§ 2. Поняття, завдання і види кримінологічного планування

Кримінологічне планування - це не самоціль, а лише вихідний етап для вироблення кримінологічної політики і здійснення планування заходів протидії злочинності. Основними завданнями кримінологічного планування є: а) розроблення такої сукупності взаємопов'язаних заходів, які допомогли б встановити належну систему протидії як злочинності в цілому, так і над окремими видами і групами злочинів; б) активізація діяльності правоохоронних і правозастосовчих органів у протидії злочинності; в) забезпечення координації діяльності правоохоронних і контролюючих органів, громадських організацій щодо протидії та запобігання злочинності; г) більш активне виявлення латентної злочинності; г) створення умов, що забезпечують реальне застосування принципу невідворотності покарання; д) забезпечення гарантій належної правової захищеності громадян від злочинних посягань.

Отже, кримінологічне планування - це така діяльність у сфері протидії злочинності, яка спрямована на визначення характеру і змісту запобіжних заходів, послідовності і строків їх використання. Інакше кажучи, діяльність з підготовки, складання і затвердження планів та програм, спрямованих на запобігання злочинності, та їх реалізацію. Разом із тим це одна з форм координації запобіжної (стр. 71) діяльності в межах держави та її окремих регіонів, в якій кримінологічна політика держави знаходить своє реальне відображення.

Залежно від масштабів, цілей, суб'єктів і строків планування кримінологічні плани поділяються на певні види. За масштабом дії плани поділяють на: загальнодержавні; регіональні; відомчі; галузеві.

Загальнодержавні плани є головними, що визначають кримінологічну політику в державі, і основою для здійснення планування різноманітними суб'єктами профілактики. Вони приймаються у масштабі всієї країни і є обов'язковими до виконання. За роки незалежності в Україні були прийняті та реалізовані чотири загальнодержавні програми: «Державна програма боротьби зі злочинністю» від 25 червня 1993 року; «Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр.» від 17 вересня 1996 року, «Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 рр.» від 25 грудня 2000 року, «Комплексна програма профілактики правопорушень на 2007- 2009 pp.», затверджена Постановою Кабінету Міністрів України № 1667 від 20 грудня 2006 року.

Ці програми створювали загально правову основу для здійснення планування усіма суб'єктами запобіжної діяльності. А загалом, починаючи від 2003 року, було прийнято близько 30 державних цільових програм за окремими напрямами протидії злочинності, спрямованих на захист прав і свобод громадян, зміцнення законності та правопорядку. До документів програмного характеру, наприклад, належать: Указ Президента України від 17 листопада 2005 року «Про першочергові заходи щодо детінізації економіки та протидії корупції», «Програма реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2003-2010 роки», затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2003 року, Національна програма боротьби з корупцією, затверджена Указом Президента України від 10 квітня 1997 року № 319/97, в якій перераховані заходи, спрямовані на викорінювання корупції; План заходів із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму на 2006 рік, затверджений постановою (стр. 72) Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 18 березня 2006 року № 359; Концепція розвитку системи запобігання та протидії і легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму на 2005-2010 pp., схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2005 року № 315-р.

Регіональне, або територіальне, планування здійснюється у масштабах адміністративних областей, міст, районів. Це планування включає в себе як вирішення економічних, соціальних, ідеологічних завдань, так і заходи з підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, заходи, спрямовані на усунення причин та умов злочинності, виховання правової свідомості і культури.

Загальнодержавні, регіональні й місцеві плани, в свою чергу, поділяються на комплексні і предметно-цільові.

Комплексні плани протидії та запобігання злочинності містять заходи, спрямовані на протидію злочинності в цілому. Прикладом такого плану можна назвати «Комплексну програму профілактики правопорушень на 2007-2009 pp.», затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1667

Предметно-цільові програми, плани і концепції охоплюють заходи, спрямовані на запобігання окремим видом або групам однорідних злочинів.

Відомчо-галузеве планування має забезпечити спеціальне планування запобіжної діяльності з урахуванням специфіки діяльності окремих міністерств і відомств. Особливе місце в цій системі планування посідають правоохоронні та правозастосовчі органи, а також контрольно-ревізійні структури, оскільки від ефективності їх діяльності передусім залежить стан правопорядку в країні.

За суб'єктами планування плани можуть виходити від Верховної Ради України, Президента України, центральних виконавчих органів влади, місцевих органів влади, а також від адміністрації і громадських організацій виробничих і комерційно-підприємницьких структур. Планування у сфері запобігання злочинності передбачає порядок використання цих заходів, їх послідовність і строки виконання, а також осіб і органів, відповідальних за їх виконання.

Планування, як і прогнозування, може бути: поточним (недовготривалі відрізки часу (на сезон, (стр. 73) для проведення масових спортивних змагань, демонстрацій)); короткостроковим (на 1-2 роки); середньостроковим (до 5 років); перспективним (на 10-20 років).

Головними етапами планування є: 1) організаційно-підготовчий; 2) інформаційно-аналітичний; 3) безпосереднє розроблення планових заходів; 4) виконання планових заходів; 5) оцінка виконання і висновки.

Організаційно-підготовчий етап включає в себе прийняття рішення про планування, створення робочої групи, вирішення питань матеріально-технічного забезпечення роботи, визначення джерел інформації, розподіл обов'язків. Інформаційно-аналітичний етап охоплює вивчення і аналіз стану злочинності в регіоні, її динаміку і тенденції на основі даних, одержаних від органів внутрішніх справ, прокуратури, юстиції. Збирається також інша необхідна інформація: дані про територіальну та демографічну характеристику регіону, матеріальні і житлові умови життя населення, ступені матеріально- ресурсного забезпечення планових заходів, соціальну інфраструктуру, ступінь ефективності заходів, спрямованих на охорону громадського порядку.

Розроблення плану передбачає статистичне оброблення та аналіз одержаної інформації, її оцінку і формулювання висновків, визначення строків і виконавців; узгодження і обговорення проекту плану, його дороблення, затвердження плану відповідним органом.

В організацію виконання плану входять доведення планових завдань до виконавців, визначення строків звітності, здійснення контролю за виконанням, коректування планових завдань, проведення нарад виконавців.

Виконання плану оцінюється не за формальними критеріями, а за реальним станом правопорядку в регіоні.

Кримінологічне планування має відповідати таким основним вимогам: бути колективним як за складом плануючих органів, так і за виконавцями; виконавці повинні мати відповідні повноваження; намічені заходи мають бути узгоджені і не суперечити один одному; плани треба складати з урахуванням конкретної обстановки і своєчасно корегувати з урахуванням її змін; плани повинні бути компактними; складатися з урахуванням реальних можливостей для їх реалізації, а також часу на випадок непередбачених обставин. (стр. 75)