2. Взаємодія гальмування і збудження в корі великого мозку.

У виробленні, як і здійсненні будь-якого умовного рефлексу, беруть участь і збудження, і гальмування. Ці процеси постійно відбуваються в корі великого мозку, взаємодіють між собою, підтримуючи вищу нервову діяльність.

Поширення (іррадіація) і концентрація нервових процесів. Процеси збудження і гальмування дуже динамічні і здатні поширюватися від місця свого виникнення на інші структури мозку. Поширення нервових процесів у мозковій тканині називають іррадіацією, а наступне зосередження у початковому пункті – концентрацією. Що інтенсивніший нервовий процес, то далі він поширюється і тим більшим є його вплив на суміжні ділянки мозку. Явища іррадіації і концентрації нервових процесів спостерігаються у процесі вироблення умовних рефлексів: стадія генералізації зумовлена іррадіацією, а стадія спеціалізації – концентрацією процесу збудження. Поширення збудження виникає внаслідок просторового поширення нервових імпульсів у вигляді потенціалів дії.

Гальмування поширюється в мозку досить повільно, хвилеподібно, охоплюючи значні кіркові й підкіркові ділянки. Іррадіація гальмування є особливою формою діяльності нейронних популяцій, у яких почергово виникають процеси збудження і гальмування (з переважанням останнього).

Індукція. Крім іррадіації і концентрації нервових процесів розрізняють також явище індукції – зміну одного процесу на протилежний: збудження на гальмування чи навпаки. Індукція може бути одночасною і послідовною, позитивною і негативною. Прикладом одночасної негативної індукції є гальмування поточної діяльності під впливом сторонніх подразників, які викликають зовнішнє безумовне гальмування. Явище послідовної позитивної індукції чітко виявляється посиленням умовнорефлекторної реакції через певний час після гальмівного подразнення.

У процесі реальної роботи мозку явища іррадіації, концентрації і взаємної індукції нервових процесів складним чином взаємодіють між собою,

створюючи своєрідну “функціональну мозаїку” (І.П Павлов).

5. Пам’ять

Пам'ять – це здатність нервової системи зберігати у закодованому вигляді інформацію, яка за певних умов може бути розкодована, відтворена. Пам'ять і умовний рефлекс – взаємопов'язані явища. Адже умовний рефлекс і є навчанням, нерозривно пов'язаним з пам'яттю. З цього приводу існує дві точки зору: згідно з першою, пам'ять і умовний рефлекс ототожнюються, тобто припускається, що ніякої пам'яті без умовного зв'язку не існує. Друга точка зору полягає в тому, що пам'ять – це загальне явище, на базі якого формується умовний рефлекс.

Види і форми пам'яті. За тривалістю збереження інформації розрізняють короткочасну (секунди – хвилини) і довготривалу (години – роки) пам'ять. Крім того, виділяють сенсорну, первинну, вторинну і третинну пам'ять.

Сенсорна пам'ять є одним із перших етапів сприймання інформації і триває 0,1-0,5 с. Наприклад, якщо махнути рукою перед очима, можна побачити слабкий слід, що залишається після того, як руку опущено. Слід події, яка щойно відбулася, є безпосереднім свідченням сенсорної пам'яті. Сенсорні сліди відіграють важливу роль у житті людини під час читання, сприймання чужої і своєї мови.

Первинна пам’ять – це тимчасове збереження інформації, за тривалістю (від однієї до десятків секунд)вона є короткочасною пам’яттю. Її обсяг без спеціального тренування становить звичайно магічно магічне число 7, тобто людина може одразу після сприйняття відтворити 7 ± 2 одиниць (біт) інформації. Для тривалішого збереження інформації необхідне її кількаразове повторення.

Вторинна пам'ять є однією з форм довготривалої пам'яті (від десятків хвилин до місяців і років). Вона реалізується за допомогою утворення зв'язків між окремими елементами, тобто шляхом формування асоціацій {асоціативна пам'ять). Така пам'ять найбільш властива людині.

