§ 3. Основні напрями діяльності органів дізнання та досудового слідства щодо усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину

Стаття 23-1 КПК України зобов'язує органи дізнання, слідчого і прокурора вжити заходів до усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину. При цьому вказується, що з цією Метою зазначені органи і службові особи вносять відповідним установам, організаціям, підприємствам чи їх посадовим особам подання. У правозастосовчій практиці для досягнення цієї мети застосовуються і інші засоби. Зокрема, інформування трудових колективів про результати розслідування кримінальної справи в частині причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, запрошення їхніх представників для ознайомлення з матеріалами слідства про причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, та про застосування відповідних заходів до їх усунення; теле-, радіовиступи слідчих і прокурорів з аналізом криміногенних факторів, що обумовили вчинення злочину.

За чинним законодавством у профілактичній роботі слідчого при розслідуванні конкретних кримінальних справ можна виділити такі основні напрями: 1) запобігання вірогідній і припинення розпочатої злочинної діяльності; 2) встановлення причин і умов конкретного злочину та вжиття заходів до їх усунення; 3) узагальнення криміногенних чинників за однорідними кримінальними справами і внесення пропозицій щодо їх усунення; 4)вирішення питання (згідно зі ст. 185-6 КУпАП) про адміністративну відповідальність осіб, які не виконують подання слідчого; 5)запобігання злочину на стадіях готування (ст. 14 КК України) та замаху (ст. 15 КІС України); 6) застосування запобіжних заходів згідно зі статтями 148-150, 165-2 КПК України; 7) накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку (ст. 187 КПК України); 8) накладення арешту на грошовий вклад, цінності та інше майно з метою забезпечення передбаченої законом конфіскації (статті 125, 126 КПК України). Такий запобіжний захід застосовується насамперед з метою попередження злочину, передбаченого ст. 388 КК України, а за певних обставин - і легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом (ст. 209 КК України); 9) відсторонення обвинуваченого від посади (ст. 147 КПК України); 10) надання (стр. 107) клопотання до суду або прокурора щодо заборони виїзду за межі України (ст. 98-1 КПК України);

Особливою формою профілактичного впливу можна вважати складання протоколу про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією.

Наведене вище дає достатні підстави для класифікації заходів реагування на виявлені причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, на процесуальні і позапроцесуальні. Оскільки законодавець вимагає обов'язкового використання в профілактичній діяльності саме процесуальних заходів, а розуміння сутності позапроцесуальних не викликає труднощів, зупинимося надалі на характеристиці специфіки застосування подання слідчого як одного з процесуальних засобів усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину. Проте слід зазначити, що у правозастосовчій діяльності процесуальні й позапроцесуальні заходи мають застосовуватися у взаємозв'язку. Лише за таких підходів профілактика злочинної діяльності буде ефективною.

Характеризуючи подання слідчого як особливий процесуальний акт, що входить до системи основних актів досудового слідства, з'ясуємо передусім, чи по кожній кримінальній справі він має вноситися. Відповідь на це запитання має безпосереднє практичне значення, оскільки ст. 23-1 КПК України дозволяє дати на це питання альтернативну відповідь. Частина І ст. 23-1 КПК України установлює правило, відповідно до якого «орган дізнання, слідчий, прокурор, установивши причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний орган... подання». Отже, якщо обставини не встановлені, то подання не вноситься. Узагальнення слідчої практики засвідчило, що по одних справах названі обставини не встановлюються тому, що вони взагалі не існують. їх просто немає в реальній дійсності. По інших - не виявляються через неповноту, однобічність або необ'єктивність дослідження обставин вчинення злочину, тобто порушуються вимоги ст. 22 КПК України. (стр. 108)

Таким чином, якщо в ході розслідування не встановлено ознак злочину, то реально не існує і причин та умов, що могли б сприяти його вчиненню. У таких справах, що припиняються по п. 1 ст. 6 КПК України, подання не вноситься. Так само має діяти слідчий і в разі відмови у порушенні чи припиненні кримінальної справи на підставі п. 2 ст. 6 КПК України, тобто за відсутністю в діях особи складу злочину. У зв'язку з викладеним помилковим видається твердження про те, що в таких випадках предметом подання можуть бути не тільки обставини, що сприяють злочину, а й розкриті в ході розслідування інші негативні фактори.

Подання має вноситися по всіх справах: а) направлених до суду для їх розгляду; б) закритих провадженням на стадії досудового слідства; в) припинених за нереабілітуючих підстав, передбачених статтями 6-10 КПК України (крім п.п. 1, 2 ст. 6, тобто за відсутністю події і складу злочину).

