КЛАСИФІКАЦІЯ І ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛЕГКОАТЛЕТИЧНИХ ВПРАВ

2.1 Ходьба і біг

Легкоатлетичні вправи поділяються на пять розділів: ходьба, біг, стрибки, метання і багатоборства, які в свою чергу діляться на види, різновиди і варіанти.

Ходьба і біг -- природні способи пересування людини, під час яких в динамічну роботу включаються майже всі мязи тіла. Завдяки цьому підвищується обмін речовин, посилюється робота серцево-судинної, дихальної та інших систем організму. Ходьба як фізична вправа має передусім оздоровче значення. Біг -- один із основних засобів всебічного фізичного розвитку, але разом з тим це і засіб активного відпочинку, оздоровлення і збереження працездатності. Під час бігу організм працює інтенсивніше, ніж при ходьбі. Ходьбою і різними варіантами бігу можна поступово збільшувати фізичне навантаження. Крім всього іншого, і ходьба, і біг допомагають формувати і удосконалювати різні рухові якості і навички, потрібні для трудової діяльності людини: витривалість, швидкість, силу, спритність, уміння швидко і економно пересуватись, долати перешкоди і т. д. У процесі занять ходьбою і бігом виховуються також вольові якості, набуваються уміння розраховувати свої сили і орієнтуватися на місцевості. Як засоби тренування ходьба і особливо біг допомагають підвищувати рівень досягнень в інших видах спорту.

Спортивна ходьба відрізняється від звичайної технікою рухів і має вдвічі більшу швидкість, що, звичайно, вимагає підвищених енергозатрат. Заняття спортивною ходьбою зміцнюють внутрішні органи і системи, поліпшують їх працездатність.

Змагання з ходьби проводять на бігових доріжках стадіонів і на звичайних дорогах на дистанціях від 3 до 50 км включно. Учні (юнаки) 15-16 років змагаються лише на дистанціях 3 і 5 км, а 17-18 років -- на 3,5 і 10 км.

Біг -- найпоширеніший вид фізичних вправ, що входить до багатьох видів спорту (наприклад, спортивних ігор). Перед стрибком чи метанням спортсмен звичайно робить розбіг. У легкій атлетиці біг поділяють на гладкий, з перешкодами, естафетний і в природних умовах.

Гладкий біг -- це біг по біговій доріжці стадіону (по колу проти годинникової стрілки) на дистанції від 30 до 30 000 м, сюди належать також біг на час -- годину і дві години. Гладкий біг може бути на короткі (до 400 метрів включно), середні (500-2000), довгі (3000-10000) і наддовгі (до 42195м) дистанції. Юнаки можуть змагатися на дистанціях до 5000 м, дівчата -- до 1000 м включно. На дистанції 400 м включно учасники біжать окремими доріжками, на 800 м -- перші два повороти окремими, а решту -- по спільній доріжці, на більші дистанцій -- по спільній доріжці.

Біг з перешкодами має два різновиди. Для барєрного бігу на дистанція від 50 до 400 м рівномірно ставлять штучні однотипні перешкоди. Біг з перешкодами на 1500, 2000 і 3000 м проводиться через міцно встановлені (не перекидаються) барєри і яму з водою, що обладнується в одному з секторів стадіону. Хлопці шкільного віку можуть змагатися на всіх дистанціях, а дівчата -- лише в барєрному бігу до 100 м включно.

Естафетний біг належить до командного виду: дистанція поділена на кілька етапів і кожен спортсмен пробігає лише один етап. В естафетному бігу етапи можуть складатися з однакових коротких або середніх дистанцій, або із змішаних. За умовами проведення естафети можуть бути зустрічними, по біговій доріжці стадіону, вулицями (кільцеві або зіркові).

Біг у природних умовах має два різновиди. Крос проводиться по пересіченій місцевості (полями, луками але частіше у лісі) на дистанціях до 14 км включно. У кросі учні можуть змагатися на дистанціях 1, 2, 3, 5 км, а учениці -- на 500 м, 1, 2 і 3 км. Другий різновид бігу в природних умовах -- дорогами (польовими, шосейними) на дистанціях від 15 до 42 км 195 м. Традиційні пробіги також проводяться по дорогах.

2.2 Стрибок і метання

Стрибок належить до природного і швидкого способу долання перешкод: для нього характерні короткочасні, але максимальні нервово-мязові зусилля. Стрибки зміцнюють мязи ніг і тулуба, розвивають такі якості, як сила, швидкість, спритність і сміливість, навчають орієнтуватися в просторі, концентрувати зусилля.

Стрибки можна виконувати з місця і з розбігу.

Легкоатлетичні стрибки з розбігу поділяються на два види: через вертикальні перешкоди (у висоту і з жердиною) і через горизонтальні (у довжину і потрійний). Хлопці можуть змагатися з усіх видів стрибків, дівчата -- з стрибків у висоту і довжину.

Метання -- це вправи у штовханні і киданні спеціальних спортивних приладів на дальність. Вони характеризуються короткочасними інтенсивними ("вибуховими") зусиллями мязів рук, плечового пояса, тулуба і ніг при їх координованій взаємодії. Метання сприяють гармонічному розвиткові всієї мускулатури тіла.

Залежно від способу виконання легкоатлетичні метання поділяються на три види:

1) кидком із-за голови (малий мяч, граната, спис) з прямолінійного розбігу

2) з поворотом (диск, молот)

3) поштовхом (ядро).

Способи метань зумовлюються формою і масою приладів. Легкі прилади, які зручно тримати в руці, метають із-за голови; більш важкі плоскої форми і прилади, які мають спеціальну ручку для держання, метають з поворотом для нарощування швидкості; прилади, що не мають ручки, штовхають.

