68

Опорний конспект лекцій «екологія людини»

Лекція №1. Вступ до екології людини

Лекція № 2. Навколишнє середовище і здоров’я людини

Лекція № 3 Вплив фізичних факторів навколишнього середовища на здоров’я людини

Лекція № 4. Іонізуюче випромінювання та його вплив на організм людини

Лекція № 5. Вплив на людський організм антропогенних порушень атмосфери

Лекція № 6. Вплив на здоров’я людини забруднень водного середовища

Лекція № 7. Вплив на здоров’я людини забруднень ґрунтів

Лекція № 8. Онкологічні захв-ня та їх зв’язок з ек.особливостями навколишнього середовища

Лекція № 9. Методологія подолання екологічної кризи. Ідея ноосфери: реальність і перспектива.

Лекція №1 Вступ до екології людини

*Передумови виникнення науки “Екологія людини”. Визначення “екології людини” як науки; місце екології людини серед підрозділів сучасної екології, об’єкт дослідження і основні завдання екології людини.

Спочатку визначимось із категоріальним апаратом, тобто що розуміти під поняттями «екологія», «екологія людини».

Сьогодні існує понад 60 варіантів тлумачення поняття «екологія», які відповідають трьом типам визначень: «біологічному», «суспільному», «змішаному». Поняття прoдовжує набувати рoзмитості і багатозначності, тому не завжди можна зрозуміти, про що власне йдеться: 1) екологію як біологію екосистем; 2) забруднення довкілля й охорону навколишнього середовища; 3) охорону здоров’я; 4) менеджмент в сфері природокористування чи 5) про суспільно-політичний рух «зелених».

Сьогодні «екологами» (в лапках) стали всі, хто бажав цього і навіть не бажав. Існує парадокс – у школі вчитель обов’язково повинен мати педагогічну освіту, а лікар – медичну; сьогодні ж на посаді еколога на виробництві чи установі працюють багато технологів, економістів, менеджерів, юристів, соціологів тощо. З’явилися і «прижилися» такі поняття як екологія духу, екологічна справедливість, екофемінізм та ін. Відчувається недостатність комплексної «біологічної ментальності» на зібраннях сучасних екологів різного рівня. Заважає і спрямованість на єдине правило розв’язання екологічної проблематики та невиправданий псевдооптимізм.

Дoсвiдчені педагоги, які беруться за зміст екологічної освіти, не завжди ознайомлені з різним науковими тлумаченням всередині екології і тією нeбeзпекoю, яка з цього випливає при її навчальному викладенні.

Зростання «термінологічної ентропії» примушує спеціалістів виробити відповідну чітку категоріально – методологічну основу сучасної екології (як науки) і дотримуватися її.

Ми залишаємося прибічниками класичного розуміння екології як науки про зв'язок організмів між собою та з навколишнім середовищем, куди відносять, в широкому розумінні, всі умови існування. Із врахуванням підходів Е. Геккеля, Ю. Одума, М.Ф. Реймерса та власних теоретичних досліджень наводимо робоче визначення цього поняття: екологія – біоцентрична наука, що вивчає сукупність живих організмів, які взаємодіють один з одним і утворюють з навколишнім природним середовищем деяку єдність – екосистему, у межах якої здійснюється процес трансформації речовини, енергії та інформації.

Охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування – це науковий напрям, який органічно поєднаний з екологією, але не є останньою, оскільки має власну понятійно-категоріальну базу, предметне поле та коло закономірностей. Прикладом наслідків різних підходів можуть бути вирази типу «екологічно чисті продукти», «екологічні класи, де навчаються діти», «екологічно чисте виробництво», «екологічно чистий двигун», які з позицій класичної екології є абсурдними.

Підкреслюємо, що головним змістом екології повинно залишатися накопичення і розвиток біологічних знань про взаємозв’язки, взаємовідношення між живими організмами, а також поміж останніми і неживою природою. Носіями і творцями екологічних знань є насамперед ботаніки, зоологи, мікологи, мікробіологи, етологи. Інші спеціалісти – технологи, економісти, соціологи, юристи, філософи, які мають науковий інтерес щодо проблем охорони навколишнього середовища, фактично розглядають технологічні, юридичні, економічні та інші аспекти природоохоронної діяльності, які у прикладному аспекті, безумовно, пов’язані із екологією, але не є екологією.

Таким чином, екологія – це наука з біологічним фундаментом і міждисциплінарними взaємoпрoникнeннями та зв’язками, що дозволяє плідно викладати її різноманітні напрямки у ВНЗ України викладачам різного профілю: біологічного, географічного, сільськогосподарського, хімічного, медичного, геолого-мінералогічного, технічного, фізико-математичного, педагогічного, економічного, філософського, історичного, юридичного. Людство різними шляхами повинно встигнути зрозуміти, що треба зберегти фітоценози, біологічне та ландшафтне різноманіття, і тоді вони збережуть нас.

