Надвірнянський ліцей

Суржик, жаргон, слова-паразити та інші ’’хвороби’’ у нашому мовленні

Янцюк В.В.

ІV-A курс

Надвірна, 2014

Зміст:

1. Вступ………………………………………………………………………… 3

2. Суржик, жаргон, слова-паразити та інші ‘’ хвороби ’’ у нашому мовленні …………………………………………………………...……….. 4

1. Суржик ……………………………………………………………….. 4

2. Жаргон ……………………………………………………………….. 6

3. Слова-паразити ……………………………………………………… 7

3. Висновок………………………………………………………...………… 12

4. Список використаної літератури ……………...……………………….. 13

5. Додатки …………………………..…………………………………...…… 14

Вступ

Для більшості націй Європи літературна мова тією чи іншою мірою віддалені від реальної мовної практики. На регіональній особливості накладаються ще й жаргони різних суспільних прошарків і соціальних груп. Широко побутує явище диглосії – використання тим самим мовцем залежно від ситуації різних мов чи діалектів. Скажімо, ‘’ для хатнього вжитку самим ’’ може використовуватися певна регіональна говірка чи мова, яку в діловому мовленні, під час офіційного спілкування заступає офіційна мова певної держави.

На Україні так само є різні діалектні групи (здебільшого вони поділяються на північні і південні, з перехідною смугою та поділом південних на східні та західні). (Додаток 1). Витворила українська мова й суто професійні жаргони (найцікавіші – “есбійська мова” сліпих лірників та макаронічна мова спудеїв, увічнена Котляревським в “Енеїді”). За умов бездержавності, коли вищі верстви українського суспільства були майже виключно російськомовним та польсько-мовним, коли українська мова була обмежена лише селянським побутом, а вся інша фахова термінологія (церковна, правнича, лікарська, трохи згодом фабрична тощо) існувала виключно в чужомовних варіантах, українець, вийшовши поза своє обійстя, по-перше, мусив прилаштовуватися до “панської” мови (типова диглосія); по-друге, через свою неписьменність неминуче мішав елементи обох мов, рідної і “панської”. Як наслідок, слово “суржик” набуло третього, основного для нас сьогодні значення: “елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм літературної мови, нечиста мова

II. Суржик, жаргон, слова-паразити та інші ‘’ хвороби ’’ у нашому мовленні

1. Суржик

Суржик — це неграмотне використання української мови, це мовлення,

надзвичайно засмічене іншомовними (переважно російськими) словами,

зворотами. Воно зародилося в маргінальних сферах між україномовними і

російськомовними територіями. Це неприємне явище має бути знищене, бо

культурною завжди є тільки українська або російська мова, але аж ніяк не

їх змішування!

Зрозуміло, що кількасот річне приниження української мови і водночас насаджування іншої, тобто російської, не могло не позначитися на усному (в першу чергу) та писемному мовленні її носіїв. Українська мова навіть там, де вона активно функціонувала, зазнала такого негативного впливу російської, що перетворилася на суржик, «язичіє», на мішанину українських та російських слів, кальок, а частіше всього - мовних покрутів, які утворилися на базі цих двох великих мов.

Особливо тривожить те, що частина носіїв української мови часто вживає російські слова з підкресленою бравадою, хизуючись при цьому своїми «глибокими» знаннями російської мови. Інша категорія україномовців - це люди, що не володіють українською літературною мовою і вживають російські слова, вважаючи при цьому, що це її літературні форми. Є ще й така категорія українців, що добре володіє літературною мовою, але часто лінується, не хоче напружити пам'ять і віднайти правильний український відповідник до російського слова. І як наслідок - українсько-російський покруч.

Звичайно процес взаємопроникнення слів із однієї мови в іншу - закономірний процес. В українській мові є немало «законних», унормованих русизмів, полонізмів, германізмів, тюркізмів, запозичень з інших європейських мов. Вважається, що близько 10% слів нашої мови є іншомовними запозиченнями. Однак, коли слова з чужої мови вживаються бездумно, безсистемно, коли перекручується їх зміст і спотворюється звукове оформлення, це засмічує мову.

Мовне явище, що дістало назву суржик, належить до специфічної форми побутування мови в Україні. Його національну й соціальну природу відображає сам термін, запозичений із сільськогосподарської лексики.

