3. Вікові особливості слухового та вестибулярного аналізаторів.

Завитковий орган функціонує від дня народження. У новонародже­них спостерігається відносна глухота, яка пов'язана з особливостями будови їхнього вуха.

У дітей до одного року зовнішній слуховий хід складається з хря­щової тканини, і тільки у наступні роки основа зовнішнього слухового ходу костеніє. Барабанна перетинка товща, ніж у дорослого, і розташо­вана майже горизонтально.

Порожнина середнього вуха у новонароджених заповнена амніотичною рідиною, що утруднює коливання слухових кісточок. Поступово ця рідина розсмоктується, і замість неї із носоглотки через євстахієву трубу проникає повітря. Слухова труба у дітей ширша і коротша, ніж у дорослих, що створює особливі умови для попадання мікробів, слизу і рідини під час зригування, блювання, нежиті в порожнину середнього вуха, чим і спричиняє запалення (отит).

Цілком виразним слух у дітей стає на кінець 2-го початок 3-го міся­ця. На другому місяці життя дитина диференціює якісно різні звуки, в 3-4 місяці розрізняє висоту звуку в межах від 1 до 4 октав, в 4-5 місяців звуки стають умовнорефлекторними подразниками. До 1-2 років діти диференціюють майже всі звуки.

У дорослої людини поріг чутливості дорівнює 10-12 дБ, у дітей 6-9 років 17-24 дБ, у 10-12 років – 14-19 дБ. Найбільша гострота слуху досягається з настанням середнього і старшого шкільного віку. Низькі тони діти сприймають краще, ніж високі.

Вікові особливості вестибулярного апарату.

До складу внутрішнього вуха входять переддвер’я, півколові канали, маточка і мішечок (еліптичний і сферичний мішечки), які є вестибулярним апаратом і виконують функцію органа рівноваги. У порожнинах маточки і мішечка містяться волоскові клітини циліндричної і кулеподібної форми. До них підходять закінчення чутливих волокон переддверно-завиткового нерва. Волоски рецепторних клітин занурені у драглисту мембрану, яка має кристалічні включення – отоліти. В півколових каналах волоскові клітини зібрані у так звані ампулярні гребінці, над якими знаходиться ампулярна мембрана, або купула, здатна коливатись при зміщеннях ендолімфи півколових каналів. Рецептори мішечка та маточки реагують на зміни сили тяжіння. Збудження волоскових клітин відбувається під впливом зміщення отолітової мембрани, при натягуванні волосків в результаті відвисання мембрани і при надавлюванні мембрани на волоски. Таким чином, апарат переддвер’я сприймає зміни сили тяжіння у всіх трьох площинах.

Вестибулярний апарат формується і дозріває раніше за інші сенсорні системи. Морфологічний розвиток усіх ланок апарату забезпечує прояв рефлекторних реакцій уже на четвертому місяці внутрішньоутробного розвитку.

Після народження вестибулярний апарат дитини має такі самі функціональні характеристики, як у дорослих.

4. Вікові зміни рухових можливостей людини.

Онтогенезом моторики називається зміна рухів та рухових можливостей людини на протязі його життя. Новонароджена дитина не володіє найпростішими довільними рухами. З віком його рухові можливості розширюються, досягають максимуму і поступово знижуються в процесі старіння.

Перші рухи у плода людини реєструють уже на 8 тижні розвитку. Потім інтенсивність і кількість їх збільшується. Починаючи з 5 місяця у плода формуються основні безумовні рефлекси характерні для новонародженого. Розвиток рухів у плода (а потім і у новонародженого) ідуть по напряму від голови до нижніх кінцівок: спочатку з'являються рухи в області голови, потім тулуба і рук, а потім вже нижніх кінцівок. Рухова активність плода знижується за місяць до народження. У пренатальний період (до моменту народження) вона у значній мірі визначається станом матері (втомою, емоційним збудженням та інше).

Існує кореляція між руховою активністю плода і дитиною у віці немовляти.