Багато галузей екології мають яскраво виражену практичну спрямованість (екологія рослин, тварин, мікроорганізмів, екологія людини).

Термін «екологія людини» ввійшов у наукову літературу у 1921 році, хоча як наука екологія людини почала оформлюватися у 70-80-х роках ХХ ст.

Отже:

Екологія людини – комплексна наука, яка вивчає взаємовідношення людини і навколишнього середовища; сприяє збереженню і зміцненню здоров'я, розвитку фізичних та психічних можливостей людини.

Здоров'я – це не тільки відсутність хвороб, але й стан фізичного, психічного і соціального благополуччя людини; саме так експерти ВООЗ визначають поняття «здоров'я». Здоров'я – це капітал, даний нам не тільки природою від народження, але і тими умовами, у яких ми живемо.

Якщо бути науково прискіпливим, то дамо більш розгорнуте визначення… екологія людини – міждисциплінарний науковий напрям, що досліджує закономірності взаємодії популяцій людей з навколишнім середовищем, проблеми розвитку народонаселення у процесі цієї взаємодії, проблеми цілеспрямованого керування збереженням та розвитком здоров'я населення, вдосконалення виду Homo sapiens. За сучасними уявленнями, екологія людини – це спільний науковий підрозділ соціоекології та медицини, що вивчає медико-біологічні аспекти гармонізації взаємовідносин між суспільством та природою.

Усі процеси в біосфері взаємозалежні. Людство є лише незначною частиною біосфери, а людина є біопсихосоціальним видом Homo sapiens (людиною розумною – за визначення К. Ліннея). Незважаючи на проблематичність однозначного пояснення походження людини – Божественного чи еволюційного – людина протягом 200 тисячоліть прагнула не пристосуватися до природного середовища, а зробити його зручним для свого існування… використовує додаткову енергію (вогонь,паливо), зброю, … вбиваю одна одну, синтезує речовини, які не існують в природі (на них немає редуцентів …--- сміття.. м аж інстинкт власної гідності окрім розмноження, добування їжі, самозбереження).

Тепер ми починаємо усвідомлювати, – будь-яка діяльність людини впливає на навколишнє середовище, а погіршення стана біосфери небезпечно для усіх живих істот, у тому числі і для людини.

Серед вчених не існує єдиного погляду на місце екології людини серед інших розділів сучасної екології. Це в першу чергу обумовлено тим, що людина є істотою біопсихосоціальною.

.. намалювати трикутник …

Тобто, з одного боку, як істота біологічна вона залежить від фізичних факторів середовища і зв’язана із середовищем існування через харчування, дихання, обмін речовин. З іншого боку, людина не може жити поза сім’ї, колективу, суспільства. Людина є складовою одиницею суспільства, яке в результаті технічного і соціального розвитку впливає на природу. Біологічне із соціальним якісно пов’язується через духовне.

Мета екології людини – формування знань щодо оптимального існування людини в екологічно безпечному навколишньому середовищі та збереження генофонду людства.

Об'єктом вивчення екології людини слід вважати систему «людина - навколишнє середовище», або антропоекосистему, що є територіальною системою, в межах якої однотипна (міська, сільська тощо) людська популяція взаємодіє з відносно однорідним навколишнім середовищем і критерієм ефективності функціонування якої є високий рівень здоров'я населення. Антропоекосистеми є складовими частинами соціоекосистем відповідного ієрархічного рівня.

Основні завдання екології людини :

– у теоретичному плані полягають у пізнанні механізмів адаптації організму людини до нового для людини середовища;

– у прикладному – спрямовані на розробку заходів, що полегшують пристосування до навколишнього природного середовища.

Завдання конкретизуються у дослідженнях динаміки здоров’я в аспектах природно-історичного та соціально-економічного розвитку; прогнозуванні стану здоров’я майбутніх поколінь людей; вивченні впливу окремих факторів середовища та їхніх компонентів на здоров’я і життєдіяльність популяцій людей (міської, сільської і т.п.); розробці шляхів підвищення рівня здоров’я та соціально–трудового потенціалу у населення та ін.

На сучасному етапі до названих завдань додаються наступні, більш конкретні:

Створення антропоекологічного моніторингу – системи спостережень за змінами процесів життєдіяльності людей у зв’язку з дією на них різних факторів навколишнього середовища, а також спостережень та оцінок умов середовища, які впливають на здоров’я населення, зумовлюють поширення захворювань.

Складання медико–географічних карт, що відображають територіальну диференціацію захворювань населення, пов’язаних з погіршенням якості навколишнього середовища. Медико-географічні карти зіставляються з картами забруднення навколишнього середовища, що допомагає встановлювати кореляційну залежність між характером і ступенем забруднення різних природних компонентів та відповідними захворюваннями населення.

Визначення науково обґрунтованих значень гранично допустимих техногенних навантажень на людський організм.