2. Правила змагань зі стрибків у довжину з розбігу

Завдання атлета - досягти найбільшої горизонтальної довжини стрибка з розбігу. Стрибки в довжину проводяться в секторі для горизонтальних стрибків за загальними правилами, встановленими для цього різновиду технічних видів. При виконанні стрибка атлети в першій стадії здійснюють розбіг по доріжці, потім відштовхуються однією ногою від спеціальної дошки та стрибають в яму з піском. Дальність стрибка розраховується як відстань від спеціальної мітки на дошці відштовхування до початку лунки від приземлення в піску.

Відстань від дошки відштовхування до далекого краю ями для приземлення повинне бути не менше 10 м. Сама лінія відштовхування повинна бути розташована на відстані до 5 м від ближнього краю ями для приземлення.

Перед стрибкової ямою (шириною не менше 2,75 м , довжиною не менше 6 м і глибиною 0,5 м) врівень з поверхнею доріжки встановлюється брусок для відштовхування з дерева або іншого матеріалу (шириною 19,8-20,2 см , довжиною 1 ,21 - 1 , 23 м , товщиною 10 см) , пофарбований у білий колір. Для обмеження місця відштовхування уздовж всієї довжини бруска позначається контрольна смуга шириною 10 см , яка перевищує рівень бруска для відштовхування на 7 мм і передній край якої має нахил 30 °. Ширина доріжки для розбігу повинна бути не менше 1,25 м. На останніх 13-15 м перед ямою вона повинна збільшуватися до ширини ями ( в деяких випадках до 2 м).

Під час проведення змагань зі стрибків у довжину учасники повинні виконувати кожну спробу по черзі за викликом судді. З моменту виклику на виконання чергової спроби стрибунові дається не більше 1 хв. Якщо спортсмен виконує спробу після закінчення часу , відпущеного на її виконання , спроба не зараховується. Якщо він почав виконувати розбіг в момент закінчення відпущеного часу , то його дії не перериваються і результат фіксується .

Всі стрибки зараховуються після команди старшого судді «Є ». У разі невдалого стрибка подається команда « Ні». Одночасно з командами при правильному виконанні стрибка суддя піднімає вгору білий прапор , при незарахований - червоний.

Стрибок не зараховується, якщо стрибун :

пробіг через брусок або збоку від нього ;

відштовхнувся збоку від бруска або за ним ;

в процесі приземлення торкнувся землі поза ями ;

відштовхнувся , наступивши на контрольну смугу ;

відштовхнувся двома ногами ;

під час розбігу або стрибка торкнувся землі будь-якою частиною тіла за лінією вимірювання до ями ;

застосував у стрибку будь-який варіант сальто ;

після приземлення пройшов назад через сектор приземлення ;

виконав стрибок з розбігу , що перевищує обмеження 45 м.

У змаганні зі стрибків у довжину можуть брати участь вісім і менше спортсменів , а також більше восьми . У першому випадку всім надається право на виконання шести спроб , у другому - для виявлення фіналістів проводяться попередні змагання , в яких учаснику дається три спроби.

Між учасниками фіналу ( після попередніх трьох спроб) місця розподіляються по кращому результату , серед не увійшли у фінал - за результатами попереднього змагання. У тому випадку , якщо декілька спортсменів показали однакові кращі результати , місця між ними розподіляються по кращому результату з інших спроб (з урахуванням результатів попередніх змагань та фіналу ) . Це положення поширюється і на той випадок , коли рівні і другі результати і т.д. Якщо рівність зберігається у всіх спробах і стосується визначення першого місця , спортсмени, які мають однакові результати , змагатимуться в порядку запису в протоколі до тих пір , поки не буде визначено переможця .

Результати стрибків вимірюються в цілих сантиметрах з округленням у бік зменшення. Вимірювання проводиться рулеткою від найближчої до бруска точки сліду , залишеного в ямі будь-якою частиною тіла стрибуна , нульова відмітка приставляється до кілочка , фиксирующему цю точку , по прямій лінії , перпендикулярно до бруска або його продовження

3. фізичні якості -- це розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішне виконувати певну рухову діяльність. Наприклад, для подолання великими зовнішнього опору потрібна, перш за все, відповідна м'язова сила; для подолання короткої відстані за якомога менший час потрібна прудкість; для тривалого й ефективного виконання фізичної роботи потрібна витривалість; для виконання рухів з великою амплітудою необхідна гнучкість; а для раціональної перебудови рухової діяльності відповідно до зміни умов необхідна спритність. У спеціальній літературі можна зустріти терміни "фізичні якості", "рухові якості" або "фізичні можливості". Ними позначаються окремі сторони рухових можливостей людини. Не вдаючись у деталі теоретичних дискусій з приводу того чи іншого терміну, розглядаємо їх як рівнозначні. Для подальшого розгляду фізичних якостей є потреба з'ясувати ще два терміни: "розвиток фізичних якостей" та "виховання фізичних якостей". Різні автори відстоюють той чи інший варіант, маючи на увазі одні і ті ж процеси. Певно, ми не відійдемо далеко від істини, якщо під терміном "розвиток" будемо мати на увазі зміни в показниках фізичної якості, що викликані запрограмованим природою шляхом. Термін "виховання фізичних якостей" свідчить про зміни, причиною яких є спеціальне втручання, цілеспрямована робота з прогнозом результатів. Тобто, виховання є процесом управління розвитком тієї чи іншої фізичної якості, її вдосконалення. Більшість фізичних якостей людини у процесі особистого розвитку змінюються нерівномірно. В деякі роки та чи інша якість має дуже високі темпи приросту. Ці вікові періоди можуть чергуватися з роками дуже малого приросту якості або навіть спаду її показників.