Можна розглядати історію суржику як своєрідне, сказати б, непряме, чи зворотне, віддзеркалення процесів мовної політики останніх часів, зокрема тривалої насильницької русифікації та її непрогнозованих наслідків. Проте русифікація, у певному сенсі, триває і донині, змінивши, щоправда, форми та модернізувавши засоби. Тож заяви, буцім українська і російська мирно та щасливо співіснують в інформаційному середовищі сучасної України є або наївним виданням бажаного за дійсне, або лукавою маніпуляцією масовою свідомістю. Насправді, залишається досить великою конфліктна напруга поміж українською та російською мовами. Підтверджують це полеміки довкола сфери вжитку української, які раз у раз спалахують у регіонах чи засобах масової інформації, а не раз інспіруються з боку сусідньої держави під маскою захисту прав російськомовного населення. Ці полеміки наочно актуалізують гостроту проблеми, яка залишається невирішеною протягом багатьох літ, а, отже, дає підстави для двозначних трактувань.

Звичайним середовищем побутування гібридної мови є малі соціальні спільноти, як стійкі (двомовні сім'ї, професійно-виробничі колективи), так і стихійні, як-от у транспорті, в магазині, у черзі до лікаря. Найсприятливіші умови для побутування суржику створює звичайно ж сімейна комунікація, яка є природним диханням людини. Саме сімейні мови законсервували цей гібрид, що може використовуватися й несвідомо як основний і навіть єдиний засіб спілкування, й свідомо як засіб мовної гри. Неусвідомлюваний сімейний мовний консерватизм і є власне суржиком: це переважно мова вихідців із села у першому та наступних поколіннях, ідеальним виявом якої є сімейний тандем суржикомовного чоловіка та дружини.

2. Жаргон

Жаргон або жарґон (фр. jargon — «незрозуміла мова»; «безглу́здя»; «ґелґота́ння»; від гало-ром. gargone — «базікання») — соціолект (один з різновидів соціальних діалектів), який відрізняється від літературної мови використанням специфічної, експресивно забарвленої лексики, синонімічної до слів загального вжитку, а також фразеології, часом особливостями вимови.

Жаргон виникає серед груп носіїв мови, об'єднаних спільністю професійних інтересів (медиків, комп'ютерників, викладачів), однаковими захопленнями (жаргон мисливців, філателістів, рибалок), тривалим перебуванням у певному середовищі (військова служба, навчання).

Жаргонізмами називають слова, вживання яких обмежене нормами спілкування, прийнятими в певному соціальному середовищі. З цієї причини жаргонізми ще називають соціальними діалектизмами. Жаргонізми — це переважно такі специфічні, емоційно забарвлені назви понять і предметів, які мають нормативні відповідники в літературній мові та, відступаючи від неї, надають процесу спілкування атмосфери невимушеності, іронічності, фаміль­ярності тощо.

До молодіжної жаргонної лексики, наприклад, належать такі слова, як центровий (авторитетний), бабки (гроші), прикид (одяг, манера одягатися), приколотися (отри­мати або створити враження), злиняти (щезнути) тощо; для жаргону п'яничок типовим є вживання слів: бухло (алкоголь), конина (коньяк), бодун (похмілля) тощо.

У літературно-художніх творах жаргонізми використовують переважно з метою створення відповідного описуваному емоційного й соціального колориту, а також з метою мовленнєвої характеристики осіб, про яких ідеться.

Лексичний запас жаргону утворюється на основі літературної мови за допомогою переосмислення значень слів, метафоризації, звуковий трансформації. Жаргони різних груп дуже різняться за лексичним набором та усталеною стилістиці. Проте ще одна відмінна ознака жаргону — його мінливість, тому з часом якісь висловлювання можуть «кочувати» з однієї групи в іншу, набувати нові смисли і трансформуватися фонетично. Частина жаргонної лексики вживана в різних соціальних групах, її умовно можна назвати загальною. Однак залежно від особливостей групи, в яких вони використовуються, слова приймають специфічну забарвлення.

Як джерела жаргонної лексики можуть виступати відразу кілька мов або діалектів. Так, наприклад, специфічний жаргон часто утворюється в місцях спілкування представників різних національностей — в портах і на кордонах держав. Основна функція жаргону полягає в тому, щоб позначати приналежність людини до певної спільноти.

Отож. Як відомо, паразитів треба позбуватись. А отже, слів-паразитів це також стосується. Що ж це за слова такі і нащо їх позбуватись?