2.3.1. Принципи формування змісту кваліфікацій і структур ступнів. Компетентнісний підхід

Основним завданням проекту "Налагодження освітніх структур" спрямованого на реалізацію цілей Болонської декларації на інституційному рівні з урахуванням досвіду, накопиченого у рамках програм "ЕРАЗМУС" і "СОКРАТЕС" з 1987 р. – є "визначення точок конвергенції і вироблення загального змісту кваліфікацій за рівнями у термінах (визначеннях) компетенції та результатів навчання". Результатами вважаються набори компетенцій, що включають знання, глибину усвідомлення і навички особи, яка навчається. Останні визначаються для програми в цілому та кожного її блоку (модуля). Пріоритетними напрямами цієї роботи є:

- визначення загальних та спеціальних компетенцій випускників І і ІІ циклів навчання;

- гармонізація навчальних планів з погляду структури, програм і методів навчання;

- розробка методології аналізу загальних компетенцій і спеціальних галузей підготовки.

Отже, проект вирішує завдання формування, загальноєвропейського консенсусу у визначенні ступенів з огляду на те, що саме повинні знати і вміти робити випускники після завершення навчання.

Зміни у підходах до навчання стосуються, насамперед, зміни всієї парадигми вищої освіти, зокрема, зміни методів навчання, оцінювання, методів забезпечення якості, і головна суть компетентнісного підходу до формування змісту кваліфікацій і структур ступнів полягає у зміщенні акцентів з процесу на результати навчання, зміні ролі викладача, концентрації уваги на навчанні, зміні в організації його, зміні динаміки (інтенсивності) програм, зміні методів оцінювання.

2.3.2.Загальні компетенції

Формування результатів у термінах компетенції досягається співставленням систем вищої освіти, структур і змісту програм на основі використання загальної методології визначення трудомісткості за ECTS. Визначення компетенцій – прерогатива викладачів та експертів, для чого можуть бути корисними консультації із працедавцями, випускниками, іншими зацікавленими сторонами.

На основі досвіду більше 100 університетів з 16 країн-учасниць Болонського процесу з визначених 85 умінь і найбільш значущих загальних компетенцій було відібрано 30 загальних компетенцій з трьох категорій: інструментальні, міжособистні і системні.

1. Інструментальні – такі, що включають:

- когнітивні здібності (здатність розуміти і використовувати ідеї та міркування);

- методологічні здібності (здатність розуміти і керувати оточенням, організовувати робочий час, вибудовувати стратегію навчання, приймати рішення і вирішувати проблеми);

- технологічні уміння (такі, що пов’язані з використанням техніки, комп’ютера тощо, здібності інформаційного управління);

- лінгвістичні уміння;

- комунікативні компетенції.

2. Міжособистісні – індивідуальні здібності, що пов’язані з умінням виражати почуття і формувати стосунки, з критичним осмисленням і здатністю до самокритики, а також соціальні навички, пов’язані з процесами соціальної взаємодії і співпраці – працювати в групах, брати на себе соціальні та етичні зобов’язання.

3. Системні – поєднання розуміння, відношення та знання, що дозволяють сприймати співвідношення частин цілого одна з одною та оцінювати місце кожного з компонентів у системі, здатність планувати зміни з метою удосконалення системи та конструювати нові системи.

Окремо слід розглядати спеціальні компетенції.

Встановлено рівень значущості спеціальних компетенцій для І та ІІ циклів.

До І ступеня віднесено такі компетенції:

1. здатність демонструвати знання основ та історії дисциплін; 2. здатність логічно і послідовно викласти засвоєні знання;

3. здатність чіткого осмислення нової інформації і вміння давати її тлумачення;

4. здатність розуміти загальну структуру дисципліни і зв’язок між її розділами;

5. здатність розуміти і використовувати методи критичного аналізу і розвитку теорій;

6. здатність правильно використовувати методи і техніку дисципліни; 7. здатність оцінювати якість досліджень у певній предметній галузі;

8. здатність розуміти результати спостережень та експериментальних способів перевірки наукових теорій.

Випускники ІІ рівня повинні:

1. опанувати предметну область на більш високому рівні, тобто володіти новітніми методами та технікою (дослідження), знати новітні теорії та їхні інтерпретації;

2. критично відстежувати та осмислювати розвиток теорії і практики;

3. оперувати методами незалежного дослідження і вміти пояснювати його результати на більш високому науковому рівні;

4. бути здатним зробити оригінальний внесок у дисципліну відповідно до канонів певної предметної області, наприклад, у рамках кваліфікаційної роботи;

5. продемонструвати оригінальність і творчий підхід;

14

6. оволодіти компетенціями на професійному рівні.