Фізичні якості

фізичні якості -- це розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішне виконувати певну рухову діяльність. Наприклад, для подолання великими зовнішнього опору потрібна, перш за все, відповідна м'язова сила; для подолання короткої відстані за якомога менший час потрібна прудкість; для тривалого й ефективного виконання фізичної роботи потрібна витривалість; для виконання рухів з великою амплітудою необхідна гнучкість; а для раціональної перебудови рухової діяльності відповідно до зміни умов необхідна спритність. У спеціальній літературі можна зустріти терміни "фізичні якості", "рухові якості" або "фізичні можливості". Ними позначаються окремі сторони рухових можливостей людини. Не вдаючись у деталі теоретичних дискусій з приводу того чи іншого терміну, розглядаємо їх як рівнозначні. Для подальшого розгляду фізичних якостей є потреба з'ясувати ще два терміни: "розвиток фізичних якостей" та "виховання фізичних якостей". Різні автори відстоюють той чи інший варіант, маючи на увазі одні і ті ж процеси. Певно, ми не відійдемо далеко від істини, якщо під терміном "розвиток" будемо мати на увазі зміни в показниках фізичної якості, що викликані запрограмованим природою шляхом. Термін "виховання фізичних якостей" свідчить про зміни, причиною яких є спеціальне втручання, цілеспрямована робота з прогнозом результатів. Тобто, виховання є процесом управління розвитком тієї чи іншої фізичної якості, її вдосконалення. Більшість фізичних якостей людини у процесі особистого розвитку змінюються нерівномірно. В деякі роки та чи інша якість має дуже високі темпи приросту. Ці вікові періоди можуть чергуватися з роками дуже малого приросту якості або навіть спаду її показників. Термін "сенситивний" увійшов у спеціальну літературу і тому повинен бути знайомим майбутнім фахівцям оскільки означає особливо чутливі або "сенситивні" періоди стосовно розвитку фізичних якостей. Навчання вправ та виховання фізичних якостей -- дві тісно взаємопов'язані складові фізичного виховання. Неможливо навчитись, не повторюючи вправ, а повторне виконання неодмінно впливає на розвиток певних фізичних якостей. І якщо ми їх розглянемо окремо, то це продиктовано бажанням глибше проаналізувати кожну із названих сторін процесу фізичного виховання. Між фізичними якостями існує тісний взаємозв'язок, який у спортивній літературі прийнято називати "переносом". Перенос може бути позитивним, якщо розвиток однієї якості позитивно впливає на прояв іншої, або негативним (якщо розвиток однієї якості негативно впливає на прояв іншої). Наприклад, на початкових етапах тренування зростання максимальної сили позитивно позначається на прояві швидкості в циклічних рухах; при розвитку гнучкості збільшується не тільки амплітуда рухів, але і сила м'язів, які піддаються розтягуванню.

Розвиток загальної витривалості (в певних межах) веде до підвищення спеціальної витривалості, що, в свою чергу, сприяє зростанню сили м'язів. Водночас у висококваліфікованих спринтерів може спостерігатись навіть зворотний зв'язок, тобто зростання сили (внаслідок тренування з обтяженнями) може негативно вплинути на швидкість бігу. Ще яскравіше зворотній зв'язок проявляється між максимальною силою і загальною витривалістю. Важливо зауважити, що найбільш тісний позитивний взаємозв'язок між фізичними якостями спостерігається в дітей до настання статевої зрілості.

При цьому чим нижчий рівень розвитку фізичних якостей, тим тіснішими позитивний взаємозв'язок між ними, і навпаки. Може також спостерігатись позитивний перенос з однієї вправи на іншу або на виробничі і побутові рухові дії. Наприклад, сила, розвинута за допомогою вправ з обтяженнями (штанга), може сприяти покращенню результатів у штовханні ядра, чи в роботі вантажника, а витривалість, розвинута в бігу, сприяє покращенню результатів в лижних гонках, і навпаки.

Нарешті позитивний перенос спостерігається з однієї групи м'язів на іншу Так, встановлено, що витривалість з тренованої ноги майже на 45". переноситься на нетреновану, а при тривалому силовому тренуванні правої і чи лівого боку тіла спостерігається збільшення сили м'язів симетричної" нетренованого боку.

Сенситивні періоди розвитку рухових здібностей

Сенситивний період - найсприятливіший період для розвитку рухової здібності обумовлений віковими та статевими особливостями.

Розвиток силових якостей людини, як і інших якостей, носить гетерохронний характер. Сенситивні періоди приросту м'язової сили у хлопчиків та дівчаток не збігаються, що слід враховувати в практиці фізичного виховання. Незначний загальний розвиток сили м'язів спостерігається до 9-річного віку у дівчат і 10-річного віку у хлопчиків. Віковий період від 9-10 до 16-17 років характеризується найвищими темпами приросту абсолютної сили м'язів. У подальшому темпи зростання сили поступово уповільнюються, але сила продовжує зростати, і максимальних показників абсолютної сили люди досягають в середньому у 25-30 років. До 10-11-річного віку величини річного приросту абсолютної сили у дівчаток і хлопчиків майже не відрізняються. Починаючи з 12 років, м'язова сила у дівчат зростає повільніше, ніж у хлопців. При цьому достовірних розбіжностей у показниках сили м'язів ніг у дівчаток і хлопчиків одного віку немає, а сила м'язів рук і тулуба у всіх вікових періодах (після 6 років) у хлопців більша. Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. У 10-11 річному віці відносна сила досягає високих показників, які, особливо у дівчат, близькі до показників дорослих жінок. У 12-13 років вона стабілізується або навіть знижується внаслідок бурхливого розвитку тотальних розмірів і маси тіла. Повторне зростання темпів розвитку відносної сили припадає на період від 15 до 17 років.

Найвищі темпи приросту швидкісно-силових можливостей спостерігаються у дівчат від 10 до 11, а у хлопців від 10 до 11 та від 13 до 15 років.

