110. Першим етапом еволюції «зовнішньої» структури фірм у процесі їх розвитку у транснаціональні корпорації за Дж. Мак-Дональдом і м.Паркером є:

1. Здійснення експортно-імпортних операцій.

2. Продаж ліцензій і передача технології до інших країн.

3. Початок закордонних інвестицій.

4. Істотне збільшення закордонних інвестицій.

111. Лідируючі позиції транснаціональних корпорацій на світових ринках є наслідком:

1. Наявності в ТНК спеціалізованих дослідницьких лабораторій та інших інженерно-технічних підрозділів, значних матеріальних ресурсів, технологічного потенціалу.

2. Досить великого розміру фірми, що дозволяє використати весь арсенал коштів для проведення глобальної маркетингової стратегії.

3. Верховенства центру при прийнятті стратегічних рішень і контролі усіх ланок.

4. Інтернаціональної виробничої структури з розвиненим внутріфірмовим поділом праці.

112. Основною формою експансії транснаціональних корпорацій є:

1. Вивезення капіталу.

2. Передача технологій.

3. Передача досвіду в сфері виробництва та управління.

4. Передача кваліфікованих кадрів для організації дочірніх підприємств та філій за рубіж з наступним управлінням ними.

113. Найбільші транснаціональні корпорації за національною приналежністю відносяться до:

1. До країн «тріади» – США, країни ЄС та Японія.

2. Країни Східної Європи.

3. Країни Латинської Америки.

4. Країни Західної Європи.

114. Функціональна організаційна структура застосовується транснаціональними корпораціями, що:

1. Займаються видобутком корисних копалин, оскільки їхня продукція найвищою мірою однорідна, отже, методи виробництва і маркетингу в країнах практично однакові.

2. Мають розвинуті міжнародні операції та характеризуються домінуванням якоїсь однієї країни або регіону.

3. Працюють із диверсифікованими групами продукції.

4. Характеризуються загостреними проблемами, пов’язаними з інтеграцією чи виділенням закордонних операцій у формі самостійного підрозділу.

115. До каналів руху коштів усередині транснаціональної корпорації не відноситься:

1. Рух банківських позичкових капіталів.

2. Прямий переказ капіталу.

3. Переказ дивідендів.

4. Внутрішньофірмове страхування.

116. До внутрішньофірмових короткострокових позик транснаціональних корпорацій не відноситься:

1. Довгострокова банківська позика.

2. Прямий міжнародний фірмовий кредит.

3. Компенсаційний внутрішньофірмовий кредит.

4. Паралельний внутрішньофірмовий кредит.

117. Відповідно пофазного переходу Дж. Стопфорда та л.Уелса друга фаза росту фірми характеризується:

1. Зростанням фірми за рахунок збільшення виробництва продукції та організації збуту в межах внутрішнього ринку; поділом кожного функціонального відділу на декілька підвідділів або груп.

2. Наявністю одного керівника, який здійснює керівництво всіма аспектами діяльності фірми та не делегує повноваження.

3. Доданням виробничих ліній для випуску нових видів продукції.

4. Президент майже не займається координацією повсякденної діяльності підрозділів і зосереджує основну увагу на загальній стратегії розвитку.

118. Спільне підприємство як суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності – це:

1. З іноземними інвестиціями; форма співробітництва з іноземним партнером, при якій створюється спільна виробничо-господарська база, виготовляється продукція (послуги) загальної власності.

2. Яке засновано на базі об’єднання майна різних власників.

3. Яке засновано юридичними особами України та іноземними юридичними особами.

4. Яке засновано юридичними та/або фізичними особами України та іноземними юридичними та/або фізичними особами, які можуть бути зареєстровані як учасники зовнішньоекономічної діяльності, так і незареєстровані.

119. Вищим органом управління спільним підприємством є:

1. Збори учасників або призначених ними представників (нотаріально засвідченим дорученням).

2. Колективний орган управління – дирекція.

3. Одноосібний орган управління – директор.

4. Ревізійна комісія.

120. Створення спільного підприємства починається з:

1. Визначення цілей створення спільного підприємства.

2. Пошуку іноземного партнера.

3. Відбору найбільш вигідного варіанту з попереднім розрахунком всіх економічних, технічних і організаційних умов створення спільного підприємства.

4. Проведення попередніх переговорів із співвласниками спільного підприємства.