* Поняття про гігієнічне нормування, гранично допустимі концентрації, гранично допустимі рівні і дози, максимально допустиме навантаження

Вище було сказано, що об’єктом дослідження науки “Екологія людини” є система “людина – середовище”, причому поняття середовище у даному випадку має двояку природу, тобто розуміють одночасний вплив і природного, і соціального середовища. З метою оцінки того, наскільки негативним є вплив тих чи інших факторів навколишнього середовища на організм людини та його здоров’я введено поняття гігієнічного нормування. Гігієнічне нормування стосується наукового обґрунтування гігієнічних нормативів для повітря населених пунктів і виробничих приміщень, для води і продуктів харчування, для будівельних матеріалів і предметів одягу тощо. На основі вивчення впливу факторів навколишнього середовища розробляються гігієнічні норми.

Гігієнічним нормативом називають строго визначений діапазон параметрів фактора середовища, який є оптимальним або принаймні не є небезпечним з точки зору збереження нормальної життєдіяльності і здоров’я людини, людської популяції і майбутніх поколінь.

При такому нормуванні фактори навколишнього середовища не повинні негативно впливати на фізичний і психічний розвиток людини, її самопочуття, працездатність, репродуктивну функцію та санітарні умови життя. Іншими словами, гігієнічне нормування забезпечує оптимальний стан організму в процесі навчання, виховання, трудової діяльності і всього життя.

При розробці гігієнічних нормативів оперують такими поняттями як: гранично допустимі концентрації (ГДК), гранично допустимі рівні (ГДР) і дози (ГДД).

Гранично допустима концентрація (ГДК) – максимальна кількість токсичної речовини в одиниці об’єму або маси водяного, повітряного середовища або ґрунту, яка практично не впливає на здоров’я людини.

Гранично допустимий рівень (ГДР) – періодичний або постійний протягом усього життя людини вплив факторів оточуючого середовища (шуму, вібрацій, забруднень, низької температури тощо), які не викликають соматичних або психічних захворювань та змін у стані здоров’я.

Гранично допустима доза (ГДД) — кількість токсичної речовини, проникнення або вплив якої не пошкоджує організм і не призводить до негативних наслідків.

У реальних умовах людина піддається комбінованій, комплексній і сполученій дії хімічних (наприклад, токсичних речовин: окис вуглецю, свинець, окисли азоту, озон; лікарські речовини тощо), фізичних (світло, вологість, температура) і біологічних (взаємозв’язки між собою, з рослинами, тваринами, мікроорганізмами) факторів оточуючого середовища.

Під комплексною дією розуміють одночасний вплив декількох хімічних або біологічних факторів зовнішнього середовища.

Комплексною називають дію речовини, яка поступає в організм одночасно різними шляхами, наприклад із води, повітря, харчових продуктів. Тобто, фактичне забруднення оточуючого середовища виражається у вигляді реального навантаження хімічних, біологічних і фізичних факторів. Власне це реальне навантаження і визначає можливі зміни у стані здоров’я населення. З цієї причини введено ще одне поняття гігієнічного нормування – максимально допустиме навантаження (МДН) – це максимальну інтенсивність дії всієї сукупності факторів навколишнього середовища, яка не виявляє прямого чи побічного шкідливого впливу на організм людини та її нащадків і не погіршує санітарних умов життя. Максимально допустиме навантаження і є тим гігієнічним нормативом, який відображає усю складність взаємодії організму і середовища і є критерієм якості середовища. Інші гігієнічні нормативи, в саме ГДК, ГДД, і ГДР, дозволяють визначити рівні впливу лише окремих факторів навколишнього середовища і розробити заходи, спрямовані на оздоровлення лише певних об’єктів середовища (наприклад, зниження рівнів певних хімічних, фізичних і біологічних факторів).

На завершення лекції ще раз вспам’ятаємо, що

Екологія людини – комплексна міждисциплінарна наука, яка вивчає взаємовідношення людини і навколишнього середовища; сприяє збереженню і зміцненню здоров'я, розвитку фізичних та психічних можливостей людини.

Лекція № 2

Навколишнє середовище і здоров’я людини

Зв’язок внутрішнього середовища людина з навколишнім середовищем;

поняття про гомеостаз

З самого початку існування людей на Землі (! революційної появи кроманьйонців майже 200 тис. років тому), їхня життєдіяльність проходить у навколишньому середовищі, а здоров’я залежить від впливу природних факторів на організм. При цьому, існує здатність організму підтримувати стан динамічної сталості (тобто, гомеостазу) незалежно від оточуючого середовища. Першими, хто зробив внесок у розуміння цього питання були французький вчений Клод Бернар (1878) і американський дослідник Уолтер Кеннон (у 30-х рр. ХХ ст. Cannon W. The wisdom of the body, N. Y., 1932). Дамо визначення:

Гомеостаз, гомеостазис – відносна динамічна сталість складу і властивостей внутрішнього середовища організму, стійкість основних його фізіологічних функцій.

Організм – це відкрита для навколишнього середовища система, яка має багато зв’язків з ним через органи почуттів, рецептори шкіри, слизових оболонок, кишково-шлункового тракту, нервово-м’язевих органів. Під впливом якого-небудь зовнішнього фактору відбуваються зміни у межах фізіологічних і біохімічних коливань функцій органів, систем і організму в цілому, але при цьому зберігається стан відносної сталості внутрішнього середовища, що забезпечує нормальний хід обміну речовин.

Гомеостаз є результатом складних координаційних і регуляторних взаємин, які здійснюються як в цілісному організмі, так й на рівні органів, клітин, мембран і біологічних молекул (ДНК, ферменти, гормони та ін.).