Прогресивний природний розвиток прудкості спостерігається до 14-15 років у дівчат та до 15-16 років у хлопців. Надалі швидкість цілісних рухових дій у дівчат дещо погіршується, а в хлопців продовжує повільно зростати до 17-18 років і потім стабілізується. Це, звичайно, не означає, що після 15-16 років неможливо досягти суттєвого поліпшення прудкості за рахунок спеціалізованого тренування. При цьому досягнення будуть значно кращими, якщо тренування розпочати в період її активного природного розвитку. Спеціальними дослідженнями визначені оптимальні вікові періоди розвитку різних проявів прудкості. Так, від 7-8 до 11-12 років найкраще розвиваються рухові реакції та частота рухів, а в 13-14 років ці показники наближаються до величин, характерних для дорослих. Цікаво, що цей віковий період найсприятливіший щодо темпів розвитку координаційних здібностей, тому саме у цьому віці треба вдосконалювати техніку циклічних швидкісних вправ. У віці від 11-12 до 14-15 років у дівчат та до 15-16 років у хлопців спостерігаються високі темпи приросту швидкості цілісних рухових дій (поодиноких і циклічних).

Загальна витривалість хлопців має високі темпи приросту від 8-9 до 10, від 11 до 12 та від 14 до 15 років. У віці від 15 до 16 років темпи розвитку загальної витривалості у хлопців різко знижуються, а в інші періоди спостерігаються середні темпи її приросту. Швидкісна витривалість хлопців має високі темпи приросту у віці від 13 до 14 та від 15 до 16 років. Середні темпи припадають на вікові періоди від 11 до 13, від 14 до 15 та від 16 до 17 років. Суттєво відрізняється від хлопців динаміка природного розвитку витривалості у дівчат. У них високі темпи приросту загальної витривалості спостерігаються лише від 10 до 13 років, потім вона протягом двох років зростає повільно, а у віці від 15 до 17 років загальна витривалість зростає в середньому темпі. Найвищі світові досягнення у видах спорту на витривалість демонструються людьми у віці від 20-22 до 30-32 років. Це свідчить про те, що найбільші абсолютні величини показників різних видів витривалості спостерігаються в осіб, які досягнули біологічної зрілості.

Гнучкість природно зростає до 14-15 років, але у різних суглобах вона має різну динаміку розвитку. При цьому у дрібних суглобах розвивається швидше, ніж у великих. Амплітуда рухів у кульшових суглобах гетерохронно зростає до 13-ти років. Найвищий темп її приросту спостерігається з 7 до 8 та з 11 до 13 років Рухливість суглобів хребта має дещо іншу динаміку. У дівчат вона зростає до 14, а у хлопців -- до 15 років. Надалі вона стабілізується, а у 16-17-річному віці починає прогресивно погіршуватись. Високі темпи її природного приросту у дівчат спостерігаються від 7 до 8, від 10 до 11 та з 12 до 14 років, а в хлопців від 7 до 11 та від 14 до 15 років. Якщо не застосовувати вправи з розвитку, то уже в юнацькому віці амплітуда рухів практично в усіх суглобах починає поступово зменшуватись. Враховуючи сенситивні періоди розвитку рухових якостей, цілеспрямовано розвивати гнучкість доцільно від 7-8 до 14-15 років.

4. Правила змагань в естафетному бігу

дистанції

4х100 , 4х400

Шведська дистанція - 800х400х200х10

Мала шведська 400х300х200х100

На змаганнях з естафетного бігу всі учасники повинні нести естафетну паличку в руці і при зміні етапу передавати її з рук в руки в зоні передач учаснику своєї команди. Перекидати паличку забороняється.

- При передачі естафети забороняється всяка допомога , в т.ч. і підштовхування учасника. Учасники біжать на останньому етапі повинні перетнути лінію фінішу з естафетної паличкою.

- Кожен учасник команди має право бігти тільки один етап

- Учасник , який передав естафету , повинен покинути доріжку так , щоб не перешкодити учасникам інших команд.

- В естафеті 4 × 100 м кожна команда пробігає всю дистанцію за окремою доріжці. В естафеті 4 × 400 м перші три віражу в кожній команді пробігаються по своїх доріжках , а потім переходять на загальну першу доріжку.

- В естафетному бігу з більш довгими етапами , як правило , проводиться за загальною доріжці на всій дистанції , але при старті на віражі рекомендується бігти по окремих доріжках до кінця першого повороту.

Естафетна паличка передається в 20 - метровій зоні передачі . Визначальним є положення самої палички , а не учасника. Учасники , які беруть естафету , повинні почати біг ( стартувати ) в межах зони передачі , причому закінченням передачі вважається момент , коли паличка опинилася в руці приймаючого спортсмена. У е тафета довжиною до 200 м (4 × 100м , 4 × 200м) при бігу по окремих доріжках приймаючим естафету дозволяється стартувати за 10 м до початку зони передач , тобто в зоні розбігу .

- При падінні естафетної палички , що упустив повинен її підняти , не заважаючи учасникам інших команд , і продовжити біг від місця , де була піднята паличка ( при цьому не можна скорочувати дистанцію )

- Естафетна паличка являє собою цільну , гладку , порожнисту трубку , круглу в перетині , зроблену з дерева , металу або іншого твердого матеріалу. Довжина палички 28-30 см. Її вага повинна бути 50г. , А довжина в окружності - 12-13 см. Вона повинна бути пофарбована в яскраві кольори , щоб її легше було видно під час змагань.

- Склад команд і порядок бігу в естафеті має бути повідомлений не пізніше ніж за годину до змагань. Якщо естафета стартувала , дозволяється заміна тільки двох спортсменів на наступних колах змагань. Заміни можуть бути зроблені тільки з числа заявлених учасників. Якщо спортсмен , який вже стартував у попередньому колі , був замінений на запасного спортсмена , він не може повернутися в свою команду

5. У стрибках у довжину з розбігу і потрійному стрибку з розбігу при підготовці до відштовхування відбувається деяке зменшення довжини останніх кроків і збільшення їх частоти.