Оскільки йдеться про випадки обов'язкового внесення подання, то відсутність названого акта слід розглядати як порушення закону слідчим і наявність підстав для застосування заходів прокурорського реагування. Зокрема, прокурор може дати слідчому вказівку про необхідність внесення подання або внести його сам. У зв'язку із цим виникає питання про підстави внесення подання прокурором у кримінальній справі, які надійшло до нього від слідчого.

Узагальнення правозастосовчої практики засвідчило, що прокурори вносять подання по закінчених розслідуванням справах якщо:

а) причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, хоч і виявлені, однак слідчий з тих чи інших обставин подання не вніс;

б) подання слідчим хоча і внесено, однак причини та умови визначено неповно, неточно чи неправильно;

в) встановлено, що деякі із зазначених у поданні слідчого обставин не підтверджені, і прокурор зобов'язаний виправляти допущену помилку відкликанням такого подання й внесенням нового;

г) запропоновані слідчим у поданні заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, не можуть бути реалізовані;

г) у ході затвердження обвинувального висновку буде встановлено, що конкретні посадові особи не вживають заходів до (стр. 109) усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину, у зв'язку з чим прокурор визнає доцільним реагувати на таку бездіяльність внесенням свого подання. Проте слід визнати, що у таких випадках правильним буде (замість внесення подання) порушення адміністративного (ст. 185-6 КУпАП), а в ряді випадків і дисциплінарного провадження.

Внесенням подання констатується наявність причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, а також фіксується факт вжиття слідчим або прокурором заходів до їх усунення. Відсутність у справі такого процесуального акта необхідно розглядати як порушення вимог КПК України щодо всебічності розслідування. Але оскільки йдеться не лише про повноту виявлення криміногенних факторів, а й про повноту реагування слідчого або прокурора, виникає питання про можливу кількість подань, внесених по одній кримінальній справі.

Правильну відповідь на це можна дати з урахуванням класифікації причин та умов, що сприяють вчиненню злочину. Оскільки причини індивідуального злочинного акту, зазвичай, багатоелементні, а умови, що йому сприяють, мають безліч різновидів і проявляються в різних сферах, можна стверджувати про можливість, а інколи і доцільність внесення по кримінальній справі не одного, а декількох подань. Більше того, необхідність внесення по одній справі декількох подань нерідко обумовлюється кількістю осіб, притягнутих як обвинувачених, у відношенні кожного з яких є необхідність внести подання. Адже злочинна діяльність (співучасть) кожного з них може обумовлюватись різними причинами. Різними можуть бути і умови, за яких кожен із обвинувачених був втягнутий у протиправну діяльність. Те ж само варто сказати і про число осіб, у зв'язку з неправильними діями яких (наприклад, протиправні дії потерпілого) слідчий вносить подання за місцем роботи. Тобто рішення слідчого щодо внесення не одного, а декількох подань по одній кримінальній справі має ґрунтуватися на багатофакторному аналізі з урахуванням всього розмаїття життєвих ситуацій, які обумовили вчинення злочину. Визначальним при цьому є необхідність реагування на всю сукупність виявлених криміногенних факторів.

Подання про вжиття заходів щодо усунення причин та умов, які сприяли вчиненню злочинів, має вноситися вчасно. Закон, установлюючи обов'язок органів дізнання, слідчого і прокурора (стр. 110) виявляти причини та умови, що сприяли вчиненню злочину, і вживати заходів до їх усунення, не вказує, на якій стадії провадження у справі ці заходи мають бути реалізовані. Разом з тим правильне визначення такого моменту має важливе практичне значення, тому що від своєчасності реагування на виявлені криміногенні обставини залежить ефективність профілактичної діяльності, запобігання вчиненню нових злочинів, попередження нових суспільно небезпечних злочинних наслідків.

У літературі висловлюються різні, інколи протилежні точки зору. Неоднозначно вирішується це питання і в слідчій практиці.

В одних випадках подання вносяться після закінчення розслідування, в інших - у процесі розслідування. Зрозуміло, що кожна кримінальна справа є індивідуальною, специфічні причини та умови, що сприяють вчиненню злочину, і, звичайно, своєрідним є і фактори, які визначають внесення слідчим подання в той або інший період. З огляду на всі ці обставини видається неприйнятним законодавче визначення конкретної стадії досудового слідства, коли має вноситися подання по всіх кримінальних справах.