Розвиток рухів у віці немовляти до 1 року.

У новонародженого існують рухи двох основних типів:

а) безпорадні хаотичні рухи;

б) безумовні рефлекси, які відрізняються суворою координацією (наприклад, смоктальній рефлекс, хватальний рефлекс, рефлекс переступання, плавальний рефлекс).

У дітей, які виховуються у звичайних умовах, існує певна послідовність оволодіння основними рухами. В окремих випадках, ця послідовність порушується. Значна рухова ретардація повинна бути предметом занепокоєння і зверненням до лікаря.

Приблизно до 1,5-річного віку руховий і психічний розвиток дитини іде паралельно. Розвиток рухів має в цей час особливе значення для психічного розвитку. Основи знань про простір, час закладаються саме в цьому віці дякуючи руховому досвіду дитини. Тому потрібно створювати умови які б допомагали активному розвитку дітей (одяг, не повинен обмежувати рухи, достатня площа для вільного пересування іграшки, увага дорослих до розвитку рухів і т.п.).

У дослідах над близнюками показано, що ті з них, яким у віці немовляти перед шкільним віком створювали кращі умови для рухливого розвитку (наприклад, спеціальні навчання деяким рухам), в подальшому переважали за показниками моторики своїх братиків і сестричок, хоч і безпосередній ефект навчання при цьому міг бути відсутнім: терміни оволодіння рухами (наприклад, маніпуляції з іграшками) мінялись не суттєво.

Раннє дитинство (до 3 років). Новий етап розвитку дитини починається коли вона навчається самостійно ходити. В цей період дитина повинна оволодіти специфічно людськими рухами і формам поведінки, правильними діями з різними предметами. На основі предметних дій виникають ігри, в яких дитина намагається відновити побачені нею засоби спілкування з різними предметами: годує ляльку, возить коляску і т.ін.

У цьому віці відбувається не тільки формування рухів рук. Покращується моторика в цілому, і перш за все, хода. В перший час рухи при ходьбі ще дуже незграбні, що ускладнюються біомеханічними причинами (високе розташування центру мас тіла над осями кульшових суглобів, слабкість м'язів нижніх кінцівок). Ходьба і біг ще не відрізняються один від одного. Приблизно до 2 років формування акту ходьби переважно закінчується. Хоч деякі тонкі біомеханічні особливості в ходьбі дітей у порівнянні з ходьбою дорослих залишаються майже до шкільного віку.

Перше дитинство (3-7 років). Методику дошкільника М.О.Бернштейн охарактеризував як «граціозну незграбність». Діти цього віку оволодівають великою кількістю різних рухів, але їх рухи ще недостатньо координовані.

В цей період дитина вперше опановує так званими предметними рухами, тобто рухами, де потрібний результат досягається за допомогою предметів, інструментів (вчиться користуватися ножицями, молотком та іншими предметами).

У молодших дошкільнят (3-4 роки) формуються вміння бігати, зокрема з'являється фаза польоту, спостерігається правильний рух рук при ходьбі і бігу (в 6-річному віці такі рухи спостерігаються у 95% дітей).

Діти вперше навчаються стрибкам (спочатку підстрибують на місці, потім на одній нозі), кидкам і рухам з м'ячем. Всі ці новини засвоюються поступово. У віці після 4 років починають виявлятися впевнені рухові перевагу у використанні однієї із сторін тіла.

У цей період вперше з'являється можливість проводити тестування дітей з установкою на кращий результат. Досягнення дітей у цьому віці ростуть дуже швидко.

У дошкільному віці з'являються можливості систематичного навчання дітей різним рухам. Досвід підготовки спортсменів показує, що саме у цей період доцільно засвоювати основи техніки багатьох спортивних рухів. При правильно поставленому процесі фізичного виховання діти до 6-річного віку вміють кататися на ковзанах, лижах (по рівній місцевості із невеликими перепадали) двоколісному велосипеді, триматися на воді, кидати і ловити м'яч різних розмірів, бігати, стрибати і виконувати прості гімнастичні вправи.

