3.Етапи розвитку глобальної соціоекосистеми.

Д оісторичний період. У доісторичний період первісна людина існувала як невід’ємна частина екосистеми, що нічим не виділяється серед інших її компонентів і не складає якусь особливу її ланку. У цей період люди жили невеликими групами по 20-30 чоловік. Розмноження і повсюдне розселення людей гальмувалося низкою стимулюючих факторів, серед яких головну роль відігравали нестача їжі, хижаки, інші природні сили. Первісна людина як вид перебувала, головним чином, на 3-му поверсі трофічної піраміди (див. рис. 3) і порівняно дуже обмежено – на другому її поверсі.

Загальна рівновага екосистеми в до історичний період майже не порушується через діяльність людей. Причини більшості доісторичних криз та катастроф – це глобальні зміни клімату, геологічні та геокосмічні катастрофи; як приклад таких катастроф, можна назвати вимирання динозаврів. Результатом екологічних криз є великі зміни в екосистемах, поява і поширення маси нових видів рослин і тварин.

Людей і тварин об’єднує багато спільних рис:

• фізіологія;

• інстинкт збереження виду;

• прагнення до розширення ареалу;

• адаптація (здатність пристосовуватись до нових умов) та ін.

Проте є й істотні відмінності людини і тварини, перш за все, це:

• розум (самоусвідомлення);

• здатність до творчості;

• здатність до цілеспрямованих колективних дій, у тому числі до праці.

Завдяки цим визначальним здібностям людини її адаптивні можливості набагато перевищують можливості тварини. Людина не зравнянно швидше пристосовується до нових умов, оскільки адаптація відбувається не шляхом зміни видових ознак, а шляхом зміни поведінки. Швидка зміна умов існування людини спричиняє відповідну адаптивну зміну її способу життя, а отже у підсумку виникають не нові види, як у тварин, а лише нові етноси.

Додаткові здібності людини, а саме – здатність до цілеспрямованих колективних дій, вже в доісторичний період виявили її спроможність викликати екологічні кризи та катастрофи. Прикладами ентропогенних екологічних катастроф в доісторичну епоху є:

• винищення мамонтів;

• винищення стеллерової (морської) корови ескімосами.

Ранній історичний період і середньовіччя. У ранню історичну епоху відбувається самоусвідомлення людини, виділення себе з Природи і протиставлення себе останній. Наслідком самоусвідомлення Людини стали:

• виникнення великих спільнот людей – етносів;

• виникнення антропоцентричних релігій (іудаїзм, християнство, іслам).

У свою чергу, результатом появи етносів став перехід від кочового тваринництва до землеробства.

Таблиця 1.

Порівняння особливостей скотарів –кочівників і хліборобів.

Скотарі – кочівники	Хлібороби
Характерні риси:
займають третій поверх трофічної піраміди	займають другий поверх трофічної піраміди
нечисленні, рухливі	мають можливість різкого збільшення чисельності
не змінюють ландшафт	змінюють не місце проживання, а середовище проживання (лімітуючий фактор осілого способу життя)

Таким чином, перехід до землеробства привів до утворення локальних соціоекосистем. У цих екосистемах людина стала відігравати виняткову роль, освячену релігією.

Людина стала значною мірою визначати структуру екосистеми, здійснюючи вирубку лісів і посів культурних рослин, видозмінюючи тваринний світ, ведучи будівництво міст, осушення боліт.

Як наслідок, діяльність людей стала однією з провідних причин екологічних криз і катастроф. Назвемо деякі з них:

• утворення пустелі Сахара (яка утворилася не тільки через зміну клімату, але і через непомірне розведення худоби; витоптування і надмірне поїдання худобою рослинності привело до порушення кругообігу води через розбалансування рівноваги “опади – випаровування”, що викликало незворотні зміни структури ґрунту і розвиток пустелі);

• винищення левів арабами у Передній Азії.

Роль етногенезу полягає в тому, що людина виявляє особливо активну перетворюючу діяльність у період зародження етносу (у період боротьби за своє місце під сонцем). Цей час – найбільш небезпечний для екологічної ситуації період.

Сучасність. Епоха НТР. Перехід до землеробства й осілого способу життя докорінно змінили ситуацію. Сходження на другий ступінь трофічної піраміди на попередньому етапі посилило Людину, дозволило їй виділитись в окрему ланку екосистеми. У наслідок цього одержали істотний поштовх до розвитку наука і культура; зокрема в сільському господарстві активна селекція привела до появи нових високоврожайних і плідних сільськогосподарських культур і порід тварин, що ще більше підсилило людство. Завдяки такому позитивному зворотному зв’язку могутність Людини збільшувалася. Вона освоювала (тобто пристосовувала до своїх потреб) усе нові й нові території, витісняючи на окраїни дикі рослинні та тваринні форми природи, і вже у ХІХ столітті сформувався єдиний усеземний (глобальний) комплекс – одна загальна соціоекосистема.

Цьому явищу сприяла науково-технічна революція, що почалася в ХІХ столітті. Посилення людини в епоху НТР виділило її в самостійну силу, істотний фактор, природотвірний елемент, дія якого особливо посилюється завдяки довгостроковим спрямованим впливам на біосферу (на відміну від випадкового характеру впливу інших живих організмів).

Повернутись до плану лекції

Повернутись до змісту підручника