Вважаємо, що причини, які призвели, і умови, які сприяли вчиненню злочину, опосередковано входять у предмет доказування в кримінальній справі. Такий висновок ґрунтується на системному аналізі статей 22, 23, 23-1, 64, 228, 237, 324 КПК України, статей 66, 67 КПК України. Тим більше, якщо йдеться про злочини, вчинені неповнолітніми (ст. 433 КПК України). Звідси випливає, що заходи, спрямовані на усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, можна здійснювати лише в тому випадку, якщо названі обставини (причини і умови) встановлено достовірно.

Таким чином, перше, що необхідно враховувати при вирішенні питання щодо можливості внесення подання у конкретний момент досудового слідства, - це безумовна доведеність причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

Друга умова - достовірне встановлення всієї сукупності обставин, які своєю єдністю утворюють причину конкретного злочину й умови, що сприяли його вчиненню.

Якщо наявні дві названі умови (доведеність всієї сукупності криміногенних факторів і достовірність), слідчий зобов'язаний невідкладно, до закінчення розслідування, вжити відповідних заходів (стр. 111) внесенням подання. Тільки таке реагування слідчого можна вважати своєчасним, що відповідає завданню запобігання злочинам.

Разом із тим подання необхідно вносити і до повного виявлення всієї сумності причин і умов, що сприяли вчиненню злочину. Стосується це випадків, коли незастосування термінових заходів може сприяти вчиненню нових злочинів. Такі подання доцільно розглядати як попередні. Після закінчення розслідування слід внести ще одне, остаточне подання, яке має ґрунтуватися на всіх виявлених причинах та умовах, що сприяли вчиненню злочину.

І в літературі, і в слідчій практиці вирішення питання про можливість внесення подання на тій чи іншій стадії досудового слідства досить часто пов'язують із питанням про необхідність ознайомлення обвинуваченого і його захисника з усіма матеріалами кримінальної справи, а інших учасників процесу - з тією її частиною, межі якої визначено процесуальним законодавством. 1 це правильно, оскільки викладені в поданні обставини нерідко зачіпають права, честь і гідність тих чи інших учасників процесу. Водночас з тим аналіз статей 217, 218, 228 і 229 КПК України не дає прямої відповіді на те, чи зобов'язаний слідчий, ознайомлюючи потерпілого, цивільного позивача, їх представників, а тим більше обвинуваченого і його захисника з усіма матеріалами кримінальної справи, ознайомлювати і з поданням щодо усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину. Так, згідно з КПК України прокурор, отримавши закінчену розслідуванням кримінальну справу, перед затвердженням обвинувального висновку зобов'язаний перевірити, чи виявлено (п. 10 ст. 228) «... причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, і чи вжито заходів до їх усунення...»

Відповідно до ст. 229 КПК України, перевіривши кримінальну справу, прокурор приймає одне з трьох передбачених нею рішень: затверджує складений або складає новий обвинувальний висновок; повертає справу органу дізнання або слідчому зі своїми письмовими вказівками для проведення додаткового розслідування; закриває справу, склавши про це постанову з додержанням вимог ст. 214 КПК України.

У разі невнесення слідчим відповідно до ст. 23 і ст. 23-1 КПК України подання про усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, прокурор вправі (і зобов'язаний) внести його самостійно. З огляду на це можна дійти наступного висновку: слідчий може внести (стр. 112) подання і після виконання вимог статей 217-218 КПК України, тобто після оголошення обвинуваченому, його захиснику, іншим учасникам кримінального процесу про закінчення досудового слідства. Опосередковано саме такий висновок підтверджується змістом процесуальних норм щодо підстав повернення справи на додаткове розслідування та норм КПК України щодо кола питань, які з'ясовуються судом при попередньому розгляді справи (ст. 237), при постановленні вироку (ст. 324), при з'ясуванні істотності порушень вимог кримінально-процесуального закону (ст. 370).

Якщо врахувати, що постановлення у справі законного, обґрунтованого і справедливого вироку унеможливлюється лише у разі істотного порушення слідчим норм КПК України, невнесення чи несвоєчасне внесення подання не може розцінюватися як порушення вимог ст. 22 КПК України, що тягне за собою процесуальні наслідки, зокрема повернення справи на дослідування. Інша річ, що слідчий чи прокурор можуть нести дисциплінарну відповідальність. Тим більше, якщо суд скористається своїм правом, визначеним ст. 23-2 КПК України, відреагувавши на такі факти окремою ухвалою.

