55. Види злочинів проти власності: корисливі, некорисливі

Умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК). Безпо­середнім об’єктом цього злочину є відносини власності з належності матеріальних благ (при знищенні майна) і використання матеріальних благ (при пошкодженні майна). Додатковим об’єктом злочину (ч. 2 ст. 194 КК) виступає життя і здоров’я людини.

Предмет злочину — майно, що належить державним, колективним, приватним організаціям, а також індивідуальне чи приватне майно. Воно може бути рухомим і, на відміну від викрадення, заволодіння і привласнення чужого майна, нерухомим — будівлі, споруди, облад­нання тощо. Майно як предмет злочину повинно мати товарну, мінову вартість. При цьому воно має бути для особи, яка вчиняє цей злочин, чужим — тобто належати на праві власності іншій особі, на це майно винний не має ні дійсного, ні уявного права.

Знищення і пошкодження спеціальних видів майна або природних багатств в їх природному стані вимагає кваліфікації за іншими стаття­ми КК. Зокрема, знищення або пошкодження лісових масивів та зеле­них насаджень, незаконна порубка лісу, умисне знищення або пошко­дження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно- заповідного фонду, за наявності ознак складу злочину, підлягає квалі­фікації за ст. 245, або ст. 246, або ст. 252 КК; пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів — за ст. 277 КК; знищення, руйну­вання чи псування пам’яток історії або культури — за ст. 298 КК. За­стосовуються спеціальні норми (статті 290, 292, 347, 352, 399 і 411 КК) і у випадках знищення чи пошкодження інших спеціальних видів май­на. Стаття 194 КК тут не застосовується, за винятком випадків, коли знищення або пошкодження спеціальних видів майна підпадає під ознаки ч. 2 ст. 194 КК і карається більш суворо, ніж передбачено санк­ціями спеціальних норм.

Об’єктивна сторона злочину полягає у знищенні або пошкоджен­ні чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах.

Знищення чужого майна — це такий протиправний руйнуючий вплив на майно, внаслідок якого воно повністю втрачає свою спожив­чу або економічну цінність, приведення його до такого стану, за якого воно взагалі не може бути використане за своїм призначенням, при­чому втрачені майном властивості не можуть бути відновлені. Пред­мет — майно (речі, гроші, цінні папери, будівлі, споруди тощо) — вна­слідок знищення перестає існувати як таке.

Пошкодження чужого майна полягає в такому протиправному впливі на предмет, внаслідок якого він частково, не в повному обсязі втрачає свої споживчі властивості та економічну цінність і при цьому істотно обмежується можливість його використання за призначенням. Пошкоджене майно може бути відновлене і знову набути тимчасово або частково втрачених корисних якостей для використання його за функціональним призначенням лише за необхідних фінансових, тру­дових та інших витрат.

Суспільно небезпечні наслідки як ознака об’ єктивної сторони зло­чину полягають у спричиненні знищенням чи пошкодженням чужого майна шкоди у великих розмірах. У великих розмірах визнається зло­чин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину (п. 3 примітки до ст. 185 КК).

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується умисною формою вини — прямий або непрямий умисел.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку, а за ч. 2 ст. 194 КК — особа, яка досягла 14-річного віку.

Частина 2 ст. 194 КК передбачає відповідальність за те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним спо­собом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу. Підпал — це знищення чи пошкодження майна вогнем, коли створюється загроза життю чи здоров’ю людей або заподіяння великих матеріальних збит­ків, загроза знищення інших матеріальних об’єктів. Знищення майна вогнем, коли не створювалася така загроза (наприклад, знищення май­на вогнем у печі), не може розглядатися як знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу і не може кваліфікуватися за ч. 2 ст. 194 КК.

Такі самі дії, вчинені шляхом вибуху. Вибух — це знищення або пошкодження майна за допомогою застосування вибухових речовин чи вибухових предметів, вибухових пристроїв, що містять порох, ди­наміт, тротил, інші хімічні речовини і їх сполуки, що можуть вибухну­ти. При такому способі завжди створюється загроза життю, здоров’ю людей, знищення або пошкодження інших майнових об’єктів.

Такі самі дії (знищення чи пошкодження майна) іншим загально- небезпечним способом. Загальнонебезпечний спосіб — це такий спосіб знищення чи пошкодження майна, із застосуванням якого реально створюється небезпека позбавлення життя, а також заподіяння шкоди здоров’ю людей, знищення або пошкодження майна фізичних чи юри­дичних осіб (наприклад, отруєння тварин, затоплення майна тощо).

Знищення чи пошкодження майна, що заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах. В особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шіст­сот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів гро­мадян на момент вчинення злочину (п. 4 примітки до ст. 185 КК).

Загибель людей при умисному знищенні чи пошкодженні майна передбачає настання смерті від цього діяння хоча б однієї людини.

