5. Закони соціоекології

Важливим питанням для будь-якої науки, свідченням її певної зрілості є формування системи її законів. Соціальна екологія як наука повинна встановлювати наукові закони про об'єктивні, необхідні, суттєві та стійкі зв'язки між явищами в системі “суспільство-природа”. Однак, як і для будь-якої іншої відносно молодої галузі наукового знання, для неї відповідь на питання про систему законів є неоднозначною. Система законів соціальної екології формується, змінюється внаслідок розширення інформації та поглиблення знань про особливості протікання процесів в соціоприродних об'єктах.

Враховуючи специфіку об'єкта соціальної екології, варто наголосити на тому, що її закони, з одного боку, не є подібними до законів природничих наук (фізики, хімії, математики, механіки, електротехніки й ін.) що носять характер жорстких причинно-наслідкових залежностей, і, в той же час, не можуть всі бути віднесені до законів, що описують закономірності протікання соціальних відносин і виявляють тенденції або мають нормативний характер.

Дійсно, якщо правильно, що взаємовідносини суспільства та природи можливо і необхідно поставити під контроль людини, то, цілеспрямовано формуючи ці взаємовідносини, людина буде фіксувати: своє ставлення до природи у вигляді соціально-економічних, моральних, естетичних і правових норм. А у своїх діях вона буде спиратися на знання природних і соціальних законів, що доступні вивченню звичайними засобами і деякою мірою нам уже відомі.

Закони соціальної екології - це скоріше алгоритми, способи, методи взаємодії людини з навколишнім природним середовищем. Алгоритм у даному випадку - це правило, якого необхідно дотримуватись для досягнення поставленої мети - оптимізації взаємодії між суспільством та природою. Таким чином, можна говорити, що закони соціальної екології - це не що інше, як соціальна інтерпретація загальних законів природи.

Провідну роль у розумінні закономірностей соціоприродних процесів та вираженні їх у вигляді пізнаних законів відіграють закони екології, що описують, як уже зазначалось, принципи взаємодії будь-якого об'єкта з оточуючим середовищем та особливості його функціонування. Відомий американський еколог і спеціаліст в області охорони природи Б.Коммонер сформулював чотири так звані «закони екології», що успішно застосовуються для пояснення сучасної екологічної ситуації.

1. Усе пов'язано з усім. Це дуже лаконічне перефразування закону діалектики про всезагальний взаємозв'язок і взаємозумовленість предметів і явищ у природі і суспільстві. Цей закон відбиває колосальне число зв'язків між мільярдами живих істот, що населяють біосферу, та їх навколишнім середовищем, біосферою і суспільством, між компонентами різноманітних екосистем, а також вказує на те, що дія на одну із складових системи може вплинути на будь-яку складову системи.

2. Усе повинно десь подітися. Це перефразування закону збереження речовини й енергії: ніщо не зникає безвісти. Попадаючи у навколишнє середовище, речовина (наприклад, сміття) переходить з однієї форми в іншу, переміщується з місця на місце, з однієї екосистеми в іншу, із району в район. Усе, що людина викидає в процесі виробництва в зовнішнє середовище, рано або пізно потрапляє через продукти харчування, повітря і воду в її організм, викликаючи численні захворювання, передчасне старіння і смерть.

3. Природа знає краще. Закон заснований на теорії еволюції, згідно з якою сучасні організми, види і екосистеми - результат еволюції за 2-3 млрд років жорсткого добору і боротьби за існування. З багатьох мільярдів існуючих організмів та екосистем відібрані найбільш продуктивні і стійкі для конкретних природних умов. Існуючі природні умови пройшли багатократне і довготривале «випробування» на стійкість і оптимальність. Сьогодні ж внаслідок руйнації людиною екологічного середовища (екоцид), винищування рослин і тварин (геноцид) еволюційний процес або цілком переривається, або змінюються його спрямованість, темп, масштабність.

4. Ніщо не дається задарма. За все треба платити, глобальна система єдина. «Виграш» в одному місці супроводжується «втратою» в іншому, в кожному конкретному випадку співвідношення «виграшу» і «втрати» будуть різноманітними. Природа настільки складна і довершена, що майже кожен крок технічного прогресу приносить одночасно і користь, і шкоду.

