6. Феномен лізису

Лізис – це руйнування живих клітин під дією хімічних або механічних агентів, наприклад, ферментів, вірусів (бактеріофагів), антибіотиків, детергентів, осмотичного шоку. Розчин, що утворюється в результаті, називається лізатом або клітинним екстрактом.

Феномен лізису являє собою розчинення клітин, що містять антигени, під дією відповідних антитіл у присутності комплементу. Найбільш постійно і регулярно протимозкові антитіла були виявлені саме за допомогою реакції зв'язування комплементу.

Феномен антитілзалежної клітинної цитотоксичності – контактний лізис клітинами-кілерами (К-клітини) чужорідних клітин, покритих lgG-антитілами. Цей процес не залежить від системи комплементу. Феномен опсонізації полягає в тому, що антитіла посилюють фагоцитарну активність нейтрофілів і макрофагів щодо тих антигенів, проти яких вони отримані. Існує також поняття реактивного лізису – це включення мембраноатакувального комплексу в здорові клітини хазяїна замість клітин-мішеней, наприклад бактерій. Реактивному лізису можна запобігти завдяки екзоцитозу мембраноатакувального комплексу з поверхні мембран аутологічних клітин, а також за допомогою регуляторних молекул.

7. Специфічні та неспецифічні фактори захисту.

Існують захисні чинники організму, що безпосередньо спрямовані на боротьбу з хвороботворними агентами. Це – імунна система (специфічні фактори захисту). Інші фактори – неспецифічні. Вони не тільки захищають нас від інфекцій, а й виконують ряд інших функцій. Наприклад, самі по собі неушкоджена шкіра і слизові оболонки є досить міцним захистом від багатьох збудників інфекційних захворювань.

У нормі існування звичайних нехвороботворних мікроорганізмів на шкірі, у кишечнику, в ротовій порожнині і на слизових оболонках створює такі умови, які перешкоджають розвитку, а отже, і шкідливому впливу хвороботворних агентів. При порушенні цієї рівноваги (дисбактеріозі) або під дією великої кількості інфекційного агента відбувається "прорив" захисного фактора, що призводить до інфікування (зараження) і розвитку інфекційного процесу.

Необхідно сказати і про такі механізми неспецифічного захисту організму пристосувального характеру, як забезпечення загибелі мікроорганізмів при попаданні у кров, слину, слізну рідину за рахунок наявності в цих середовищах білкових речовин, які пошкоджують хвороботворні агенти.

Деякі фізіологічні акти життєдіяльності людини, як відкашлювання мокротиння, чхання, сечовипускання, відлущування поверхневого шару шкіри та ін. також грають захисну роль, тому що при цьому відбувається механічне видалення, потрапивших в організм мікробів.

Специфічна несприйнятливість до інфекційних хвороб забезпечується діяльністю імунної системи, представленої постійно циркулюючими в крові та лімфі клітинами (лімфоцитами) і особливими клітинними спільнотами - органами, розкиданими по всьому тілу ( лімфатичні вузли, мигдалики, селезінка, лімфоїдні утворення в кишечнику та ін.) Імунна система є універсальним механізмом захисту від чужорідних (невластивих організму людини) білкових, полісахаридних, жирових і колоїдних речовин. Ці речовини прийнято називати антигенами. У відповідь на дію антигенів імунна система виробляє антитіла – спеціальні білкові речовини проти антигенів. Антитіла представлені імуноглобулінами і виробляються лімфоцитами. Важливо, що специфічність антитіл дуже висока, тобто на певний антиген утворюються тільки властиві йому антитіла. У разі зустрічі антигену та антитіла відбувається блокування дії першого, що здійснюється складною опосередкованою взаємодією багатьох речовин і клітин тканин організму людини.

Утворення специфічних антитіл проти певного антигену (антигенів) знаходить своє прикладне застосування в основному принципі вакцинації проти інфекційних хвороб – створення захисного рівня антитіл проти збудників інфекцій.

Наявність антитіл після перенесеної інфекційної хвороби і збереження їх певний час на достатньому рівні пояснює і імунітет (несприйнятливість) від цих інфекцій на час існування захисних антитіл.

Говорячи про імунітет, не можна не сказати ще про одну захисну властивість вже інших клітин крові – нейтрофілів (нейтрофільних гранулоцитів). Це фагоцитоз, тобто захоплення, розчинення і виведення чужорідних речовин, до яких відносяться і збудники інфекційних хвороб. Фагоцитоз в ряді випадків є необхідним для початку вироблення антитіл, тому що відбувається своєрідна підготовка антигену ("дроблення" цілої мікробної клітини на складові її речовини). Крім того, нейтрофіл, "переварюючи" цілі мікробні клітини, зменшує їх кількість, а значить і знижує їх хвороботворний вплив на організм людини. Аналізуючи кількість нейтрофільних лейкоцитів у периферичній крові, можна судити про ступінь ураження організму хворого бактеріальним агентом.

Неспецифічний захист направлений супроти антигенів та ушкоджувальних агентів взагалі, а специфічний (імунний) захист направлений на боротьбу з конкретними збудниками.

Будь-який мікроорганізм, що потрапив на шкіру та слизові оболонки, піддається впливу захисних факторів. Неушкоджені покриви організму (шкіра та слизові оболонки) не проникні для більшості представників нормальної мікрофлори і патогенних мікроорганізмів.

Структури, розташовані під епідермісом і епітелієм слизових оболонок, стерильні. Проникнення мікроорганізмів через ці бар'єри може викликати розвиток інфекційного процесу. Функції цих бар'єрів та інших захисних факторів різноманітні і не обмежені тільки антимікробним захистом. Подібні фактори захисту поділяють на конституціональні ( вроджені ) і індуковані ( набуті). Їх не слід розглядати відокремлено, так як вони функціонують в постійній взаємодії, утворюючи цілісну систему захисту. Фактори захисту характеризують швидкість протікання інфекційного процесу і визначають знищення або видалення збудника з організму. В залежності від властивостей збудника роль окремих факторів захисту може бути різною; деякі компоненти можуть бути взагалі не задіяні.

Конституціональні фактори захисту утворюють природні бар'єри на шляхах проникнення інфекції; багато в чому визначають особливості будови (конституції) конкретного організму. Нерідко застосовують термін « фактори неспецифічної резистентності », що відображає не вибірковий по відношенню до інфекційного агента характер відповіді.