Дуже важливо найбільш ефективно виконати техніку підготовки до відштовхування останньої частини розбігу . Швидкість розбігу і швидкість відштовхування взаємозалежні між собою. Необхідно , щоб між останніми кроками і відштовхуванням не було ніякої зупинки або уповільнення рухів , ніякої втрати швидкості. Чим швидше і ефективніше станеться виконання останньої частини розбігу , тим якісніше буде виконано відштовхування .

Відштовхування - основна фаза будь-якого стрибка. Воно триває з моменту постановки поштовхової ноги на опору до моменту її відриву від опори. У стрибках ця фаза найбільш короткочасна і в той же час найбільш важлива і активна . З точки зору біомеханіки відштовхування можна визначити як зміна вектора швидкості тіла стрибуна при взаємодії певних зусиль з опорою. Фазу відштовхування можна розділити на дві частини: 1 ) створює і 2) созидающую .

Перша частина створює умови для зміни вектора швидкості , а друга реалізує ці умови , тобто творить сам стрибок , його результат.

Одним з факторів , що визначають ефективність перекладу горизонтальної швидкості у вертикальну , є кут постановки поштовхової ноги. У всіх стрибках на місце відштовхування нога ставиться швидко , енергійно і жорстко , в момент дотику стопи з опорою вона повинна бути випрямлена в колінному суглобі. Наближено кут постановки поштовхової ноги визначається по поздовжній осі ноги , що з'єднує місце постановки і ОЦМ з лінією поверхні. У стрибках у висоту він найменший , далі , за зростанням , йдуть потрійні стрибки і стрибки в довжину , найбільший кут - у стрибках з жердиною з розбігу .

Чим більше треба перевести горизонтальну швидкість у вертикальну , ніж кут постановки ноги менше ( гостріше ) , нога ставиться далі від проекції ОЦМ . Жорстка і швидка постановка випрямленою поштовхової ноги пов'язана ще і з тим , що пряма нога легше переносить велике навантаження , тим більше що тиск на опору в першій частині відштовхування перевищує в кілька разів вага тіла стрибуна . У момент постановки м'язи ноги напружені , що сприяє пружною амортизації і більш ефективному розтягуванню пружних компонентів м'язів з подальшою віддачею (у другій частині ) енергії пружної деформації тіла стрибуна . З анатомії відомо , що напружені м'язи при їх розтягуванні в подальшому створюють великі м'язові зусилля. У першій частині відштовхування відбувається збільшення сил тиску на опору за рахунок горизонтальної швидкості і стопорящего руху поштовхової ноги , інерційних сил рухів маховою ноги і рук; спостерігається зниження ОЦМ ( величина зниження залежить від виду стрибка) ; виконується розтягування напружених м'язів і зв'язок , які беруть участь в подальшій частині . У другій , творчою, частини внаслідок збільшення сил реакції опори відбувається зміна вектора швидкості руху тіла стрибуна ; знижуються сили тиску на опору , ближче до закінчення.

6. . Суддівська колегія. Головний суддя. Секретарі

Робота суддівської колегії розпочинається задовго до змагань. Друкуються робочі протоколи, які складаються на основі поданих заявок, перевіряється стан бігової доріжки, секторів для стрибків і метань, наявність суддівського і господарського інвентаря.

На біговій доріжці повинні бути лінії для окремих доріжок, місця стартів і фінішу. В секторах для метань повинна бути зроблена відповідна розмітка. При проведенні естафетного бігу повинні бути розмічені зони передачі естафетної палички.

Дуже важливо забезпечити на стадіоні необхідну інформацію про хід боротьби на бігових доріжках і в секторах, прізвище лідерів і переможців змагань.

Якщо змагання проводяться на стадіоні, необхідно приготувати приміщення для учасників і суддів, потурбуватись про зручності для глядачів, подумати про наочну агітацію. Своєчасно повинна бути вивішена програма змагань.

Нерідко змагання проходять нецікаво, неорганізовано, особливо це стосується шкільних змагань, діти бігають, оточують місця для стрибків і метань, що може спричинити травми. Змагання, особливо шкільні, повинні бути чітко організовані.

Як показує досвід, весь хід підготовки і проведення змагання ділиться на три етапи: підготовчий, який триває декілька місяців, змагальний розпочинається за 1-3 дні до початку змагань і охоплює період змагань і заключний, тривалість якого складає 2-3 дні після змагань.

На першому етапі складається і затверджується Положення про змагання, вирішується питання оренди спортивної бази, забезпечення умов для проживання і харчування, комплектування складу суддівської колегії.

Оскільки змагання легкоатлетів за своїм характером, рівнем підготовки, кількісним складом і тривалістю є різними, виникає необхідність вирішити попередньо ряд питань, які пов'язані з проведенням окремих видів програми.

Бажано, щоб порядок проведення номерів програми був попередньо визначений організацією, котра проводить змагання. Якщо це не зроблено, то розробку технічних умов виконуєголовний суддя змагань, а потім затверджує організація, яка проводить змагання (ОПЗ).

Так, для бігових видів програми необхідно встановити: кількість кіл, які проводяться на кожній дистанції; кількість забігів в наступному колі; кількість учасників в забігові; порядок виходу спортсменів в наступне коло. Зразу, при організації фінальних забігів, необхідно визначити, коли буде проводитись «сильніший» забіг (рекомендується його проводити останнім).

Для стрибків і метань слід встановити, чи проводяться кваліфікаційні змагання, чи зразу проходять основні змагання. Якщо вирішено проводити кваліфікацію, то треба встановити відповідні нормативи і кількість учасників, допущених до основних змагань. Необхідно вирішити, якими будуть початкові висоти і порядок підняття планки в стрибках у висоту і з жердиною (у чоловіків і жінок окремо).