Сучасними науковцями робиться цілий ряд спроб творення системи законів соціальної екології, говорячи переважно про певні норми, що мають визначати характер людського впливу на природу. Серед цих законів виділимо такі:

• усе тече, усе змінюється, рух є вічним і нескінченним. Зміни в природі відбуваються спонтанно і під впливом людини. Спроби зберегти природу незмінною є нереальними;

• біосфера дуже вразлива. Процеси порушення балансів рівноваги біосфери взаємодіють і пришвидшуються. За певних умов невеликі зміни середовища можуть викликати потужні екологічні наслідки;

• ресурси і ємність біосфери обмежені. Більшість ресурсів вичерпні. Невичерпних ресурсів немає, а є лише вичерпні, але за різний час;

• потреби людини постійно зростають. Задоволення одних потреб призводить до появи інших, значно більших. Це зростання відбувається як ланцюгова реакція. Обмеження потреб (переорієнтація на інші види споживання) – історична необхідність;

• будь-яке виробництво дає відходи. Безвідхідна технологія неможлива, як і «вічний двигун». Природа теж знає відходи, але вони не є токсичними і утилізуються або складуються в екологічні «тупики» (на дні морів, океанів, озер, боліт і т.д.). Відходи природи є такими лише певний час і за деяких умов можуть повертатись в біотичні колообіги речовини та енергії;

• розмаїтість - основа стабільності. Розмаїтість генофонду середовища і біоти забезпечує розмаїтість біоресурсів, задовольняє різнобічні запити людства;

• малі об'єкти є вразливішими за великі. Нечисленні популяції рослин і тварин менш стійкі, ніж численні в тих самих умовах; малі річки й озера більш схильні до забруднення, обміління, виснаження, засмічення, ніж великі; екосистеми на малих територіях менш стійкі, чим аналогічні екосистеми, що займають великі території.

Для розуміння екологічних проблем і розробки конструктивних шляхів вирішення природоохоронних завдань вкрай важливе значення має закон колообігу речовин у природі. Порушення людиною колообігу речовин та енергії в природі - наслідок багатовідходності сучасної технології - одна з основних причин сучасної глобальної екологічної кризи: виснаження ресурсів, забруднення середовища, масових захворювань населення під впливом забрудненого середовища.

Переосмисливши цей закон з позицій соціальної екології та завдань охорони природи, розповсюдивши його на соціоприродні відносини, відомий російський вчений Е.В.Гірусов сформулював закон відповідності організованості суспільства і навколишнього середовища - біосфери.

Група українських вчених (Ф.В.Вольвач, М.І.Дробноход, В.Г.Дюканов), спираючись на здобутки видатного українського мислителя другої половини ХІХ ст. С.Подолинського, формулюють закон взаємодії суспільства і природи: стійкий розвиток можна забезпечити лише тоді, коли життєдіяльність суспільства узгоджується з можливостями загальноеволюційного біосферного процесу, що полягає у створенні на землі додаткової енергії засобами фотосинтезу. За рахунок цієї енергії розвиваються інші підсистеми суспільства (техніка, економіка, культура, освіта, будівництво тощо).

Однак всі внще перераховані закони набувають соціально-екологічного змісту лише за умови їх узгодження із основним законом соціаліьної екології. Він повинен описувати головну закономірність, що визначальним чином впливає на характер, способи та наслідки взаємодії суспільства і природи. Цей закон можна назвати законом кореляції соціального та екологічного ідеалів суспільства і, перефразовуючи відомий вислів К.Маркса, сформулювати наступним чином: «Пануюче в суспільстві ставлення людини до природи, суть пануюче в ньому ставлення людини до людини, і навпаки». Лише ті суспільства, в основу соціальної організації яких закладено відносини взаємоповаги, товариськості, балансу інтересів індивіда і спільноти, дійсного гуманізму, дають шанс людству уникнути глобальної екологічної катастрофи. Ті соціальні організми, що базуються на встановленні жорстко регламентованого життя своїх членів, тотального переважання загального над особистим, лише наближають цю катастрофу і не можуть дати дійсного плану виходу із ситуації глобальної екологічної кризи.

Сучасна наука, використовуючи принципи функціонування природних екосистем, активно розробляє питання шляхів та засобів збереження навколишнього середовища на основі маловідхідних технологій, створення заповідних зон, територій, що охороняються в особливому режимі. Вміле використання найбільш загальних законів філософії, фізики, біології, екології дозволяє не тільки пояснювати сучасну екологічну ситуацію, а й допомагає змінювати, оптимізувати її. Однак, без цілеспрямованої зміни пріоритетів суспільного розвитку, сформованих на засадах дійсного гуманізму, який сьогодні органічно включає в себе і проблему гуманного ставлення до природи, отримати бажаний результат – оптимальним чином організовану глобальну систему “суспільство-природа” – отримати буде неможливо.

Повернутись до плану лекції

Повернутись до змісту підручника

Лекція №3