до винесення судового вироку у справах щодо насильницьких та корисливо-насильницьких злочинів становить від 3 місяців до понад двох років, що обумовлено складністю справи, наявністю в деяких справах кількох епізодів, перевантаженням судів тощо.

Незважаючи на очевидний характер наслідків насильницької злочинності, є підстави вважати латентною певну частину убивств та тілесних ушкоджень. В Україні щороку залишаються зниклими безвісті понад чотири тисяч осіб. Зрозуміло, що їх частина - це (стр. 155) добре приховані вбивства, де тіло жертви знайдено не було. Латентизації інших насильницьких злочинів сприяє поведінка потерпілого: за відсутності звернення до лікарень та правоохоронних органів факти злочинного завдання шкоди життю і здоров'ю потерпілого залишаються прихованими від обліку, а злочинці уникають кримінального покарання.