Складаючи програму змагання по днях, необхідно намагатись розподілити види таким чином, щоб спортсмени, які виступають в двох, а іноді і трьох видах програми, мали необхідні перерви для відпочинку між виступами.

Розподіляючи види стрибків і метань, необхідно врахувати можливості їх одночасного проведення (з точки зору забезпечення безпеки).

Після розподілу номерів програми по днях слід приступати до складання розкладу змагань. Бігові види програми, які викликають найбільший інтерес у глядачів, бажано планувати рівномірно, чергуючи старти чоловіків і жінок, найбільш цікаві види планувати на кінець змагального дня. При проведенні змагань з бар'єрного бігу необхідно передбачити час на установку і прибирання бар'єрів.

При проведенні стрибків і метань слід передбачити час на виконання пробних спроб, відводячи на це 15-20 хв. Рекомендується уникати одночасного початку декількох видів програми, щоб уникнути незручностей в роботі дикторів-інформаторів і для глядачів.

Для визначення часу для проведення кожного виду програми можна користуватися приблизними розрахунковими

Успіх проведення змагань у великій мірі залежить від головного судді, його досвіду, досконалого знання ним правил змагань з легкої атлетики[11,с.54].

Діяльність головного судді умовно можна розділити на три етапи. Перший етап - підготовчий період. При проведенні всеукраїнських змагань цей етап розподіляється на дві частини - попередній і підготовчий та період перед змагальної підготовки. Тривалість підготовчого етапу залежить від масштабу змагань і може тривати від декількох днів /першість спортклубу ВНЗ/ до року /першість країни/. На цьому етапі головний суддя повинен:

1. Вивчити положення про змагання, звернувши особливу увагу на строки та місце проведення змагань, програму, тривалість змагань, кількісний склад учасників та їхкваліфікацію.

2.Ознайомитись з місцями проведення змагань, визначити місце розминки, шикування учасників перед початком програми, перевірити наявність і якість спортивного інвентаря та обладнання, технічних засобів та апаратури.

3.Вивчити кошторис на проведення змагань, звернувши особливу увагу на кількісний склад суддів та суму коштів, виділених для придбання нагороджувальної атрибутики і канцелярського приладдя.

4.Визначити приблизний кількісний склад учасників на видах та їх спортивно-технічну підготовку, щоб зібрати дані, потрібні для розробки програми-розкладу.

5.Затвердити склад головної суддівської колегії /головного секретаря, заступників головного судді, рефері змагань/.

6.Разом з оргкомітетом розробити проспект змагань.

7.Ознайомити адміністрацію стадіону з масштабом змагань та особливостями їх проведення. Своєчасно вручити їм програму-розклад змагань та їх пам'ятку, зробити заявки на необхідний для проведення змагань інвентар та обладнання, заявки на кількісний склад допоміжного персоналу по обслуговуванню змагань, вказати на існуючі недоліки в обладнанні місць для проведення змагань та зазначити строки їх усунення.

Головний суддя бере участь у розв'язанні таких господарських питань: створення нормальних умов для прийому учасників, представників, суддів, інших офіційних осіб; забезпечення учасників змагань розміщенням, харчуванням, необхідними транспортними засобами; виконання санітарно-гігієнічних вимог до місць проведення змагань; забезпечення суддівської колегії єдиною формою, необхідною документацією та канцелярськім приладдям, потрібною технікою для розмножування матеріалів і обчислювальною технікою; забезпечення спортсменів номерами учасників.

У період перед змагальної підготовки головний суддя:

- розробляє на підставі програми-розкладу та кількісного складу суддівської колегії разом із заступником або керівником служби по кадрах графік роботи суддівських бригад на всі дні за годинами та хвилинам змагань;

- розробляє разом з оргкомітетом та заступником головного судді /ЗГС/ чи керівником служби ІКСІ з інформації сценарій відкриття, закриття змагань, нагородження переможців та інших ритуалів і церемоній, знайомиться зі змістом дикторських текстів;

- перевіряє спільно з ЗГС або КС по підготовці місць змагань та їх обладнанню остаточну підготовку місць змагань;

- здійснює приймання готовності бази для проведення змагань, складає та оформляє акт про її придатність;

- уточнює після приймання заявок та визначення кількості учасників програми програму-розклад, а при необхідності вносить до неї зміни;

- проводить засідання головної суддівської колегії спільно з представниками, розглядає та уточнює незрозумілі питання, положення, порядок та форму проведення змагань, оголошує свої вимоги до учасників, тренерів, представників;

- завершує комплектування складу та проводить загальне засідання суддівської колегії. Визначає загальні та особисті завдання суддям.

На етапі безпосереднього проведення змагань основне завдання головного судді - чітко провести змагання відповідно до затверджених правил, згідно із розробленою програмою, положенням та умовами їх проведення. Головний суддя здійснює загальне керівництво та несе відповідальність за проведення змагань. При безпосередньому проведенні змагань головному судді потрібно:

- забезпечити порядок та безпеку на місцях проведення змагань і розминки;

- координувати роботу суддівських бригад;

- контролювати виконання суддями та учасниками правил змагань;

- слідкувати за чітким та безперебійним ходом змагань;

- розбирати всі суперечки, які не може вирішити заступник головного судді, знайти правильне рішення;

- перевіряти правильність реєстрації рекордних досягнень. Обов'язки головного судді регламентовані правиламипроведення змагань. Вони надають йому право:

1. Відміняти змагання, відкладати його початок, припиняти їх подальше проведення повністю або робити тимчасову перерву, якщо:

місце змагань виявилось непридатним або непристосованим;

інвентар або обладнання відсутнє, не відповідає правилам, виявилось непідготовлене або вийшло з ладу;

проведенню змагань шкодять метеорологічні умови /настання темряви, дуже сильний дощ, град, гроза та ін./; відсутній медичний персонал.

2. Проводити зміни в розкладі змагань. У випадку, коли кваліфікаційні нормативи виконало мало учасників, збільшити кількість учасників, допущених до основних змагань, або знизити кваліфікаційний норматив зі стрибків у висоту або з жердиною.

3. Не допускати до участі в змаганнях учасників, які за віком, підготовленістю не відповідають вимогам правил або положенню про змагання.

4.Звільняти суддів та представників від виконання своїх обов'язків, які вчинили грубість або неспроможні виконувати свої обов'язки.

5.Призначати нові змагання між учасниками, які, на його думку, мають на це право, якщо було порушення правил іншими учасниками або інші перешкоди

Головний суддя повинен працювати в тісному контакті з суддею-інспектором, втручатися в дії своїх заступників, рефері, старших суддів та суддів тільки в надзвичайних випадках /протести, відверті помилки, безладдя у секторах, порушення правил безпеки/, правильно реагувати на справедливі зауваження, які роблять на засіданнях суддівської колегії представники команд. Бажано на цих засіданнях розглядати всі суперечки, якщо зразу прийняти правильне рішення неможливо. Слід підбивати підсумки роботи суддівської колегії за кожний день змагань, аналізувати якість суддівства.

Інструктувати суддів краще на окремих засіданнях, де присутні тільки члени суддівської колегії.

По закінченні змагань головному судді необхідно:

дати оцінку роботи своїх заступників, рефері та всіх суддівських бригад. Розібрати недоліки, вказати на допущені помилки, передбачити шляхи їх виправлення;

відзначити роботу кращих суддів - нагородити їх грамотами, цінними подарунками, оголосити подяку;

розробити пропозиції щодо поліпшення якості проведення змагань, викласти це письмово та передати в організацію, яка їх проводить;

оформити, підписати та здати в організацію, яка проводила змагання, звіт з додатком усіх матеріалів та офіційних документів

7. Пояснення служить прийомом передачі інформації про техніку виконання вправи. Пояснюючи, треба говорити не лише, як виконується вправа, але і чому треба робити так, а не інакше.

Метод демонстрації

Розрізняють дві основні форми показу — демонстрацію поз і рухів

(безпосередній показ або пряма наочність) і використання з цією метою ілюстративних матеріалів (опосередкована наочність).

При використанні безпосереднього показу вправ можна рекомендувати:

• показувати тільки тоді, коли учень за поясненням не може уявити рухову дію і правильно її виконати;

• з самого початку учень повинен створити уявлення не тільки про послідовність рухів, але і про їх інтенсивність, ритм, амплітуду;

• використовувати повільний показ, який дає можливість краще сприйняти структуру вправи, що виконується;

• при показі можна зупинятись на певних місцях, підкреслювати розмах, швидкість та інші параметри рухової дії. Це дозволить виділяти ті місця, які визначають успішне виконання вправи;

• показувати одну дію варто не більше двох-трьох разів. При цьому увага учня повинна бути прикута до не більше як двох-трьох взаємопов'язаних характеристик рухової дії;

• доцільно максимально скоротити паузу між демонстрацією і виконанням. Вона не повинна перевищувати однієї хвилини;

• показувати можна цілу вправу або її час піни. В будь-якому випадку * показ повинен служити точним взірцем того, що повинен відтворити учень;

• демонструючи вправи, необхідно опиратись на відомі дітям образи тварин, птахів (зайчик, мишка, жабка). Позитивні емоції, які при цьому виникають, спонукають дітей до багаторазового виконання дій, що сприяє їх закріпленню і вихованню фізичних якостей;

• не варто показувати вправу загалом. При кожному показі необхідно акцентувати увагу учнів на певних рухах цілісної рухової дії;

• кожна вправа має найбільш вигідні зони огляду. Про одні вправи складається найкраще уявлення при спостереженні спереду, а інших — зверху.

Говорячи про демонстрацію, ми, зазвичай, маємо на увазі дії, які здійснює вчитель, і часто забуваємо про другу, важливішу сторону методу — спостереження з боку учня. Щоб розвинути спостережливість, учень повинен

вправлятись. Тому у процесі спостереження йому необхідно дати максимум самостійності. Результати спостереження треба перевіряти опитуванням учнів. Спостереження за одним І тим же об'єктом повинно проводитись повторно. У всіх випадках спочатку звертають увагу на рухові дії загалом, і тільки потім на окремі деталі.

Кращі результати в оволодінні спортивною технікою і тактикою досягаються при умові правильного поєднання словесних і наочних методів навчання. Дослідження, проведені в цьому напрямку, дали авторам підставу для таких висновків:

• при навчанні елементарних дій доцільно поєднувати їх короткий опис учителем з одночасним виконанням учнями;

• аналіз техніки вправ краще проводити під час перегляду кінограм, кінострічок;

• показ без пояснення суті рухів може бути ефективним лише при вивченні підсистем техніки складних вправ;

• при навчанні складних за координацією рухових дій доцільніше перед показом пояснити ті деталі техніки, на які учень повинен звернути особливу увагу.

Окремо необхідно назвати такі прийоми передачі інформації при вивченні техніки рухових дій як: звукові і світлові сигнали, сліди, що залишаються після виконання вправ, орієнтири.

Звукові і світлові сигнали можуть дати уявлення про правильність виконання вправ, їх темп і ритм, послідовність і своєчасність зусиль.

Сліди, що залишаються від виконання рухових дій, інформують учителя про розмах рухів, правильність постановки рук і ніг на опору.

Орієнтири мають можливість сформувати уявлення про правильний напрямок і розмах рухів, співвідношення окремих частин тіла одна до другої.