Подання як особливий процесуальний акт має відповідати певним вимогам. Такі вимоги пред'являються як до форми, так і до змісту ^подання. Подання, як і будь-який інший процесуальний акт, складається із трьох частин: вступу, описово-мотивувальної та резолютивної. Розглянемо зміст кожної із них, з'ясувавши при цьому роль прокурора у забезпеченні законності й обґрунтованості подання.

Під вступною частиною подання розуміється його перша частина, у якій містяться дані про те, кому адресований цей акт, його найменування, де, коли, ким і по якій кримінальній справі він винесений. Таким чином, вступна частина подання не містить вказівок на ті обставини, які виступають як причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, і становлять основу його змісту. Вона лише підводить до викладу сутності цього процесуального акта. При всій простоті структурних елементів вступної частини подання слідчі, а нерідко і прокурори, допускають чимало помилок, що знижує якість подання, а значить, і його ефективність.

Відповідно до ч. 1 ст. 23-1 КПК України подання має вноситися «... до відповідного державного органу, громадської організації або (стр. 113) посадовій особі...» Кому саме, визначає сам слідчий з урахуванням конкретних обставин і, зокрема, наявності або відсутності реальних можливостей даного органу, громадської організації або посадової особи вжити своєчасних й ефективних заходів з усунення виявлених у ході розслідування причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

Аналіз слідчої практики і розгляду конкретних кримінальних справ у суді засвідчив, що слідчі у більшості випадків вносять подання керівникам державних органів, підприємств господарюючих суб'єктів. І це правильно, оскільки саме керівник зобов'язаний забезпечувати виконання законів на даному підприємстві, а отже, і вживати заходів профілактичного характеру, попереджувати злочинні прояви.

Іноді слідчі стикаються з труднощами вибору рівневої ланки для внесення подання - органу (підприємству), де скоєно злочин, чи до вищестоящої за підпорядкованістю інстанції. Від правильного вирішення саме цього питання залежить ефективність виконання подання. Узагальнення внесених за останні 5 років у порядку ст. 23-1 КПК України подань засвідчило, що слідчі нерідко направляють подання тим державним органам або посадовим особам, які практично не в змозі забезпечити реальне усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину. У таких випадках подання залишається не реалізованим, а небезпека вчинення нових злочинів не усунутою. У зв'язку з викладеним можливо сформулювати наступні практичні рекомендації. Подання має адресуватися тим органам або посадовим особам, які уповноважені вживати заходів до усунення викладених у поданні криміногенних факторів і при цьому можуть досягти таких цілей. У вищестоящу інстанцію (за наявності вертикальної підпорядкованості) подання має вноситися в тих випадках, якщо виявлені причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, набули поширення у всій системі органів даного міністерства, відомства, приватної компанії тощо; коли підприємство, на якому скоєно злочин, не в змозі з різних причин (наприклад, через відсутність коштів, інших ресурсів) вжити ефективних заходів до усунення виявлених криміногенних факторів; у випадку ігнорування вимог слідчого або безвідповідального ставлення керівника підприємства (господарюючого суб'єкта) до усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину. (стр. 114)

У структурі вступної частини подання слідчого (прокурора) міститься і його назва. У ній відображається його процесуальна сутність і функціональне призначення. У більшості випадків даний процесуальний акт іменується «Подання», або «Подання про усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину».

Як бачимо, реквізити, що містяться у вступній частині подання, мають суттєве практичне значення. У зв'язку з цим їх виклад у кожному процесуальному акті обов'язковий.

У структурі даного акта описово-мотивувальна частина є центральною. В ній можна умовно виділити кілька основних розділів, що відображають обставини, які у своїй єдності утворять зміст подання.

У цій частині насамперед стисло наведений опис злочинного діяння. При цьому описується злочин так, як він установлений в процесі розслідування і у обсязі, необхідному для наступного аналізу причин і умов, що сприяли вчиненню злочину. Основним же змістом описово-мотивувальної частини подання є виклад конкретних причин і умов, що сприяли вчиненню злочину. При цьому тут мають бути відтворені такі групи обставин, що обумовили злочин:

• обставини, що характеризують антигромадські морально- психологічні погляди і звички особи, яка вчинила злочин;

• зовнішні обставини, під впливом яких зазначені антигромадські погляди і звички проявилися;

• обставини, що характеризують конкретні життєві ситуації, які у взаємодії з антигромадською позицією особистості спонукали до вчинення злочину;

• обставини, що полегшили виникнення й реалізацію злочинного наміру, вчинення злочинної дії й досягнення злочинного результату.

