
- •Основні підходи до розуміння сутності грошей. Гроші як гроші і гроші як капітал.
- •2. Походження грошей. Роль держави у творенні грошей.
- •3. Форми грошей та їх еволюція. Повноцінні та неповноцінні гроші.
- •4. Функції грошей
- •6. Структура грошового обороту.
- •7. Маса грошей в обороті. Грошові агрегати та грошова база.
- •8. Економічна сутність грошей та концепції їх походження .
- •14. Поняття пропозиції грошей. Чинники формування пропозиції грошей.
- •15. Інструменти ринку грошей.
- •16. Інструменти ринку капіталів
- •17. Сутність та особливості функціонування грошового ринку
- •18. Інституційна модель грошового ринку.
- •19. Структура грошового ринку
- •20. Поняття попиту на гроші. Цілі та мотиви попиту на гроші
- •21. Попит на гроші і швидкість обігу грошей. Чинники впливу на попит на гроші
- •22. Поняття пропозиції грошей. Чинники формування пропозиції грошей.
- •23. Сутність та призначення грошової системи
- •24. Структура грошової системи
- •25. Металеві грошові системи
- •26. Системи паперово-кредитного обігу
- •27. Створення і розвиток грошової системи України
- •28. Платіжні системи та платіжні інструменти
- •29. Методи прямого державного регулювання грошового обороту і грошового ринку
- •30. Грошово-кредитна політика. Цілі грошово-кредитної політики
- •3. Причини виникнення інфляції:[ред. • ред. Код]
29. Методи прямого державного регулювання грошового обороту і грошового ринку
Регулювання грошового обігу — сукупність заходів, що відбуваються в сфері грошового обігу з метою забезпечення його сталості, стримування інфляції, гнучкого забезпечення грошима потреб сфери обігу; є складовою частиною грошово-кредитної політики держави.
Визначальна роль у здійсненні всього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її центральному банку.
Вплив на основні параметри грошового обігу здійснюється через такі інструменти:
— прямі (механізми готівкової емісії; встановлення межі кредиту центрального банку, що надається урядові та банківським установам; пряме регулювання позикових операцій банків, визначення маржі, межі на вартість кредитних ресурсів, що виділяються, згідно з пріоритетами макроекономічної політики, для фінансування окремих галузей економіки, обмеження споживчого кредиту);
— опосередковані (здійснення операцій на відкритому ринку; регулювання норм банківських резервів; регулювання облікової ставки процента на позики, що надаються центральним банком).
Операції на відкритому ринку — гнучкий валютно-платіжний інструмент, який виявляється у продажу чи купівлі центральним банком цінних паперів на відкритому ринку в комерційних банків, а також застосовується для проведення експансивної (купівля цінних паперів) або рестрикційної (продаж цінних паперів) грошово-кредитної політики.
Політика облікової ставки виявляється в змінах облікової ставки відповідно до кон'юнктурних коливань економіки і застосовується для управління кредитною активністю.
Політика мінімальних резервів — найжорсткіший інструмент грошово-кредитного регулювання; виявляється в маніпуляції нормою обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані зберігати на рахунках у центральному банку; застосовується як засіб швидкого стиснення чи розширення кредитної маси в системі.
30. Грошово-кредитна політика. Цілі грошово-кредитної політики
Грошово-кредитна політика — це сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредитних відносин, які проводить держава.Розроблення і реалізація грошово-кредитної політики — це основна функція центрального банку.Основними типами грошово-кредитної політики є:— політика грошово-кредитної рестрикції (політика "дорогих грошей") — весь інструментарій грошово-кредитної політики підпорядковується, згідно з динамікою економічного циклу, стисненню обсягів грошової та кредитної емісії;— політика грошово-кредитної експансії (політика "дешевих грошей") — забезпечення доступності для суб'єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів.
До цілей грошово-кредитної політики можна віднести:
— стратегічні — можуть бути кінцеві цілі загальноекономічної політики держави;
— проміжні — досягнення такого стану деякими економічними змінними, що сприятиме досягненню стратегічних цілей;
— тактичні — мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.
Суб'єктами грошово-кредитної політики є: банківська система — центральний банк і комерційні банки; урядові структури — Міністерство фінансів або казначейство, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів, а також інші установи.
Для грошово-кредитного регулювання центральний банк використовує такі інструменти грошово-кредитної політики:
— здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються державні цінні папери;
— регулювання резервної норми комерційних банків;
— зміну норми банківського процента;
— рефінансування комерційних банків;— валютне регулювання.Операції на відкритому ринку — це здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави її цінних паперів.Коли центральний банк купує цінні папери, що перебувають у володінні комерційних банків, він здійснює таким способом додаткову грошову емісію. При цьому, в зв'язку зі зростанням резервів, збільшується кредитний потенціал комерційних банків.Обов'язкові резерви — це частина (норма в процентах) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка, згідно з чинним законодавством або зі встановленими нормативними актами, має зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їх депозитів у центральному банку.Змінюючи норму обов'язкового резерву, центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей і банківського кредиту.Облікова ставка процента формується на основі надання центральними банками позик комерційним банкам.Облікова ставка відіграє опосередковану функцію — визначає комерційним банкам вартість кредитів центрального банку. Якщо облікова ставка процента знижується, то в комерційного банку виникає зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів.Рефінансування комерційних банків здійснює центральний банк шляхом регулювання попиту на свої позички з боку комерційних банків з урахуванням зміни їх асортименту, обмеження цільового призначення, лімітування обсягів окремих позичок тощо.Валютне регулювання центральний банк застосовує у разі планового зменшення маси грошей в обігу, при ньому він продає на ринку відповідну масу іноземних валютних цінностей, що призводить до скорочення банківських резервів і пропозиції грошей. І навпаки, при збільшенні маси грошей в обігу центральний банк купує відповідну масу іноземної валюти.
1. Інфляція – процес зниження вартості грошей внаслідок переповнення ними каналів обігу (кількість грошей, які знаходяться в обігу, перевищує суму цін на товари і послуги). Закономірності виникнення інфляції:І стадія ─ темпи зростання пропозиції грошей випереджають знецінення грошей, але це випередження поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання; ІІ стадія ─ темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції.
2. Точно вимірювати цінову інфляцію можна за допомогою індексу цін за певний період (рік, квартал, місяць). Для вимірювання інфляції на практиці найчастіше застосовують два види індексів цін:> індекс Леспейреса (індекс споживчих цін);> індекс Пааше (дефлятор ВВП).Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які придбаває населення для невиробничого споживаннДля виявлення динаміки загального рівня цін використовують також індекс Пааше. Це найбільш широкий показник, який характеризує інфляційні зміни всіх цін. Він характеризує зміни в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачем. Індекс Пааше, який обчислюють для набору товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП.