Фізико-географічне районування

На снові кліматичних чинників та геолого-морфологічної будови в Європі виділяють такі фізико-географічні райони рангу фізико-географічних країн, тобто регіонів що характеризуються єдністю геоструктури, загальних рис макрорельєфу.

1. Європейський сектор Арктики і субарктики.

Виділення цього сектору пов’язане з їх положенням в арктичнім і субарктичнім поясах. Входять архіпелаги Шпіцберген, Земля Франца Йосифа, Ісландія, Нова Земля. Цей район відрізняється теплим кліматом від Північноатлантичної течії. На пн. і сх. зростає суворість клімату. Арх. Шпіцберген. Це залишки суші. Переважають плато і хребти. Є фіордові береги. ¼ вкрита льодовиками. Січень -12-15, липень +3+5. Арктичні пустелі, на узбережжях тундра. Земля Франца Йосифа. 186 о-вів. Мезозойська складчастість. Цілий рік радіаційний баланс відємний. 86% льоди і арктичні пустелі. Нова Земля. Гірська система є продовженням Уралу. Висоти до 1500 м., пенепленізовані. 25% під льодом. Є контрасти клімату. о. Ісландія. Тут на денну своєрідна природа. Сучасне зледеніння. Холодний морський клімат. Лавові плато розчленовані долинами рік. Опади 600-1000 мм. У внутрішніх районах до 500 мм. Численні ріки. Це зона тундри, на пд.. ландшафти подібні до лісотундри. Фауна бідна на видовий склад.

2. Феноскандія.

Омивається 5-ма морями. Характеризується поширенням найдавніших структур, переважанням тайгових лісів. Більшу частину займає Балтійський щит. У неогені ця частина була піднята. Утворилися Скандинавські гори. Західна частина узбережжя фіордового типу. В льодовиковий період була центром Європейського зледеніння. Максимум тепла на пн. і зх. На сх. живлення рік снігове, на зх. – дощове. На рівнинах є така широтна поясність: тундра, лісотундра, північна тайга, мішані ліси. В горах – висотна поясність.

3. Середньоєвропейська рівнина.

Розташована між Феноскандією на пн.. і герцинською Європою на пд. В рельєфі є чіткі сліди зледенінь. Характеризується слабо розчленованим горбистим рельєфом. Ріки дощового живлення. В рослинному покриві переважають широколистяні ліси.

4. Британські о-ви і герцинська Європа.

Розташована в епігерцинській платформі. Є внутрішні відмінності, на основі яких виділяють: Британські о-ви . На пн.-зх. мають каледонські структури, а на пд.-сх. – герцинські. На клімат сильно впливає Атлантика. Зима мягка, літо прохолодне. Корінна рослинність – широколистяні ліси. Герцинська Франція. На рівнині широколистяні ліси, території зазнали змін.

5. Альпійська Європа.

Входять такі гірські системи: Альпи, Карпати, Стара Планіна, Швабське плато, Венеціансько-Паданська, Середньодунайська, Нижньодунайська. Характеризується: альпійським орогенезом, великими зонами опускання давніх передгірних прогинів, вплив на формування рельєфу в горах ерозійних процесів, четвертинним зледенінням в Альпах і частково у Карпатах, типово помірним кліматом з великою кількістю опадів, поширенням широколистяних лісів, яскравим вираженням висотної поясності ландшафтів. Альпійська обл.. включає масиви Альп, Юру, Швабське і Баварська плато та Венеціансько-Паданську рівнину. Найменше опадів в гірських долинах. Є значні контрасти температур. Карпатська – значно більша за Альпійську. Включає: Карпати, Стару Планину і дві Дунайські рівнини. Горотворення завершилось на початку неогену. Найпоширеніші флішеві хребти. Діляться на Зх., Сх. і Пд. в Карпатській обл. є значні рівнини. В Карпатах більша континентальність клімату ніж в Альпах, опади дещо змінюються. Добре розвинена річкова мережа. Є висотна поясність.