Лекція № 9 методологія подолання екологічної кризи. Ідея ноосфери : реальність і перспектива

Поява сучасної людини 200-150 тис. років тому у вигляді кроманьйонця розпочала процес соціальної еволюції на планеті, який на сьогодні виявляється у вигляді екологічної кризи – глибокого порушення природної динамічної рівноваги та напружений стан взаємин між людиною та природою, що обумовлено невідповідністю виробничих сил і відносин в суспільстві із ресурсними можливостями біосфери.

Історія нашої цивілізації є свідченням людського бажання змінити біосферу, тобто контролювати те, що людині не належить. Потужну біогеохімічну роль людина виконує у вигляді добування копалин, спалювання палива, меліорації, виснажливого для ґрунтів ведення сільського господарства, штучного транспортування речовин і хімічних елементів на значні відстані, створення неприродних урболандшафтів, знищення біорізноманіття та ін. Зокрема, на сьогодні в Україні нараховується близько 20 тис. родовищ 111 видів корисних копалин. Промислове значення мають 96 видів корисних копалин, які враховуються Державним балансом запасів. У тому числі: родовищ нафти і газу метану – 984, вугільних родовищ – 127, вугілля – 766, торфу – 1568, сапропелю – 274, металічних корисних копалин – 358, неметалічних – 3907, підземних вод – 1067.

З точки зору характеру взаємовідносин в системі «людина-природа» людина виступає як «розумно-нерозумний паразит» (вислів еколога М.Ф. Реймерса): якщо враховувати загальний хід процесу глобального руйнування середовища існування, то людина – нерозумна істота, але за декларованим намаганням збереження цього середовища – вона є розумною.

Антропогенні впливи на довкілля деструктивні, оскільки руйнують природні системи і «замінюють» біогенну еволюцію. Людство упродовж тисячоліть постійно здійснює заміну видового різноманіття природних ценозів на монокультурні агроценози (поля, рисові чеки, сади, виноградники). В таких умовах темп еволюції диктує трансформована природа, а не хід природних явищ.

Зокрема, за годину на планеті щезає два-три види. Якщо не зупинити подальший прояв такої тенденції, то біосфера до кінця XXI століття втратить 50% видового складу флори і фауни, що спричинить руйнацію природних екосистем, докорінну зміну біологічного кругообігу речовин і хімічних елементів. Такі події фактично відбуваються вже сьогодні у вигляді масового розмноження окремих видів організмів, що приводять до деградації усталених біогеоценозів. Традиційні хвороби і паразити людини вже не стримуються природними антагоністами, а їхнє розмноження постійно вимагає нових поколінь антибіотиків та інших лікарських засобів.

Суспільству важливо встигнути усвідомити, що скорочення природного ландшафтного і біологічного різноманіття до граничного значення позбавляє стійкості середовище існування, яке не може бути відновлено тільки за рахунок створення очисних споруд чи переходу до маловідходного виробництва. Відходи утворюються в будь-якому господарському циклі і викликають прямі чи опосередковані ефекти, які не усуваються, а лише переводяться з однієї фізико-хімічної форми в іншу або переміщуються у просторі. Якби існувала реальна можливість позбавитися відходів, то це було б порушенням термодинамічних законів збереження маси та енергії.

Інтенсивність споживання людством енергії і матеріальних ресурсів зростає пропорційно чисельності населення і навіть випереджає його приріст. Швидкість росту людської популяції можна схарактеризувати як аномальну. Загальна чисельність людей на планеті перевищує сьогодні допустиму у шість разів (з точки зору продуктивності біосфери та її здатності до саморегуляції гомеостазу). Така цифра визначається не біологічними потребами людини у їжі, а тиском на середовище при намаганні забезпечити якість життя. Біосфера спроможна термодинамічно виправдано прогодувати тільки один мільярд людей і при цьому, безболісно для себе, відновитися. Факт XXI століття – природні ресурси планети є джерелом достатку лише для країн «золотого мільярда», що ускладнює шлях до ноосфери В.І. Вернадського.

Основні причини деградаційних процесів екосистем України

Серед основних причин деградаційних процесів екосистем України вчені називають такі (Я.І. Мовчан, 2008):

–  зменшення упродовж площі лісів, катастрофічно високий рівень розораності земель (55 % суходолу держави);

– структурно-функційні зміни екосистем. … знищено степ як біом (збереглося в дуже фрагментованому вигляді Асканіі нова), порушено та значною мірою знищено заплавні екосистеми, осушено близько 80 % боліт, зазнали деградації малі річки і джерела;

– спорудження дамб та гребель на річках (призвело до суттєвого порушення міграційних шляхів риб і знищення нерестовищ);

– надексплуатація морських ресурсів та інтродукція видів-чужинців зумовило зменшення вилову риби вдесятеро за двадцять років (від 70-х до 90-х років минулого століття); підірваність запасів мисливських видів тварин та природних рослинних ресурсів;

– інтенсивне хімічне забруднення довкілля і формування нових біогеохімічних провінцій;

– зміни ландшафтної сфери (масштабні «іригації» степових ділянок з подальшим розвитком процесів підтоплення та засолення, розбудова гігантських промислових та енергетичних об’єктів), що прогностично пов’язано із подальшим збідненням біорізноманіття.

