Сучасні проблеми вибору критеріїв оцінки здоров’я населення

До сьогодні стан здоров’я населення традиційно характеризують системою статистичних показників, серед яких: особливості народження/смерті населення (медико-демографічні характеристики); запас фізичних сил, або дієздатність (показники фізичного розвитку); показники захворюваності.

Цілком припустимо використовувати з метою оцінки здоров’я демографічні показники, оскільки показники смертності та середньої тривалості життя акумулюють у собі попередню патологію захворюваності, що розподілена в часі. Іншими словами, смертність не існує поза захворюваністю, тоді як захворюваність довгий час може існувати поза смертністю. Смертність акумулює в собі усі патологічні процеси в організмі людини і відповідні ним захворювання. Проте, не кожне захворювання закінчується смертю, і в цьому їх відмінність.

Таким чином, якісною оцінкою здоров’я населення є смертність, дитяча смертність і середня очікувана тривалість життя.

Разом з тим, методи кількісної оцінки стану здоров’я населення чи його окремих груп ще недостатньо опрацьовані. Досить часто на практиці оцінюють стан здоров’я за параметрами захворюваності, при цьому для прийняття рішень використовується сукупність показників, кожний з яких оцінюється окремо. Наприклад, для визначення груп здоров’я осіб працездатного віку використовують характеристики тільки хронічних захворювань: їх виявлення за частотою звертань, частота загострень, ступінь важкості.

Показниками здоров’я людини-індивіда зазвичає є: 1) відсутність чи наявність хронічного захворювання; 2) функціональний стан органів; 3) психічний та фізичний розвиток.

Показниками здоров’я популяції є: 1) тривалість життя; 2) відтворення потомства; 3) працездатність; 4) захворюваність (відображає ступінь адаптації до умов реального середовища); 5) задоволення життям.

Вивчення цих показників дозволяє розробити пропозиції щодо усунення несприятливих чинників навколишнього середовища.

Сьогодні широко поширені дві моделі діагностики рівня здоров’я за безпосередніми показниками: визначення біологічного віку та оцінка енергопотенціалу (резервів біоенергетики) на рівні організму. Обидві моделі характеризують біологічну функцію виживання – одне з основних проявів здоров’я.

Для визначення біологічного віку (БВ) використовують тести різного ступня складності. При цьому логічна схема оцінок вміщує етапи: 1) розрахунок справжнього значення БВ для даного індивіду (за набором клініко-фізіологічних показників); 2) розрахунок необхідного значення БВ для даного індивіду (за його календарним віком); 3) порівняння реальної і розрахункової величини (на скількі років людина випереджує чи відстає від однолітків за темпами старіння).

Одержані оцінки є відносними: точкою відліку слугує популяційний стандарт – середня величина ступеня старіння в межах популяції даного календарного віку (KB). Такий підхід дозволяє ранжувати осіб одного календарного віку за степенем «вікового зношення» і, відповідно, за «запасом» здоров’я.

Існує також підхід до проблеми вимірювання рівня соматичного здоров’я за потужністю і ефективністю аеробного енергоутворення. З фізіологічної точки зору цей показник інтегрально характеризує стан дихальної, кровоносної та метаболічної функцій; з біологічної – ступінь стійкості (життєздатності) живого організму.

Визначення потужності аеробного енергоутворення (максимального споживання кисню – МСК) здійснюється за допомоги процедур-тестів з максимальним фізичним навантаженням, за якого досягається індивідуально максимальний транспорт кисню (пряме визначення МСК). Поширеним методом непрямого визначення МСК є тест Купера – півторамільний чи 12-хвилинний тест. Реально визначають функціональний клас аеробної здатності за відстанню, яку пробігає особа за 12 хв (кореляція між показаним результатом і МСК складає 0,897).

Визначальним фактором фізичного стану є показник потужності кардіоциркуляторного резерву та загальної фізичної працездатності. У свою чергу одним з показників фізичної працездатності є максимальна аеробна потужність, що відображається у максимальному споживанні кисню. Отже, поділ людей на класи фізичного стану на підставі показників максимального аеробного енергооутворення фактично є їх градацією за рівнем фізичного здоров’я.

Інформативними є також інші показники, що відображують рівень толерантності до фізичним навантаженням. Зокрема, критерієм економізації функцій є час відновлення частоти сердцевих скорочень після 20 присідань за 30 сек та ін.

Із врахуванням категорії «безпечний рівень» соматичного здоров’я набуває конкретного смислу поняття «превентивна фізична реабілітація», під яким розуміють повернення індивіда в «безпечну зону» здоров’я шляхом нарощування ресурсів його організму. Превентивність є науковою основою первинної профілактики захворювань.

Т. ч., здоров’я – динамічний стан людини, що визначається резервами синергетичних механізмів самоорганізації, характеризуєтся енергетичним, пластичним та інформаційним (регуляторним) забезпеченням процесів самоорганізації, а також є основою проявів біологічних (виживання – збереження індивіду, репродукція – продовження роду) і соціальних функцій. І ще:

Візьмемо на замітку: у людини є три віки – календарний (паспортний, за датою народження), біологічний (набір клініко-фізіологічних показників)- і психологічний. Вони зазвичай не співпадають, звідси – життєві проблеми …..).. приклади ….