Шкільний вік (6-17 років). У шкільному віці, приблизно до 12-13 років, закінчується анатомофізіологічне дозрівання рухових аналізаторів. З цього віку підлітки можуть виконувати рухи з тією ж спритністю, координацією і точністю, що й дорослі. Оскільки відносна сила підлітків, як уже відмічалося, може бути достатньо великою, у них, по суті немає перешкод до оволодіння найбільш складною спортивною технікою. Багато обставин навіть допомагають цьому. Тому в сучасному спорті є випадки, коли високої спортивної майстерності в видах спорту із складною координацією рухів досягають дуже юні спортсмени (у гімнастиці, фігурному катанні, стрибках у воду та інших). Перепоною тут є не сам вік, а необхідність довгого навчання.

Однак рухові якості (силові, швидкісні, витривалість) і результати з різного роду рухових можливостей у дітей шкільного віку продовжують зростати. Ці зміни відбуваються нерівномірно і для різних рухових якостей по-різному. Крім того, спортивні результати змінюються у різні роки за рахунок різного співвідношення їх складових. В окремі періоди кількість кроків зменшується, але, незважаючи на це, швидкість бігу зростає за рахунок збільшення довжини кроків. Якщо прийняти приріст результатів у кожному віці за 100%, то можна підрахувати, за рахунок яких складових в тому чи іншому віці підвищуються результати.

Особливо значні зміни у моториці дітей пов'язані з періодом статевого дозрівання. У дівчаток він, як правило, приходиться на 11-13 років, у хлопчиків - на 13-15. У цей період відмічається різкий стрибок росту. При цьому розвиток окремих систем і органів проходить нерівномірно (швидко збільшується довжина тіла, потім із відставанням приблизно па 3 місяці м’язова маса та з відставанням приблизно на півроку – вага). Виникаюча диспропорція у розвитку окремих систем та органів вимагає в цей період особливо уважного ставлення до підлітка.

Лише після періоду статевого дозрівання відмічаються великі відмінності у моториці хлопчиків і дівчаток.

Вік 18-30 років. Це вік розвитку моторики людини. Саме у цьому віці у більшості видів спорту демонструються самі високі досягнення. Вік учасників олімпійських ігор змінюється від 12 років (рульові в академічній греблі) до 60-65 років (виїздка у кінному спорті, стрільба, парусний спорт), але у переважній більшості випадків вік учасників знаходиться у межах між 20 і 30 роками.

У кожному виді спорту є віковий діапазон, в якому досягаються найбільш високі спортивні результати.

В принципі, у видах спорту, які вимагають великої витривалості, спортивних успіхів досягають пізніше, ніж у тих видах, де вирішальним є швидкісні якості. Наприклад, у легкій атлетиці існує чітка залежність: середній вік призерів олімпійських ігор збільшується із ростом дистанції. В бігу на 100м він дорівнює 22,2 роки, в бігу на 1500м - 26,1 роки, а у марафонському бігу - біля 31 року. Винятком є плавання, де вік чемпіонів на коротких дистанціях (21-22 роки), переважає вік найсильніших стаєрів (17-18 років). Це пояснюється особливостями даного виду спорту (положення лежачи, вимоги до гідродинамічного опору і т.п.).

Сучасний спорт характеризується омолодженням найсильніших спортсменів: чемпіони сучасності молодші, ніж у минулі роки.

Вік старше 30 років. Приблизно з цього віку (за одними даними пізніше, за другими – раніше) починається знижуватись рухова активність. До певної міри це компенсується тренуванням та досвідом. Особливо у тих видах, де складна техніка, де руховий досвід має велике значення.

Найбільше значення для зберігання рухових можливостей і здоров'я має тренування у віці старше 40 років, коли проходить поступове зниження функціональних можливостей організму. Раціональне заняття фізичними вправами може загальмувати процес старіння, приблизно на 10-15 років.