Тема 3. Принципи, шляхи і засоби адаптації європейської системи вищої освіти у вищу освіту України.

3.1. Стратегічні завдання розвитку освіти України

Перехід від індустріального виробництва до науково-інформаційних технологій, а потім і формування суспільства знань, тобто суспільства високого інтелекту, об’єктивно висуває науку як найбільш пріоритетну сферу, що продукує нові знання та освіту, долучає до цих знань суспільство в цілому і кожну людину зокрема. Саме від рівня інтелектуального розвитку людини більшою мірою залежатиме успіх будь-якої діяльності і, взагалі, життєдіяльності. А із зростанням тенденцій глобалізації і загострення конкуренції між державами-націями стає очевидним, що лише країна, яка забезпечить адекватний вимогам часу розвиток освіти і науки, може сподіватись і виборювати достойне місце у світовому співтоваристві.

Тому перша стратегічна мета у розвитку освіти і науки – утвердження у суспільстві розуміння пріоритетності цих сфер та фактичне забезпечення цього. Це і заробітна плата, стипендії студентам; це і сучасне обладнання для всіх сфер освіти, тобто державне забезпечення конкурентоспроможності.

Друга стратегічна мета – модернізація освітянської діяльності, щоб готувати фахівця, здатного до ефективної життєдіяльності у ХХІ столітті. Для досягнення її треба вирішити такі завдання:

1. Суттєво скоригувати спрямованість освітнього процесу. Навчальний процес отримує завдання навчити самостійно навчатися, оволодівати інформацією і вміти знайти її. Світ вступив у період, коли зміна ідей, технологій, знань відбувається швидше, ніж зміна поколінь людей. Звідси очевидно, що навчити дитину на все життя не можна, тому не треба зводити навчання лише до засвоєння учнем чи студентом певної суми знань. Окрім цієї функції навчального процесу з'являється завдання навчити самостійно навчатися, оволодівати новою інформацією, виробити в учня, студента життєво важливі для нього компетенції. Освіта повинна готувати людину, здатну сприймати зміни, творити їх, розцінювати змінність як органічну складову власного способу життя. Інноваційний характер сучасної цивілізації та сучасної економіки потребує людину інноваційного типу, яку може сформувати лише інноваційна за своєю сутністю освіта.

2. Модернізація освіти. Система взаємовідносин складнішає і масштабнішає, що ускладнює життєву поведінку людини. Освіта повинна готувати особистість, яка б керувалася у житті власними переконаннями і самостійним свідомим аналізом. Це вимагає перейти від авторитарної педагогіки до педагогіки толерантності, де б навчання і виховання здійснювалося з урахуванням природних здібностей і психологічних особливостей кожної особистості. Без формування самодостатньої особистості неможливе ні стабільне демократичне суспільство, ні ефективна ринкова економіка, яка вимагає дієвого, активного, відповідального громадянина.

3. Переведення матеріально-технічної бази навчального процесу на сучасний рівень. Навчання у сучасності має відповідати модернізації освіти.

23

4. Здійснення мовного прориву. По-перше, забезпечення знання державної мови. По-друге, забезпечення вивчення іноземних мов, бо в сучасному глобалізованому світі людина не може діяти максимально ефективно, не може підтримувати своєї професійної компетентності без можливості широкого спілкування зі світом.

Отримання вищої освіти створює у суспільстві необхідний інтелектуальний потенціал і передумови для впровадження науково-інформаційних технологій, переходу до інноваційної економіки.

Вища школа зазнає і певних структурних змін. Так, на початку становлення нашої державності практика залучення технікумів до структури вищої освіти, з одного боку, привела до самодискредитації вітчизняної вищої освіти, а з іншого – зменшила можливості для успішної роботи самих технікумів. Тому планується вилучити технікуми зі складу вищої освіти і створити на їхній основі самостійний напрямок – базову професійну освіту, яка продовжить підготовку молодших спеціалістів і буде знаходитися між профтехосвітою і вищою освітою.

Проблеми науки слід визначити як системні труднощі і бар'єри на шляху інноваційного розвитку у контексті науково-технічної діяльності. Вони зводяться до таких позицій:

- попит на наукову вітчизняну продукцію у країні та за її кордоном; - активізація фінансових інституцій на інвестування інновацій;

- недостатній досвід дієвого захисту інтелектуальної власності; - створення адекватної системи підвищення кваліфікації.

Тільки тоді можливі структурно-інноваційна перебудова економіки та забезпечення сталого розвитку українського суспільства.