Приклад екологічних негараздів в Україні не є унікальним. Цивілізація повинна вчасно зрозуміти: якщо збережемо біологічне і ландшафтне різноманіття, то воно збереже й нас. Тобто біосфері для відновлення і подальшого збалансованого розвитку системи «біосфера-суспільство» важливішими є мільйони гектарів природних біомів тайги, джунглів, степів, боліт, океану тощо, ніж урбоекосистеми (мегаполіси, сотні тисяч кілометрів автотрас тощо) та штучні агроландшафти сільськогосподарських культур.

Коеволюційна стратегія існування людства і біосфери

В сучасній екології терміном «коеволюція» позначають такий спільний розвиток людства і біосфери, який не виводить параметри біосфери зі стану гомеостазу (динамічної рівноваги), зберігає здатність біосфери до самоорганізації і самовідновлення. Інакше кажучи, коеволюція цивілізації і біосфери забезпечує збереження людського роду як біопсихосоціального виду за умов збереження природної глобальної екосистеми – біосфери – в усій ландшафтній і біологічній різноманітності. Ідея коеволюції обґрунтовує необхідність перебудови пріоритетів людини, тісної їхньої узгодженості із можливостями природи.

В останні десятиліття евристичні можливості концепції коеволюції підкреслювалися в багатьох дослідженнях стосовно пошуку шляхів розв’язання глобальної екологічної кризи. Серед них треба виділити роботи відомого російського вченого і методолога науки М.М. Моісєєва, вітчизняних філософів і методологів екології М.А. Голубця, Т.В. Гардашук, М.М. Кисельова, В.C. Крисаченка, К.В. Корсака та ін., які розглядають коеволюційну парадигму в її методологічних і світоглядних можливостях.

Доказова наукова база еколого-геохімічних розрахунків і прогнозів базується на таких міркуваннях. Біосфера негентропійна і здатна до самоорганізації. Головними ознаками біосфери з позицій синергетики вважаємо: 1) неможливість установлення жорсткого контролю за системою та нав’язати шлях розвитку, управління такими системами становить супровід тенденцій їхнього власного розвитку; 2) для систем, що самоорганізуються, існує декілька шляхів розвитку.

З метою наукового прогнозування регуляторних можливостей біосфери підтримувати власний гомеостаз зробимо розрахунки, виходячи з того, що:

1. Вік «зрілої» біосфери (близько 200 млн. років), хоча феномен життя існує на Землі майже 3,8 млрд. років; рослини вийшли на суходіл 500 млн. років, що поклало початок утворюванню покладів вугілля зокрема.

2. Вважаємо вік цивілізації у межах 10 тис. років (Вавілон, Трипілля). Отже, за один рік життя людство використовує речовину, енергію та генетичну інформацію, яку біосфера накопичила за 20 тис. років. Якщо ж враховувати надінтенсивний техногенез упродовж останніх 200 років, то за один рік ми спалюємо, знищуємо, необоротно трансформуємо і забруднюємо стільки, скільки жива речовина створила за 100 тис. років. Такий шалений темп буде збільшуватися, оскільки населення планети у 2025 році передбачається на рівні 8,5 – 9 млрд.

Будівництво майбутнього цивілізації за рахунок продуктів харчування з суходолу та водних ресурсів викликає сумнів, оскільки споживчий кошик планети термодинамічно розрахований природою на один мільярд людей, що узагальнено в документах Міжнародної конференції ООН з проблем довкілля (Ріо, 1992). У майбутньому тваринництво і рибальство не зможуть забезпечити людство їжею (насамперед білком) з об’єктивних причин: 1) існує екологічне правило Ліндемана: тільки 10% енергії переходить з одного рівня трофічної піраміди на вищий, що є наслідком другого закону термодинаміки; 2) площа океану майже у 2,5 рази більша за площу суші, проте морські екосистеми фіксують сумарну сонячну енергію у двічі менш ефективно, ніж суходіл.

Людство повинно перейти до авторофності. Сьогодні це вирощування адаптованих до несприятливих умов середовища рослин, одержання з них калорійних, з високим вмістом протеїну продуктів. Але головне, – людина приречена спускатися вниз харчовим ланцюгом, зокрема до сої, а не втрачати 90% енергії їжі на годівлю тварин.

Отже, коеволюційна парадигма без перебільшення може вважатися теоретико-методологічним обґрунтуванням можливості існування людини ХХ1 століття в екологічно безпечному світі.