Державний вищий навчальний заклад

Сімферопольський коледж транспортної інфраструктури

Наголошування слiв i культура мовлення

Реферат

Студентки групи 2Д-27

Боднар Марії

Сімферополь

2014 р.

Зміст

1. Вступ - 2

2. Культура мовлення - 3

1 ) Живе розмовне мовлення - 4

2) Культура спілкування - 5

3) Живомовний етикет - 6

4) Носії літературної мови -7

3. Норми мови - 9

1)Види норм української літературної мови -11

2) Сфера застосування норм -12

4. Висновок -13

5. Список літератури -14

1

Вступ

Від найдавніших часів мова супроводжує людину на всіх етапах її життя. Власне без мови не існувало б людини як розумної істоти, адже всі проблеми свого життя від найпростіших побутових до складних наукових, соціальних і політичних вона вирішує, користуючись мовою.

Мова – це і засіб спілкування, накопичення та передачі набутих людством знань, і найважливіший інструмент навчання. Без мови не існує навіть сама людська думка, яку кожна людина оформлює не тільки для оточуючих, а й сама для себе за допомогою мовних засобів.

2

Культура мовлення – це наука про вимоги до правильного мовлення, яка встановлює правила вимови, наголошування, формотворення, слововживання, побудови словосполучень і речень.

Культура мови включає також власне стилістичний аспект, оскільки унормоване мовлення повинно мати такі комунікативно-стилістичні якості, як точність, логічність, чистота, багатство, виразність, доречність.

На відміну від культури мови, яка встановлює норми правильного літературного мовлення, стилістика вчить мистецтва мовлення, уміння домагатися його дієвості та виразності.

Стилістика вивчає виражальні засоби мови: точність, логічність, образність, доречність. Це вищий ступінь культури мови.

Досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності свідчить про високий рівень культури мовлення особистості.

3

Живе розмовне мовлення

Основою будь-якої мови є живе розмовне мовлення. Мовлення — процес добору й вживання засобів мови для порозуміння з іншими членами певної мовної громади. Мовлення є форма існування живої мови, у мовленні мова функціонує, перебуваючи в постійному розвиткові. Мова й мовлення нерозривно пов'язані. Мовлення існує на засадах певної мови, а мова розкриває себе в мовленні її носіїв. Мова щодо мовлення — явище загальне; вона належить усім, хто нею послуговується. Мовлення ж щодо мови — часткове, окреме, індивідуальне. Та без щоденного вжитку на всіх вікових і суспільних рівнях, повсякденного розвою форм та спілкування навіть найрозвиненіша мова приречена на асиміляцію і зникнення.

4

Культура спілкування

Добираючи ті чи інші мовні засоби, слід дотримуватися загальних етичних правил й орієнтуватися також і на позамовні чинники, досліджуючи їх як єдине ціле. Серед цих чинників провідними єсуспільна царина й мета спілкування в реальних ситуаціях.

Оскільки мова є універсальний засіб спілкування, нагромаджування й передавання інформації, навчання, виховання та формування внутрішнього світу, вона немислима без належної культуримовлення.

Отже, культура мовлення — це сукупність таких якостей, які найліпше впливають на адресата з урахуванням реальної ситуації, поставлених мети й завдань. До них належать: точність, зрозумілість, чистота мови, багатство й розмаїтність, виразність, правильність. Кожен, хто бажає поліпшити свою культуру мовлення, має розуміти, що таке національна мова, у яких формахвона існує, яка різниця між книжною та розмовною мовами, що таке функційні стилі мовлення, чому в мові існують фонетичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні варіанти, що таке мовна норма, опанувати й розрізняти навички добору й уживання мовних засобів у процесі діяльності, оволодівати нормами літературної мови, її багатствами.

Культура поведінки, культура мовлення і культура спілкування в житті найчастіше виступають у єдності. Культура спілкування є складовою частиною культури людини в цілому і безпосередніммодулятором людських стосунків. Стан моральної та психологічної культури спілкування в суспільстві відчутно впливає на стан економічного й політичного розвитку держави, духовність їїгромадян і їх національну свідомість. Культура спілкування формується багатьма поколіннями. Суспільство у цілому й кожний його член зокрема мають прагнути до того, щоб не лише зберегти, а і примножити духовний спадок попередників.

5

Живомовний етикет

Під живомовним етикетом розуміють розроблені правила мовної поведінки, систему живомовних формул спілкування. Знання правил мовного етикету, їх дотримування дає змогу людиніпочувати себе впевнено й невимушено, не відчувати незручностей через огріхи й непоправні дії, оминути кепкування з боку інших.

Безумовно, самі знання не забезпечать культури спілкування, якщо їх не будуть використовувати належним чином. Для того щоб спілкування було вдалим, слід мати відповідні вміння. Їх набувають із досвідом, за допомогою певних вправ. Для того щоб контакт був по-справжньому глибоким, особистість, крім знань про спілкування, певних навичок і вмінь, мусить мати ще й відповідну комунікативну настанову на спілкування. До того ж, не просто настанову щодо налагоджування контакту, а — на особу як на загальнолюдську цінність. Тоді цей контакт стане олюдненим і спілкування вестиметься на високому рівні...

6

Носії літературної мови

Культура мови бере початок із самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується й розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймають їхню мову в різних суспільних сферах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови безпосередньо пов'язана із соціологією і психологією не лише у сенсі напрацюваннямоделей ідеалів мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості.

А ось як подає визначення поняття «культура мови» словник мовознавчих термінів: культура мови — це ступінь відповідності нормам орфоепії, слововживання та іншим установленим для даноїмови; здатність наслідувати ліпші зразки у власному індивідуальному мовленні. Таким чином, блискуче володіння мовою, її нормами у процесі живомовної практики людини й розкриває їїкультуру мовлення. Мовлення вбирає в себе реальне говоріння, що триває в часі й розкривається у звуковій (включно із внутрішнім проговорюванням) або письмовій формі. Але опануватилітературні канони вимови й дотримувати їх набагато складніше й важче, ніж навчитися безпомилково писати. Фундаментальними причинами низької культури усного мовлення є порушення системи вимог, регламентування, значний вплив суржику й недостатнє знання засад літературної вимови. Ще з прадавніх часів уміння правильно говорити вважалося невід'ємною частиноювиховання. У перших навчальних закладах Давньої Греції ораторське мистецтво вважали однією з семи головних наук.

«

Заговори, щоб я тебе побачив.

»

Сократ

Вислів Сократа промовисто свідчить про те, яке місце мовленню надавали елліни.

«

Птаха пізнають по пір'ю, а людину по мові.

»

Українська народна мудрість

7

Справжньому спеціалістові властива широта світосприйняття, знання історії свого народу, розуміння проблем сьогодення, виразна громадянська позиція, оскільки інтереси будь-якогопрофесіонала, якщо він людина інтелігентна, не вдовольняються вузькими фаховими рамцями.

Тільки взявши за основу процес спілкування й постійного навчання, можна сформувати не тільки пізнавальні дії, а й систему стосунків, спілкування в цілому, живомовну культуру молодогомайстра будь-якої галузі.

8