До інших тяжких наслідків відносять заподіяння тяжкого тілесно­го ушкодження одному чи кільком особам або тілесного шкодження середньої тяжкості двом чи більше особам. Форма вини у даному ви­падку стосовно наслідків необережна. Якщо при знищенні чи пошко­дженні чужого майна особа бажала або свідомо допускала настання смерті потерпілого чи інших тяжких наслідків, вчинене слід кваліфі­кувати за ч. 2 ст. 194 і відповідними статтями КК, що передбачають відповідальність за умисний злочин проти життя чи здоров’я людини (статті 115, 121, 122 КК та ін.).

Умисне знищення чи пошкодження чужого майна обтяжуючими обставинами (ч. 2 ст. 194 КК), поєднане з вимаганням, потребує ква­ліфікації за сукупністю злочинів (ст. 189 і ч. 2 ст. 194 КК).

 

Умисне пошкодження об’єктів електроенергетики (от. 194^[9] КК)¹. Безпосереднім об ’єктом цього злочину є відносини власності з належ­ності об’єктів електроенергетики (при їх руйнуванні) і використання цих об’єктів (при пошкодженні таких об’єктів). Додатковим об’єктом є безпечне функціонування цих об’єктів і безпека життя людей.

Предмет злочину — об’єкти електроенергетики. Згідно із Законом України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 р.^[10] об’єкт електро­енергетики — це електрична станція (крім ядерної частини атомної електричної станції), електрична підстанція, електрична мережа, під­ключені до об’єднаної енергетичної системи України, а також котель­ня, підключена до магістральної теплової мережі, магістральна тепло­ва мережа. Мережа (електрична чи теплова) як складова об’ єктів електроенергетики — це сукупність енергетичних і трубопровідних установок для передачі та розподілу електричної енергії, гарячої води та пари. Видами мереж як об’єктів електроенергетики, зокрема, є: магістральна електрична мережа — електрична мережа, призначена для передачі електричної енергії від виробника до пунктів підключен­ня місцевих (локальних) мереж; магістральна теплова мережа — комп­лекс трубопроводів і насосних станцій, що забезпечує передачу гарячої води та пари від електричних станцій та котелень до місцевої (локаль­ної) теплової мережі; місцева (локальна) електрична мережа — елек­трична мережа, призначена для передачі електричної енергії від магі­стральної електричної мережі до споживача; об’єднана енергетична система України — сукупність електростанцій, електричних і теплових мереж, інших об’єктів електроенергетики, які об’єднані спільним ре­жимом виробництва, передачі та розподілу електричної і теплової енергії при централізованому управлінні цим режимом; міждержавна електрична мережа — електрична мережа, призначена для передачі електричної енергії між державами.

Об ’єктивна сторона злочину характеризується пошкодженням або руйнуванням об’єктів електроенергетики, якщо ці дії призвели чи могли призвести до порушення нормальної роботи цих об’єктів або спричинили небезпеку для життя людей. Зміст термінів «пошкоджен­ня» і «руйнування» (знищення), якими визначаються альтернативні дії цього злочину, такі ж, як і в ст. 194 КК.

Своєрідними суспільно небезпечними наслідками вказаних дій є те, що вони призвели чи могли призвести до порушення нормальної роботи об’єктів електроенергетики або створили небезпеку для життя людей.

Порушення нормальної роботи об’єктів електроенергетики — це зупинка чи призупинення або ж зрив графіка діяльності вказаних об’єктів; перерва, незалежно від кількості часу, постачання електро­енергії споживачам; порушення режиму виробництва, передачі та розподілу електричної і теплової енергії і т. ін. Причому розмір завда­ної шкоди для наявності об’єктивної сторони складу даного злочину не має значення, хоча враховується при оцінці суспільної небезпечнос­ті вчиненого злочину. Головне, щоб унаслідок руйнування або пошко­дження об’єктів електроенергетики було порушено їх нормальну ро­боту чи склалася реальна загроза такого порушення.

Спричинення небезпеки для життя людей — це створення унаслі­док руйнування чи пошкодження об’єктів реальної загрози завдання смерті хоча б одній людині. Між діями, що утворюють об’єктивну сторону, і суспільно небезпечними наслідками необхідно встановити наявність причинного зв’язку.

Суб’єктивна сторона характеризується умисною формою вини — умисел прямий чи непрямий. Але щодо наслідків, передбачених ч. 1 ст. 194¹ КК, — будь-яка форма вини.

Суб’єкт злочину — будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 194¹ КК встановлено кримінальну відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або загальнонебезпечним способом. Поняття повторності по­шкодження об’єктів електроенергетики — див. ст. 32 КК, умисне по­шкодження об’єктів електроенергетики за попередньою змовою групою осіб — див. ч. 2 ст. 28 КК, про умисне пошкодження об’єктів електро­енергетики загальнонебезпечним способом див. ч. 2 ст. 194 КК.

