Розділ II Особливості взаємовідносин сша і Великобританії

2.1. Фактори та умови розвитку взаємовідносин сша і Великобританії

«Особливі відносини» між Сполученими Штатами Америки та Великобританією, що склалися внаслідок об'єктивних обставин міжнародної ситуації напередодні Другої світової війни, пройшли складний процес становлення, їхнє виникнення і формування відбувалося у період необхідності співпраці та співпадіння національних інтересів обох країн. Найважливіша спільна мета — подолати держав-агресорів на чолі з Німеччиною — настільки зміцнила англо-американський союз, що, досягнувши її, Вашингтон і Лондон продовжили будувати повоєнний світ разом. Тісна співпраця обох країн просліджувалась впродовж всього періоду «холодної» війни. Водночас «особливі відносини» з самого початку не були рівноправним партнерством, оскільки зароджувалися у період послаблення могутності Британської імперії і виходу США на міжнародну арену як світового лідера. Цим і пояснюється їхня асиметричність.

Весь комплекс міждержавних зв'язків США і Великобританії здійснюється на основі спільності мови, історії, традицій, культурних і духовних чинників, що об'єктивно зближує американський і британський народи та визначає життєву потребу в їхніх двосторонніх відносинах. Обидві сторони ще з часів Другої світової війни зрозуміли взаємну вигоду такої співпраці: США допомогли Великій Британії витримати натиск гітлерівських військ і здобути перемогу у війні, а Великобританія, у свою чергу, спонукала США вийти з добровільної ізоляції на міжнародну арену і допомогла посісти місце світового лідера [7, с. 12].

Нова глобальна стратегія США розроблялася на основі праць таких американських політологів, як Г. Уайджерт, Н. Спайкмен, Р. Странус-Хюпе, В. Стефансон та ін. Відправною точкою для висновків цих учених послужила теза про те, що США покликані відіграти особливу роль у світі [3, с. 115].

Слід зазначити, що більшість американських авторів дотримувалися тієї думки, що після Другої світової війни США не залишається нічого іншого, як вступити в тісний альянс з Великобританією для успішного досягнення своєї мети на «центральному материку», за визначенням британського геополітика Х. Макіндера – «Хартленді» (Heartland), що є осередком континентальних мас Євразії. Х. Макіндер вважав Хартленд «географічною віссю історії» – найбільш сприятливим географічним плацдармом для контролю над усім світом [29, с.15].

Великобританія у свою чергу розглядала США як головний та надійний гарант політичної, економічної та воєнної безпеки Британії, що забезпечували підтримку її великодержавної геостратегії. Виходячи з цього, Англія обрала собі позицію стороннього спостерігача у європейських процесах [8, с.44]. Американські і англійські лідери прагнули до зміцнення відносин між двома країнами, розглядаючи їх, як з'ясувалося, в якості основи для більш широкої коаліції. Крім того, володіючи важливими політичними зв'язками в Західній Європі і підконтрольній території, Великобританія була необхідним союзником для США. Сама ж Великобританія опинилася під загрозою фінансового банкрутства, від якого вона могла бути врятована лише за допомогою американських фінансових ресурсів.

З моменту утворення НАТО в 1949 р. вся Європа виявилася остаточно розколотою на два протиборчих одне одному табори. У цей час американо-англійські відносини значно зміцнилися, вони подолали багато розбіжностей, які між ними були, і консолідували навколо себе країни Західної Європи, виступаючи з ідеєю утворення Європейського оборонного співтовариства [4].

У 50-х рр. основний напрямок зовнішньої політики Великобританії фактично не змінився в порівнянні з першими післявоєнними роками. Її зовнішньополітичний курс базувався на концепції «трьох кіл», сформульованої Черчиллем ще після війни. Протягом довгих років на цю теорію посилалися як на офіційну доктрину. Черчилль розділив вільні народи, які сповідують демократію, на три великих кола. У перше коло він відніс країни Британської Співдружності Націй і Британську імперію з усіма її територіями. До другого кола – всі англомовні країни, об'єднані навколо Сполучених Штатів. Усередині цього кола сама Англія, Канада і всі інші британські домініони грали б першорядну роль. Нарешті, до третього кола увійшла б єдина Європа [2, с.42].

Однак міжнародна обстановка 50-х рр. – зростаюча міць соціалістичних країн, і особливо СРСР, успіхи національно-визвольного руху, прагнення американського імперіалізму до світового панування, швидке зміцнення позицій західнонімецьких монополій – у значній мірі впливала на зовнішньополітичний курс Великобританії. На її території з'явилися американські військові бази. У 1957 р. англійським і американським урядами була вперше сформульована доктрина «взаємозалежності». Англійські ядерні сили були об'єднані з американськими. Співпраця США та Великобританії в оборонній сфері стала представляти комплексну систему налагоджених військово-промислових контактів, що охоплюють широкий спектр виробничих циклів зі створення різних видів озброєнь, значна частина яких поставляється для потреб обох держав.