• Тут важливо підкреслити, що ефективність подання залежить не тільки від повноти й правильності виявлення перерахованих обставин, а й від повноти та точності їхнього відображення у поданні. Більше того, всі групи названих обставин мають не лише перераховуватися, а і описуватися в їхньому взаємозв'язку й взаємозалежності так, щоб у посадової особи, яка отримала подання, сформувалося переконання, що саме вони дійсно обумовили вчинення злочину і тому підлягають усуненню. Зрозуміло, що усуненню підлягають тільки негативні явища, хоча приводом до (стр. 115) вчинення злочину може бути цілком правомірне поводження (наприклад, зауваження потерпілого у зв'язку з протиправною поведінкою особи, яка скоїла злочин).

У цій частині подання мають бути зазначені особи, з вини яких стало можливим здійснення злочину, а також які застосовувалися при цьому способи. Однак їх варто наводити лише у разі, якщо обізнаність державних органів, громадських організацій чи посадових осіб про такі способи сприятиме розробці більш ефективних заходів із захисту об'єктів злочинних проявів, їх запобігання.

Таким чином, в описово-мотивувальній частині подання мають викладатись: а) фабула кримінальної справи, що характеризує всі елементи злочинного діяння; б) обставини, що характеризують антигромадські погляди і звички особи, яка скоїла злочин; в) зовнішні обставини, що сформували у свідомості особи антисуспільні погляди і звички; г) обставини, що характеризують конкретні життєві ситуації, які у взаємодії з антигромадською поведінкою особи викликали злочинну дію; г) умови, що сприяли вчиненню злочину; д) способи вчинення й приховання злочину; е) особи, винні у-виникненні обставин, що обумовили вчинення злочину.

У практичній діяльності слід враховувати, що не всі обставини, які у сукупності утворюють причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, однаковою мірою визначають злочинну поведінку. Серед них є такі, які відіграють вирішальну роль і виступають як основні, що обумовили вчинення злочину. Інші виконують своєрідну допоміжну функцію. З урахуванням цього у поданні слід акцентувати увагу на першій групі обставин, що спонукатиме при розгляді подання до реалізації насамперед упереджувальних профілактичних заходів. Однак, якщо вчинення злочину обумовлене дією комплексу обставин, то всі вони обов'язково мають знайти своє відображення в описово-мотивувальній частині подання.

Мотивування подання припускає не тільки виклад доказів, а і їх аналіз та оцінку. При чому в необхідних, специфічних для даного акта межах. Тому мотивування подання буде завжди відрізнятися від мотивування інших процесуальних актів (наприклад, постанови про продовження строків слідства, обвинувального висновку тощо).

Мотивованим може вважатися лише таке подання, у якому висновки досудового слідства ґрунтуватимуться на законно зібраних, (стр. 116) процесуально закріплених і правильно оцінених доказах. А наступні положення логічно випливатимуть з попередніх і між усіма структурними елементами даного акта не буде протиріч.

Подання має містити вказівку на ті норми закону, які передбачають його внесення. Саме посиланням на відповідність нормам КПК України і має завершуватися виклад його описово- мотивувальної частини, яка, в свою чергу, відмежовується від наступної (резолютивної) зверненням до адресата. На практиці таке звернення висловлюється термінами «прошу», «вимагаю» або «пропоную».

Використання тієї чи іншої форми звернення, на думку окремих правників-вчених, залежить від ступеня категоричності, яку слідчий вважає за доцільне застосувати з метою спонукання посадової особи (органу) до обов'язкового усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину. Необхідно, однак, зазначити, що жодна з перерахованих форм звернення слідчого не відображає імперативного характеру вимог закону щодо обов'язку уповноваженої особи (органу) вжити заходів до усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину. І головне тут не категоричність звернення, а неадекватність форми самого акта, іменованого поданням, природі явищ і порушень, які підлягають усуненню. Адже причини й умови, які сприяли вчиненню злочину і підлягають усуненню, допущені, зазвичай, саме тими, кому і адресовано даний акт для розгляду і вжиття заходів. З огляду на те, що усунення причин і умов є не правом, а обов'язком посадової особи (органу), внесений процесуальний акт за результатами розслідування є імперативним і безальтернативним приписом. Владному змісту такого припису відповідає інша процесуальна форма - постанова (а не подання) слідчого. Не випадково в літературі протягом багатьох років неодноразово зверталася увага на цю обставину й пропонувалося в цій частині внести зміни до чинного законодавства.

Заключна частина подання, внесеного у порядку ст. 23-1 КПК України, іменується резолютивною.

