
- •1. Системи й задачі їхнього аналізу
- •1.1. Властивості систем
- •1.2. Кількість інформації
- •1.3. Класифікація систем
- •2. Елементи теорії множин
- •2.1. Основні поняття й терміни
- •2.2. Операції над множинами
- •2.3.Властивості операцій над множинами
- •2.4. Алгебри
- •3. Елементи теорії графів
- •4. Моделі систем
- •4.1. Цілі моделювання систем
- •4.2. Рівні моделювання
- •4.2.1. Класифікація рівнів моделювання
- •4.2.2. Задачі аналізу властивостей систем, розв'язувані на концептуальному рівні
- •4.2.3. Задачі, розв'язувані на топологічному рівні
- •I. Визначення структурних властивостей системи
- •II. Визначення еквівалентних передач
- •III. Виділення підсистем у системі
- •4.2.4. Моделі структурного рівня
- •4.2.5. Моделі параметричного рівня
- •4.3. Класифікація моделей систем
- •4.4. Моделі систем типу Мс
- •4.5. Моделі вимог типу мт
- •5. Сучасна методологія наукових досліджень і методи системного аналізу
- •5.1. Основні поняття
- •5.2. Методологія системного аналізу
- •5.3. Загальна схема прийняття рішень
- •5.4. Основні етапи прийняття рішень
- •5.5. Аналітичні методи системного аналізу
4. Моделі систем
4.1. Цілі моделювання систем
Основними задачами моделювання є адекватне подання інформації для досягнення двох основних цілей: по-перше, для аналізу характеристик (властивостей) систем і, по-друге, для синтезу (розробки) систем, що відповідають заданим умовам. Маючи на увазі, що штучні системи є, в остаточному підсумку, системами керування, можна сказати, що метою моделювання при аналізі є оцінка характеристик систем при різних рівнях подання інформації про об'єкт, а при синтезі - розробка моделі керуючої частини системи (системи прийняття рішень).
Крім основних цілей, моделювання може використовуватися також для перевірки працездатності керуючого пристрою в різних режимах роботи (даний процес моделювання називається тестуванням ), для поліпшення якості процесів керування (системи керування з моделлю), перевірки рішень паралельно з їхнім генеруванням (імітаційне моделювання) і т.д.
4.2. Рівні моделювання
4.2.1. Класифікація рівнів моделювання
Існує досить велика кількість класифікаційних ознак для моделей елементів і систем, однак, найбільш загальним є обсяг інформації, що несе в собі модель. Рівень визначеності інформації визначає границі, при яких модель і об'єкт або моделі різного виду зберігають гомоморфізм (іноді говорять «гоморфизм»), тобто можуть розглядатися як адекватні в змісті певних критеріїв близькості.
Із зазначеної точки зору виділимо наступні рівні моделювання:
1) Концептуальний рівень, коли визначаються границі системи (елемента), тобто вказуються вектори вхідних і вихідних координат системи (елемента).
2) Топологічний рівень, коли визначені зв'язки вхідних, вихідних і внутрішніх змінних систем. Моделями даного рівня є графи. Якщо, крім того, зазначені (хоча б у загальному виді, без завдання структури операторів) інтенсивності зв'язків, то моделями цього рівня є мережі.
3) Структурний рівень, коли визначена структура операторів, що описують взаємозв'язок вхідних, вихідних і внутрішніх змінних. Наприклад, взаємозв'язок може задаватися функціональними статичними співвідношеннями, операторами опису динаміки (диференціальні, інтегральні рівняння, передатні функції й т.д.), матричними перетвореннями й т.д.
4) Параметричний рівень, коли задані параметри операторів зв'язків, тобто модель даного рівня повністю визначена (у тім ступені, у якій визначені параметри) і над нею можуть проводиться найбільш інформативні експерименти й робитися розрахунки.
При використанні моделей різних рівнів виникають питання:
1) Які задачі дозволяє вирішувати модель того або іншого рівня?
2) Для яких задач модель кожного рівня є інформаційно не надлишкової?
Відповіді на ці питання дозволяють визначити мінімально припустимий рівень інформації для рішення тих або інших задач, що, у свою чергу, дозволяє мінімізувати витрати ресурсів на формування баз даних і розробку методів аналізу моделей.
4.2.2. Задачі аналізу властивостей систем, розв'язувані на концептуальному рівні
На концептуальному рівні можуть вирішуватися задачі декомпозиції (розбивки) на підсистеми й агрегації (об'єднання) підсистем у систему. Ці процедури є невід'ємними елементами аналізу й синтезу складних систем, у тому числі, на основі системного підходу. Основа методів декомпозиції й агрегації - думка експертів, фахівців предметної області.