8. Аутоантигени та їх роль в організмі.

АУТОАНТИГЕНИ – молекули речовин, які вивільнені чи знаходяться у складі клітин, opганів і тканин, за певних умов розпізнаються імунною системою як чужорідні й у зв’язку з цим викликають клітинну чи гуморальну імунну відповідь з боку організму. Аутоантигени - молекули речовин у складі клітин , органів і тканин вищих тварин , які розпізнаються за певних умов як чужорідні.До них відносять білки , синтез яких починається після дозрівання імунної системи ( наприклад входять до складу сперми , материнського молока) , макромолекули органів , відокремлених від імунної системи гістогематичні бар'єри . До них відносять гематоенцефалічний , гемато - лікворному , гемато - тестикулярний , гемато - клубочковий , гемато - ретинальний , гемато - офтальміческая , гемато - Тимусна .

При порушенні проникності даних бар'єрів , або інших порушеннях при яких імунна система сприймає нормальні білки як чужорідні. У результаті починається розвиток аутоімунної реакції. Вони можуть призводити до розвитку найрізноманітніших аутоімунних захворювань. До них зокрема відносять розсіяний склероз , аутоімунний тиреоїдит та ін Аутоантигени - антигени власних клітин, полімерних молекул конкретного індивідуума. Властивості аутоантигенів можуть мати так звані позабар’єрні аутоантигени імунної системи (сперма, молоко); макромолекули органів, відділених від імунної системи гістогематичним бар’єром; макромолекули, що входять до складу ядер і цитоплазми клітин; макромолекули з наявністю нових чужорідних детермінантних груп внаслідок дії ендогенних (аутоантитіла, імунні комплекси, некроз, запалення) або екзогенних (температура, хімічні, в т.ч. лікарські, речовини, мікроби та їх токсини, віруси тощо) чинників; ембріональні білки із синтезом, що відновлюються при певних станах (напр. при пухлинах). Деякі автори до аутоантигенів також відносять комплексні антигени, що складаються з екзогенних речовин гаптенної природи і власних білків, а також молекули поверхні клітин хазяїна, на яких адсорбовані віруси, метаболіти мікробів, ліки та інші екзогенні речовини. Можуть індукувати імунну відповідь, що призводить до утворення автоімунних хвороб або автоімунного компонента патогенезу інфекційних і неінфекційних захворювань.

9. Феномен аглютинації

Аглютинація – це склеювання і випадання в осад з однорідної суспензії бактерій, еритроцитів та інших клітин, які несуть антигени, під дією специфічних тіл – аглютинінів.

У реакціях аглютинації беруть участь антигени у вигляді частинок (мікробні клітини, еритроцита та інші корпускулярні антигени), які склеюються антитілами і випадають в осад. Залежно від виду використовуваного іммунодіагностикума розрізняють реакцію мікробної аглютинації, гемаглютинації, латекс-аглютинації, коагглютинації.

Для діагностики інфекційних захворювань реакцію аглютинації проводять в двох напрямках: визначають вид виділеного від хворого мікроба-збудника за допомогою діагностичної агглютинуючої сироватки (серологічна ідентифікація мікроба) і виявляють специфічні антитіла в сироватці хворого, використовуючи стандартний мікробний діагностикум (серодіагностика захворювання, постановка серологічного діагнозу).

Розрізняють пряму і непряму реакції аглютинації Реакція прямої аглютинації мікробів (РА). У цій реакції антитіла (аглютиніни) безпосередньо аглютинують корпускулярні антигени (агглютиногени). Зазвичай вони представлені суспензією інактивованих мікроорганізмів (реакція мікробної аглютинації). За характером утворення агглютинату розрізняють зернисту і пластівчасту аглютинацію. Зерниста аглютинація відбувається при склеюванні мікробів, що містять О-антиген. Бактерії, що мають джгутики (Н-антиген), аглютинують з утворенням великих пластівців.

Для визначення виду мікроорганізмів використовують стандартні діагностичні аглютинуючі сироватки. Їх отримують гіперімунізацією лабораторних тварин суспензією бактерій. Титром такої сироватки є її найбільше розведення, при якому спостерігається виразна аглютинація відповідного антигену. Однак через складність антигенної структури бактерій, аглютинуючі сироватки містять антитіла не тільки до видоспецифічних, але і до групових антигенів і можуть давати групову аглютинацію з родинними видами бактерій. Титри антитіл до видоспецифічних антигенів в сироватці завжди вищі, ніж до групових. Для видалення групоспецифічних антитіл у сироватку послідовно додають мікроорганізми, до складу яких входять групові антигени (метод Кастеллані). Таким методом отримують адсорбовані сироватки, які містять антитіла до певного виду мікроба.

Методи реакції аглютинації. Найбільш поширені пластинчаста (орієнтовна) і розгорнута РА. Пластинчасту РА ставлять на склі. У цій реакції використовують сироватки з невеликим розведенням або нерозведені. Використовують її як прискорений метод виявлення антитіл або ідентифікації мікроорганізмів. На скло наносять краплю сироватки, в яку петлею вносять невідому культуру бактерій, перемішують і через 2-3 хвилини спостерігають появу дрібнозернистої або пухкої аглютинації. Для контролю використовують краплю фізіологічного розчину, в якій після внесення бактерій спостерігається помутніння. При використанні неадсорбованих сироваток реакція на склі має тільки орієнтовне значення. Розгорнуту РА проводять у пробірках або лунках пластин. При цьому діагностичну сироватку розводять до титру і вносять однакові кількості антигену. При позитивному результаті на дні пробірки утворюється пухкий осад у вигляді "парасольки", при негативному - осад у вигляді "гудзика". Оскільки титри групоспецифічних антитіл в сироватці значно нижче, ніж титр видоспецифічних, групові реакції спостерігаються лише в невеликих розведеннях сироватки. Якщо аглютинація відбувається до титру або до половини титру сироватки, вона є видоспецифічною.

У реакції пасивної гемаглютинації (РПГА) як носій використовують еритроцити. Навантажені антигеном еритроцити склеюються в присутності специфічних антитіл до даного антигену і випадають в осад. Сенсибілізовані антигеном еритроцити використовують в РПГА як еритроцитарний антигенний діагностикум для виявлення антитіл (серодіагностика, встановлення серологічного діагнозу). Якщо навантажити еритроцити антитілами, то їх можна застосовувати для виявлення антигенів.

Пряма і непряма антиімуноглобулінові реакції Кумбса. Використовуються для виявлення "неповних" (неаглютинуючих) антитіл, які утворюються при різних захворюваннях: резус-конфлікті, аутоімунних захворюваннях, деяких інфекціях. Для постановки цих реакцій необхідна антиглобулінова сироватка, яку отримують шляхом імунізації кролика імуноглобулінами людини. Така сироватка містить повні (бівалентні) антитіла-антиімуноглобуліни.