Третинна пам'ять забезпечує тривале зберігання інформації першочергової ваги – персональних даних, навичок читання й писання, професійних павичок. Вважають, що третинна пам'ять практично не стирається, є довічною.

За характером запам'ятовування виділяють образну, емоційну, умовнорефлекторну пам'ять, що властиво більшості хребетних тварин і людині.

Під образною пам'яттю розуміють закарбування у нервовій системі образу біологічно важливого, привабливого або неприємного подразника. Вона є природженою властивістю нервової системи, що лежить в основі процесу навчання.

Емоційна пам'ять – це здатність організму відтворювати пережитий раніше емоційний стан разом з елементами ситуації, що його викликала, і суб'єктивним ставленням до неї. Для цієї пам'яті характерні швидкість формування, міцність і мимовільність відтворення.

Умовнорефлекторна пам'ять – це комплекс сформованих у процесі життя і закріплених умовних рефлексів, що зумовлюють поведінкові реакції. У хребетних ця пам'ять є основною формою збереження інформації.

Чуттєво-образна пам'ять оперує переважно уявленнями, а логічно-смислова – поняттями. Чуттєво-образну пам'ять поділяють на зорову, слухову, смакову, нюхову, рухову (моторну), дотикову (тактильну). Зорова і слухова пам'ять лежить в основі теоретичного навчання, а рухова є основою формування рухових навичок.

Специфічною властивістю людини є можливість керувати своєю пам'яттю. Тому довільне запам'ятовування людиною будь-якої інформації є складним активним процесом, причому людина запам'ятовує насамперед загальні положення, зміст інформації, а потім її деталі. Крім довільного існує мимовільне запам'ятовування, яке здійснюється на неусвідомленому рівні й часто пов'язане з емоційними переживаннями.

Пам'ять досягає найбільшого розвитку у віці 20-25 років і зберігається на цьому рівні приблизно до 50 років. Після цього здатність до запам'ятовування і відтворення інформації поступово зменшується. Професійна пам'ять зберігається на високому рівні й у похилому віці.

Важливою особливістю пам'яті є забування, тобто неможливість відтворення необхідної інформації в потрібний момент. Основною перешкодою під час відтворення пам'ятного сліду є сама структура пам'яті, в якій закладено величезну кількість інформації. Для успішного відтворення потрібного матеріалу недостатньо, щоб ця інформація зберігалася. Потрібна подія чи факт мають бути зафіксовані оригінальними, неповторними, щоб відрізнятися від усіх подібних подій чи фактів, тобто потрібна індивідуалізація пам'ятного сліду.

Механізми пам'яті. Більшість дослідників вважають, що в основі короткочасної пам’яті лежать процеси циркуляції (реверберації) нервових імпульсів замкненими колами нейронів. Під час такої циркуляції поступово відбувається перехід інформації з короткочасної до тривалої форми зберігання – довготривалої пам'яті, яка пов'язана з формуванням "нейронних ансамблів" – специфічних комплексів нейронів, що забезпечують зберігання і відтворення конкретної інформації. Проте яким чином це відбувається, чи є такий ансамбль постійно або тимчасово діючим утвором мозку, не з'ясовано.

В основі довготривалої пам'яті лежать складні структурно-хімічні перетворення на системному і клітинному рівнях головного мозку. Фіксація пам'ятного сліду пов'язана зі стійкими змінами синаптичної провідності в межах конкретного нейронного ансамблю. У формуванні таких змін певну роль відводять нєйроглії.

У передачі інформації з первинної пам'яті до вторинної особлива роль належить морському конику і прилеглим структурам. Так, у разі двобічного ураження цих структур у людини розвивається антероградна амнезія – втрата здатності запам'ятовувати нову інформацію.

Ніяких "молекул пам'яті", роль яких надавали різним макромолекулярним сполукам (РНК, ДНК, білок), не існує. Відомо лише, що велике значення в механізмах пам'яті відіграють різні медіаторні системи організму, специфічні білки і нейропептиди, значення яких полягає насамперед у підвищенні неспецифічної активізації мозку.