8.Біг на короткі та середні дистанції

Колова бігова доріжка повинна мати довжину 400 м та мінімальну ширину 9 м 76 см (8х1,22). По можливості, з внутрішнього боку вона обмежується бетонною або іншою брівкою (50х50 мм). Якщо брівка піднята вгору для баз печення діяльності дренажної системи, то її висота не може перевищувати 65 мм. При трав'яному покритті доріжка повинна мати внутрішню границь (білу лінію) та бути позначеною. Пропорціями через кожних 4 м. Прапорці розміром 0,25 х0,20 м встановлюються на стійках висотою 45 см під кутом 60о, з нахилом від доріжки.

Вимірювання довжини колової бігової доріжки проводиться при наявності бровки на відстані 30 см від неї (для першої доріжки). Та на відстані 20 см ()для другої і наступних доріжок). При відсутності бровки довжина всіх доріжок вимірюється на відстані 20 см від внутрішнього краю лінії. За цього виходить, що лінія, яка знаходиться за напрямом бігу зліва, до розмірів ширини бігової доріжки не входить. Також не входить до довжини доріжки фінішна лінія. Ширина окремої бігової доріжки може коливатися від 1,22 м до 1,25 м. Кожна стартова лінія входить до довжини дистанції.

За 5 хв. до початку змагань з бігу на 100 м стартер має переконатися, що учасники забігу до старту. Потім, отримавши сигнал про готовність суддів на фініші, він надає учасникам команду “Зняти тренувальні форми”, а сам займає місце на тумбочці. Наступна команда - «На старт!», може подаватися голосом або свистком (два коротких сигнали).

Друга команда “Увага!”

Місце розташування стартера визначається таким чином, щоб він мав змогу добре бачити всю картину старту, а його самого було добре видно з фінішу. Одяг судді стартера має відрізнятися за кольором від одягу від інших суддів.

Бригада суддів на фініші. Основне завдання - зафіксувати послідовність фінішування учасників.

Керівництво роботою бригади здійснює старший суддя на фініші до його обов'язків входить:

- розподіл обов'язків між членами бригади;

- перевірка місць розташування суддів;

- доповідь заступникові керівника змагань про готовність бригади до роботи.

За 10-15 хв до початку змагань судді займають свої місця і готуються до роботи. За 3-5 хв до страту суддя на фініші, переконавшись про готовність до роботи суддів - хронометристів, подає сигнал світлофорам або білим прапорцям, дозволяючи розпочати старти.

За 8-5 м до фінішу суддя не зводить погляд на фінішний створ і у момент перетину корпусом його площини фіксує “свого” учасника нагрудний номер та відстань (метраж) до попереднього. Якщо учасники фінішують близько один до одного, то замість метражу суддя ставить позначку “мить”, яка означає, що бігун був “на груди позаду

Середня дистанція

Біг на середні (500-1500 м) і довгі (2000-3000 м) дистанції

Біг на середні і довгі дистанції починають з високого старту. У техніці бігу найважливішим вважається рух ніг. Нога трохи зігнута ставиться на землю м'яко з передньої частини ступні. Ефективне відштовхування характеризується випрямленням ноги в усіх суглобах. Кут відштовхування під час бігу приблизно дорівнює 50-55 градусів.

Рух плечового поясу і рук пов'язаний з рухом ніг і виконується легко, ненапружено техніка бігу на вітражі має свої особливості: тулуб дещо нахилений уліво, до бровки, права рука рухається з широкою амплітудою, ніж ліва, а права ступня ставиться з певним поворотом у середину. Під час бігу дихати треба через ніс і напіввідкритий рот, при цьому важливо досягти повного видиху.

Навчання учнів бігу на середні і довгі дистанції передбачає ознайомлення їх з тактикою бігу. Для цього використовуються рівномірний біг з визначенням певних часових орієнтирів, біг з прискореннями на визначених відрізках, активне фінішування на останні 50-100 м

9. Стрибки в довжину з розбігу

Існує три основних способи стрибків у довжину з розбігу: «зігнувши ноги», «прогнувшись» і «ножиці». У кожному з них присутні чотири взаємопов'язані фази стрибка: розбіг, відштовхування, політ і приземлення.

Розглянемо один з стрибків у довжину з розбігу - способом «зігнувши ноги».

Розбіг (30-40 м) виконується з поступовим прискоренням. У міру прискорення нахил тулуба поступово зменшується, до кінця розбігу тіло приймає майже вертикальне положення. Готуючись до відштовхуванню, стрибун трохи збільшує довжину останніх 3-4 кроків і як би підсідає в момент передостаннього, самого великого кроку. Останній крок кілька коротшим від попереднього. Це дозволяє стрибунові прискорити постановку поштовхової ноги на брусок (рис.).

Відштовхування виконується дуже швидко і різко. Воно супроводжується узгодженими і енергійними рухами махової ноги і рук: махова нога, зігнута в колінному суглобі, виноситься вперед-вгору до горизонтального положення стегна; плечі піднімаються; руки роблять енергійний помах (одна - вперед і декілька всередину, інша - в бік і назад) . Відштовхування закінчується повним випрямленням поштовхової ноги в усіх суглобах (рис.).

У фазі польоту зберігається стійке вертикальне положення тіла. У запобіганні обертального руху тіла вперед і в сторону поштовхової ноги необхідно трохи довше затриматися в положенні «кроку» в повітрі. У другій половині польоту стрибун підтягує поштовхову ногу до махової, піднімає коліна до грудей і опускає руки вперед-вниз або залишає їх витягнутими вперед (рис.).

Приземлення проводиться одночасно на обидві ноги в яму з піском. Воно закінчується глибоким присіданням і виходом вперед або падінням вперед-в стороя. У момент торкання піску п'ятами ноги кілька розведені і, як тільки олучат упор, згинаются в колінах. Плечі і руки надсилаються вперед, щоб уникнути падіння назад .