У ній відображаються наступні рішення слідчого (прокурора):

• про саму необхідність (обов'язок) розгляду подання;

• про усунення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину, а також про ті заходи, які, на його переконання, необхідно вжити для їх усунення; (стр. 117)

• про відповідальність осіб, з вини яких допущені порушення закону, або формування криміногенних факторів;

• про строк, протягом якого уповноважені органи, громадські організації й посадові особи зобов'язані вжити необхідних заходів та про їх результати повідомити слідчого (прокурора);

• про відповідальність, передбачену статтями 254-257 КУпАП (у разі залишення подання без розгляду).

У наукових колах і серед практичних працівників неодноразово обговорювалося питання про те, чи зобов'язаний слідчий у своєму поданні вказувати на заходи, виконання яких забезпечить, на його думку, усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

Хтось на це запитання дає позитивну відповідь, а хтось - негативну. Яка ж точка зору є правильною, відповідає закону, і водночас відповідає безпосередньо практичним інтересам органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю.

Кримінально-процесуальний закон, зокрема ст. 23 КПК України, не дає прямої відповіді на це запитання. У цій нормі не встановлюється обов'язок слідчого розробляти й включати в подання вказівки на конкретні заходи, здійснення яких призведе до усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину. У той же час названа норма не містить і заборони на визначення слідчим або прокурором таких заходів.

Таким чином, йдеться про право, а не обов'язок органів дізнання, досудового слідства і прокурора зазначати у поданні конкретні заходи, виконання яких забезпечить усунення виявлених причин і умов, що сприяли вчиненню злочину. Виходячи із зазначеного, слід дійти висновку, що ненаведення у поданні заходів не дає підстав стверджувати про невиконання слідчим своїх обов'язків щодо профілактики злочинів.

Таким чином, якщо досудовим слідством встановлено обставини, що дають підстави для зазначення у поданні конкретних заходів, які забезпечують усунення виявлених причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, слідчий або прокурор можуть запропонувати їх відповідним державним органам, громадським організаціям або посадовим особам і тим самим сприяти усуненню названих криміногенних факторів. (стр. 118)

Та все ж, якими за своїм характером мають бути ці заходи? Чи зобов'язаний слідчий наводити вичерпний їх перелік, чи лише деякі з них?

У наукових колах на це існують різні погляди. На думку одних авторів, подання має дати вичерпні рекомендації про характер заходів, які необхідно вжити для усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину. Інші вважають, що рекомендації слідчого і не можуть бути вичерпними, оскільки тоді обмежується можливість уповноважених органів і їх посадових осіб самим розробляти заходи, які, на їхню думку, будуть ефективнішими при усуненні виявлених криміногенних факторів. Прокурорсько-слідча практика ґрунтується здебільшого на другій точці зору, оскільки подання слідчого не обмежує ініціативу з розробки будь-яких інших, крім пропонованих заходів. Визначальним залишається те, щоб вони були адекватними, ефективними, реальними і виконували своє запобіжно- профілактичне призначення.

Відповідно до розробок кримінологічної науки заходи, спрямовані на усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, мають бути законними, обгрунтованими, прогресивними, реальними, економічно доцільними, радикальними та конкретними.

Вимога законності полягає в тому, що розробляти і впроваджуватиму життя можна ті з них, які відповідають закону, не суперечать йому. Навіть у разі, коли чинна правова норма змінилася, усувати причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, керуючись при цьому доцільністю, а не законом - неприпустимо.

Заходи реагування мають бути обгрунтованими. При цьому слід враховувати два аспекти даної вимоги. По-перше, обгрунтованими будуть лише такі заходи, які випливають з наявної кримінологічної ситуації й засновані на наявних матеріалах справи. По-друге, обгрунтованість припускає фактичну необхідність ліквідації виявлених обставин. Якщо названі обставини вже усунуті, немає потреби заради формальності вносити по даному питанню подання.

Запобіжні заходи мають розроблятися з урахуванням новітніх досягнень науки і техніки. Це випливає з вимоги прогресивності, пропонованого кримінологією до заходів запобіжного характеру. Щоб запобіжні заходи відповідали цій вимозі, слідчий зобов'язаний при їхній розробці використати відповідні фахові знання спеціалістів. Особливо це необхідно врахувати при розслідуванні злочинів з (стр. 119) використанням комп'ютерних технологій щодо відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом тощо.

Вимога реальності розглянутих заходів передбачає наявність реальної можливості їх практичної реалізації. Якщо в об'єктивно існуючих умовах пропоновані у поданні заходи виконати неможливо, пропонувати їх не доцільно, оскільки реалізовані вони не будуть, до очікуваного профілактичного результату не призведуть. Наприклад, рекомендації слідчого про необхідність розміщення всіх дітей дошкільного віку в дитсадках, для запобігання їхньої безоглядності виконати неможливо, оскільки виконавча влада (райдержадміністрація, міськрада тощо), якій внесено подання, не має такої можливості.

Заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, мають бути доцільними з будь-якого погляду, у тому числі й із економічного. При цьому під доцільністю розуміється відповідність здійснюваної діяльності з профілактики злочинів поставленій меті, тобто усунення виявлених причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів, і ліквідації на цій основі можливості вчинення нових злочинів у майбутньому.

Рекомендовані заходи мають бути за своєю якісною визначеністю конкретними і радикальними. Неконкретні, розпливчасті рекомендації слідчого, як і неконкретні заходи уповноважених органів чи посадових осіб, яким воно адресовано, не дадуть бажаного результату від їх реалізації. Більше того, вимога радикальності припускає розробку саме таких заходів, практична реалізація яких призведе до корінного перетворення негативних явищ в позитивні, до повної ліквідації існуючих можливостей вчинення злочину, до усунення всього комплексу обставин, які можуть утворити у своїй єдності причину конкретного злочину й умови, що сприяли його вчиненню.

Резолютивна частина подання завершується вказівкою на місячний термін, протягом якого по поданню мають бути вжиті необхідні заходи й про необхідність повідомити про це слідчому. А також про відповідальність посадових осіб у разі, якщо відповідних заходів не буде вжито (статті 254-257 КУпАП).

Закон не містить прямої вказівки про те, що саме в цей строк відповідні державні органи, громадські організації або посадові особи зобов'язані повністю усунути виявлені причини й умови, що (стр. 120) сприяли вчиненню злочину. Тим часом на практиці окремі слідчі іноді у поданні зазначають саме такі вимоги. У зв'язку з цим і в наукових колах, і серед фахівців-практиків неодноразово обговорювалося питання про сутність, зміст, обсяги роботи, яка має бути виконана протягом зазначеного у поданні місячного терміну.

Як засвідчує правозастосовча практика, в одному випадку для усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів, потрібне незначний час. І протягом місячного строку можна здійснити всі необхідні для досягнення такої мети заходи. В інших випадках, повністю їх усунути у визначений законом і зазначений у поданні термін, практично неможливо. Тому було б правильно вважати, що відповідно до закону уповноважені органи і посадові особи, одержавши подання слідчого, зобов'язані в місячний строк: по- перше, розробити необхідні для усунення причин й умов, що сприяли вчиненню злочину, заходи і організувати їх практичну реалізацію; по-друге, повідомити про пророблену роботу слідчому. Якщо для реалізації заходів потрібно значно більше часу слідчого, слід проінформувати про фактично виконану протягом місяця роботу. У літературі висловлена така точка зору, згідно з якою зазначити конкретний термін недоцільно. Важливо виконати подання. Зазначення у поданні строку має важливе організуюче значення для тих посадових осіб (органів), які подання слідчого будуть розглядати, виконувати. Вказівки про конкретний термін мають значення і для слідчого, оскільки протягом саме зазначеного строку він зобов'язаний здійснювати контроль за розглядом і реалізацією внесеного ним подання. Якщо протягом передбаченого законом (а відповідно, і зазначеного у поданні) терміну відповідь не надійшла, слідчий вправі застосувати повноваження, передбачені ст. 255 КУпАП України.

Строк, зазначений у поданні, має значення також для прокурора й суду. Прокурор, здійснюючи нагляд за виконанням законів у стадії досудового слідства, а також суд при розгляді кримінальної справи, установивши, що конкретні особи (органи) не виконали подання слідчого, можуть порушити питання про притягнення їх до адміністративної відповідальності згідно зі ст. 185-6 КУпАП.

Подання завершується підписом слідчого, у провадженні якого перебуває кримінальна справа. Однак у літературі висловлюються й інші точки зору. Ряд авторів рішення даного питання ставлять у (стр. 121) залежність від того, чи вноситься подання в організацію (орган), де виявлені причини та умови, що сприяли вчиненню злочину, або ж воно направляється у вищестоящу за підпорядкованістю установу. В останньому випаду, на думку авторів такої точки зору, подання, підготовлене слідчим, має підписуватися прокурором.

Необхідно зазначити, що в наукових колах викладена точка зору не здобула підтримки і її справедливо піддали критиці. Toму що вона не відповідає закону, обмежує процесуальну самостійність слідчого і, до того ж, не відповідає суспільним інтересам.