У частині 3 ст. 194¹ КК встановлено кримінальну відповідальність за умисне пошкодження об’єктів електроенергетики, якщо ці дії спри­чинили загибель людей або інші тяжкі наслідки. Зміст поняття «загибель людей чи настання інших тяжких наслідків» — див. ч. 2 ст. 194 КК.

У випадках, коли вчинене суспільно небезпечне діяння підпадає одночасно під ознаки ст. 194¹ та ст. 194 КК, має застосовуватися ст. 194¹ КК як спеціальна норма.

 

Погроза знищення майна (ст. 195 КК). Об’єкт злочину — від­носини власності. Додатковий об’єкт — особиста безпека людини.

Об’єктивна сторона злочину полягає у погрозі знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним спо­собом, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї по­грози. Поняття погрози та поняття знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом висвітлено при аналізі статей 129 (погроза вбивством) і 194 КК (умисне знищення або пошкодження чужого майна).

Цей злочин з формальним складом і вважається закінченим із мо­менту здійснення погрози за наявності реальних підстав побоюватися її здійснення. Якщо після погрози майно знищено, вчинене слід квалі­фікувати за ч. 2 ст. 194 КК.

Суб ’єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом.

Мотиви і мета погрози знищення майна можуть бути різними — помста, ненависть, нездорова конкуренція тощо. Якщо погроза здій­снюється з хуліганських мотивів у процесі вчинення хуліганських дій, вчинене охоплюється ст. 296 КК (хуліганство) та додаткової кваліфі­кації за ст. 195 КК не потребує. Погроза знищення майна, поєднана із вимаганням, тобто вимогою передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру на користь винного, кваліфікується за ст. 189 КК як вимагання.

Суб’єкт злочину — будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

 

Необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК) утворює злочин, якщо воно спричинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей.

Об’єкт, предмет і об’єктивна сторона злочину такі самі, як і в зло­чині, передбаченому ст. 194 КК.

Суб’єктивна сторона — необережність (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).

Суб’єкт злочину — будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

 

Порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197 КК). Пред­метом цього злочину є чуже майно, яке передано власником іншій особі, наприклад сторожу, водієві, кур’єру, на зберігання чи під охоро­ну і яка несе перед власником на договірних підставах обов’язок із забезпечення збереження цього майна.

Об’єктивна сторона злочину виражається в порушенні винним обов’язків із забезпечення збереження майна, тобто у невиконанні або неналежному виконанні особою, якій доручено зберігання чи охорону чужого майна, своїх обов’язків (злочинна бездіяльність). Невиконання обов’язків з охорони чи збереження чужого майна виражається в тому, що винна особа не вчиняє необхідних дій щодо виконання взятих на себе обов’язків. Неналежне виконання обов’язків передбачає, що осо­ба хоч і здійснює певні дії для виконання своїх обов’язків, але не в пов­ному обсязі або не таким чином, як це було потрібно відповідно до взятих нею на себе зобов’язань. Об’єктивної сторони розглядуваного злочину немає, якщо у винної особи не було об’ єктивної можливості виконати покладені на неї обов’язки із забезпечення охорони і збере­ження майна, наприклад, в умовах непереборної сили (внаслідок сти­хійного лиха: землетрусу, повені; раптового приступу хвороби — сер­цевого нападу), злочинних дій інших осіб тощо.

Для наявності об’єктивної сторони даного злочину необхідне на­стання, внаслідок порушення особою обов’язків із збереження чи охорони майна, тяжких наслідків, які мають знаходитися в причинно­му зв’язку з цим порушенням. Тяжкі наслідки — це розкрадання, за­гибель, псування майна тощо. Це оціночне поняття, його обсяг і зміст уточнюється і конкретизується в кожному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Невиконання (чи неналежне виконання) особою обов’язків щодо охорони і збереження чужого майна саме по собі не викликає настання тяжких наслідків. Але така поведінка винної особи створює необхідні умови для спричинення вказаних наслідків. Тяжкі наслідки настають у результаті дій інших осіб (розкрадання, знищення чи пошкодження майна), стихійних сил природи (загибель, псування майна) тощо. Тому для наявності даного складу злочину завжди необхідно встановити, що невиконання або неналежне виконання особою, якій доручено зберігання чи охорону чужого майна, своїх обов’язків знаходяться із тяжкими наслідками у причинному зв’язку.

Суб’єктивна сторона злочину — щодо порушення обов’язків з охорони майна — будь-яка форма вини (як умисел, так і необереж­ність), щодо тяжких наслідків — тільки необережність.

Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, яка не є службовою. Для служ­бової особи відповідальність за такі дії настає за службову недбалість за ст. 367 КК.