Завдяки адаптаційним (пристосувальним) механізмам фізичні і хімічні параметри, що визначають життєдіяльність організму, змінюються у порівняно вузьких межах, не дивлячись на значні зміни зовнішніх умов. У людини і ссавців гомеомстаз передбачає підтримку постійності концентрації водневих іонів (рН) і складу крові, осмотичного тиску (ізоосмія), температури тіла (ізотермія), кров'яного тиску і багатьох інших функцій. Гомеостаз забезпечується нейро-гуморальними, гормональними бар'єрними і видільними механізмами. Зокрема, вирівнювання артеріального тиску здійснюється регуляторними механізмами, які вмикаються за принципом ланцюгових реакцій із зворотними зв'язками (зміна тиску крові сприймається барорецепторами судин, сигнал про нього передається в судинні центри, зміна стану яких веде до зміни тонусу судин і сердечної діяльності; одночасно дратуються і хеморецептори судин, що включають систему нейро-гуморальній регуляції, і кров'яний тиск повертається до норми). Приклад Г. у рослин – збереження постійності оводненості листків мезофітів шляхом відкриття і закривання продихів.

Поняття гомеостаз застосовують також:

– в популяційній генетиці – здатність популяції підтримувати динамічну рівновагу генетичного складу, що забезпечує її оптимальну життєздатність;

– до угрупувань організмів; наприклад, збереження постійності видового складу і числа особин в біоценозах;

– гомеостаз біосфери – який у значній ступені забезпечується ландшафтним і біологічним різноманіттям;

– в кібернетиці по відношенню до будь-якого саморегульованого механізму.

Отже, основними механізмами адаптації або пристосувань є механізми саморегуляції. Вони діють і на рівні клітини, і на рівні органу, системи і організму. Процес саморегуляції не являється автономним, він підкоряється регулюючому впливу нервової, ендокринної і імунної систем, які здійснюють нервовий, гуморальний і клітинний контроль за сталістю внутрішнього середовища організму.

Реакції, які забезпечують гомеостаз, спрямовані на підтримання стаціонарного стану організму, координацію комплексних процесів для виключення або обмеження впливу негативних факторів, вироблення або збереження оптимальних форм взаємодії організму і середовища у змінених умовах середовища, тобто при зміні температури повітря, його вологості, тиску, руху повітря, сонячної радіації, ґрунту, харчових продуктів тощо.

Визначення поняття «здоров’я», його характеристики, рівні здоров’я

Поняття «здоров’я людини» є інтегративною категорією, що відображує якісно-кількісні характеристики свого прояву на рівні фізичної, соціальної та особистісної (духовної) визначеності. До сьогодні існує багато наукових підходів-класифікацій щодо визначення об’єктів, які характеризують поняття «здоров’я». Це пов’язано із тим, що науковці різнять три взаємопов’язаних рівні здоров’я: суспільний, груповий та індивідуальний.

Перший, суспільний рівень – характеризує стан здоров’я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують у суспільстві. Досить часто у літературі замість поняття «суспільний рівень здоров’я» використовують термін «здоров’я населення».

Другий – групове здоров’я, зумовлене специфікою життєдіяльності людей конкретного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени. Водночас, поряд із цим терміном генетики користуються поняттям «здоров’я популяції», тобто здоров’я значних груп населення – як процес соціально-історичного розвитку психосоціальної та біологічної життєдіяльності населення у низці поколінь, зростання працездатності і продуктивності суспільної праці, удосконалення психофізіологічних можливостей людини.

Третій рівень здоров’я – індивідуальний, формується в умовах суспільства та групи, характеризує фізичні і психічні особливості індивіда та неповторний спосіб життя окремої людини. Поняття «індивідуальне здоров’я» фактично замінюють на термін «здоров’я людини». Сутність індивідуального здоров’я – життєздатність, репродукція дітей, самореа­лизація особистості.

Крім того, при визначенні поняття «здоров’я людини» часто розглядають різні аспекти здоров’я, які і приймають за основу відповідних визначень. Можна погодитись із поширеною думкою фахівців, що створити універсальне поняття «здоров’я» неможливо шляхом простого математичного зведення множини його дефініцій в одну.

***На відміну від хвороби, яка є категорією конкретною (за характером патологічного процесу, стадії, поширеності тощо), здоров’я – категорія абстрактно-логічна. Спроби дати точну характеристику усіх властивостей здоров’я за конкретними лікарськими показниками до сьогодні не увінчалися успіхом. Тому використовують різні моделі, які у певній мірі задовольняють певним завданням, серед них : модель енергетична; біологічного віку; гомеостатичного потенціалу та ін. Кожна з них має свої переваги і недоліки.

Будемо притримуватися визначення поняття «здоров’я» за Статутом Всесвітньої організації охороно здоров’я (ВООЗ) : здоров’я – це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороби чи фізичних дефектів. Зазначені критерії здоров’я можуть забезпечуватись здатністю швидко адаптуватись до умов середовища, що постійно змінюються; здатністю до оптимального виконання професійних та інших функцій, як суспільних, так і біологічних. Наперед зауважимо, що адаптація завжди має свої межі.

Прошу поміркувати над наступним: Що стосується спроб використання показників захворюваності в якості критеріїв здоров’я, то такий підхід подібний до визначення білого кольору через відсутність чорного. Ще раз закріпимо, що поняття «здоров’я» несе у собі не лише характеристики відсутності хвороби.

Отже, можно констатувати, об’єднання різних складових в єдине поняття «здоров’я» необхідно розглядати як нову емерджентну якість. Емерджентність означає – поняття здоров’я (як система) у цілому якісно різниться від окремих якостей її складових (біологічноїо, соціальної і психічної); система завжди має особливі й більші властивості, яких немає у частин-підсистем.

Розглянемо сучасні підходи до оцінки соматичного здоров’я людини.