У законі є пряма норма, відповідно до якої слідчий не лише вправі, а й зобов'язаний особисто вживати заходів до усунення виявлених причин та умов, що сприяли вчиненню злочину. При цьому норма закону має виконуватися особисто слідчим, незалежно від того, у яку інстанцію необхідно вносити подання. Саме таким шляхом і розвивається слідча практика. Вона, проте, не стосується внесення подання прокурором по кримінальній справі, що перебуває у провадженні конкретного слідчого. Однак це вже питання співвідношення подань слідчого і прокурора у конкретній кримінальній справі, про що йшлося раніше.

Безумовно, на стадії досудового слідства, обсяг профілактичної (запобіжної) діяльності слідчого визначається передусім межами його компетенції і обумовлюється фактом порушення кримінальної справи та прийняттям її до свого впровадження. Разом із тим, розслідуючи конкретний злочин, слідчий своєю процесуальною діяльністю може запобігти і вчиненню ряду інших, ще не вчинених (і не обов'язково взаємопов'язаних) злочинів. Це стосується притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які: перешкоджають явці свідка, потерпілого, експерта, примушують їх до відмови від надання показань або висновку, підкупають цих осіб або погрожують помстою за раніше надані показання чи висновок (ст. 386 КК України); розголошують дані досудового слідства чи дізнання (ст. 387 КК України); висловлюють погрози (ст. 345 КК України) чи втручаються у діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343 КІС України).

В аспекті запобігання злочинам важливе значення має здійснення слідчими віктимологічної профілактики. Серед заходів віктимологічної профілактики можна назвати такі: 1) забезпечити конфіденційність даних про потерпілу особу способами, (стр. 122) зазначеними у ст. 15 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» тау ст. 52-3 КПК України; 2) винести постанову про застосування захисту безпеки щодо взятої під захист особи (ст. 52-1 КПК України); 3) попередити про кримінальну відповідальність: а) свідка і потерпілого за надання завідомо неправдивих показань та за відмову свідка від дачі показань (ч. 4 ст. 167, ч. 2 ст. 171 КПК України); б) експерта за відмову від виконання покладених на нього обов'язків, а також за дачу завідомо неправдивого висновку (ч. З ст. 196 КПК України); в) перекладача за відмову виконати обов'язки, а також за завідомо неправдивий переклад (ч. З ст. 128 КПК України); г) за розголошення даних досудового слідства або дізнання (ч. 2 ст. 121 КПК України); г) за незбереження майна, на яке накладено арешт (ч. З ст. 126 КПК України).

Значну роль у віктимологічній профілактиці злочинів має роз'яснювальна консультативна робота слідчого. Насамперед це виступи перед населенням у засобах масової інформації і проведення індивідуальних співбесід з учасниками кримінального судочинства. Виходячи з професійних знань, він може дати рекомендації потенційним потерпілим, свідкам, експертам, спеціалістам, як їм поводитись у разі намірів вчинення щодо них злочинів як суб'єктів кримінального судочинства.

Ефективним засобом запобігання злочинам є і оперативно- розшукове супроводження досудового слідства, тобто проведення оперативних заходів одночасно з процесом розслідування справи. Слідчий може визначити при цьому обсяг такої діяльності, давати окремі доручення органам дізнання (ч. З ст. 114 КПК України). Профілактична взаємодія слідчого з органом дізнання може стосуватися виявлення причин та умов вчинення злочину, його мотивів, конкретної криміногенної ситуації, а також можливості вчинення подібних злочинів у майбутньому. Важливим напрямом запобіжної діяльності слідчого є залучення фахівців з певних галузей знань, різноманітні форми такої взаємодії дають змогу здійснювати як процесуальні, так і позапроцесуальні засоби використання спеціальних знань, при виявленні причин і умов скоєння злочинів, а також при розробці пропозицій щодо їх усунення. Зокрема, якщо йдеться про технологічні процеси виробництва, то саме за допомогою спеціальних знань фахівців можна виявити, досконало (стр. 123) дослідити і констатувати причини та умови, які сприяли скоєнню злочину. Використовуючи знання спеціаліста-психолога, можна встановити мотиви злочину, спрогнозувати посткримінальну поведінку підозрюваного тощо.

Одним із заходів профілактики є забезпечення інформаційної безпеки слідства. Суть її полягає в обмеженні обсягу інформації, яку слідчому доцільно розголошувати, та у виключенні (до допустимого законом мінімуму) імовірності ознайомлення з нею під час провадження слідства певного кола осіб (підозрюваного, обвинуваченого, свідка, захисника, засобів масової інформації).