- •1.Поняття та основні завдання імунітету.
- •2. Система в-клітин .Важлива роль у підтриманні імунологічного гомеостазу належить в-клітинам.
- •3. Феномен опсонізації.
- •4. Система т-клітин.
- •5.Поняття про антигени.
- •6. Феномен лізису
- •7. Специфічні та неспецифічні фактори захисту.
- •8. Аутоантигени та їх роль в організмі.
- •9. Феномен аглютинації
- •10. Структура та функції антитіл
- •11. Основні характеристики антигенів
- •12. Феномен преципітації
- •13. Центральні та периферичні органи імунної системи
- •14. Антигенні детермінанти (епітопи)
- •15.Феномен цитотоксичності.
- •Активуючі рецептори природних кілерів
- •Механізм цитотоксичної дії
- •16.Схема антитілогенезу.
- •17.Функції системи комплементу.
- •18.Феномен специфічної затримки.
- •19.Властивості та функції макрофагів.
- •20. Імунологічна память
- •21. Видова антигенна специфічність
- •22. Субпопуляції т-клітин
- •23. Основні класи імуноглобулінів
- •24. Групова антигенна специфічність
- •25. Імунна система як одна з фізіологічних систем організму.
- •Лімфоцити. Клітини імунної системи, на які покладені ключові функції щодо здійснення набутого імунітету, відносяться до лімфоцитів, які є підтипом лейкоцитів.
- •26. Схема імунної відповіді
- •27. Гетероспецифічність антигенів
- •28. Феномени реакції антиген – антитіло.
- •29. Імунологічна толерантність та імунна відповідь
- •31. Механізм забезпечення толерантності до аутоантигенів.
- •32. Поняття про циторецептори.
- •33. Гаптенспецифічність антигенів.
- •34. Види антигенної специфічності.
- •35. Алогенна інгібіція
- •36. Патологічна специфічність антигенів.
- •37. Аутоімунні хвороби
- •38. Роль т-супресорів в імунній відповіді
- •39. Біологічне значення антигенної специфічності
- •40.Унікальні особливості імунної системи.
- •41. Імунологічний механізм адаптації
- •42.Імуноглобуліни класу м
- •43.Клітинний та гуморальний механізми імунітету.
- •44.Кооперація імунокомпетентних клітин в імунній відповіді
- •49. Причини розвитку хвороб
- •55, 59. Розвиток лімфоцитів. Розвиток бета-лімфоцитів
- •56. Генетична чужорідність антигенів
- •57. Анафілактичний шок
- •58. Головний комплекс гістосумісності
- •60. Значення фагоцитозу
- •61. Багатоклітинність та імунітет
- •62. Поняття про імунодефіцити
- •63. Комплекс антиген-антитіло
- •64. Гени головного комплексу гістосумісності
- •65. Антигенність та імуногенність антигенів.
- •66. Антигенна детермінанта
- •67. Біологічне значення антигенної специфічності
- •68. Етапи антитілогенезу (антитілоутворення).
- •69. Легкі та важкі ланцюги імуноглобулінів
- •70. Поняття імунологічної реактивності.
- •71. Полігенність та поліморфізм головного комплексу гістосумісності
- •72. Константні та варіабельні ділянки поліпептидних ланцюгів імуноглобулінів.
55, 59. Розвиток лімфоцитів. Розвиток бета-лімфоцитів
Частина лімфоїдних стовбурових клітин мігрує в загруднинну залозу (тимус) і дозріває там до Т-лімфоцитів; інша їх частина залишається в кістковому мозку і дозріває до В-лімфоцитів. Дозрівання (диференціювання) у центральних органах імунітету стовбурової клітини відбувається в кілька етапів. Ці етапи дозрівання Т- і В-лімфоцитів реалізуються без участі антигену і тому одержали назву антигеннезалежного диференціювання.
Перший етап — це поява на стовбуровій клітині структур, які вказують, яким шляхом диференціювання (Т- або В-лімфоцитів) піде її розвиток; він реалізується ще в кістковому мозку. Ранній попередник В-лімфоцитів має на своїй мембрані так званий сурогатний L-ланцюг молекули імуноглобуліну, а ранній попередник Т-лімфоцитів — глікопротеїн із молекулярною массою 3,3-104 D (ГП-33), що згодом асоціюється з бета-ланцюгом клітинного рецептора, який розпізнає антиген. Зазначені структури, що визначають подальшу долю гемопоетичної стовбурової клітини, відіграють важливу роль: 1) визначають шлях диференціювання Т- і В-лімфоцитів; 2) передають сигнал раннім попередникам Т- і В-лімфоцитів, завдяки якому починається їх проліферація.
Наприклад, на етапі появи сурогатного L-ланцюга і ГП-33 таких клітин у кістковому мозку і тимусі у мишей нараховують по 3-106— 5-106. Однак уже через 4 тиж їх кількість збільшується в 10—100 разів і становить 5-107—5-108 клітин. Таким чином, наявність суррогатного L-ланцюга і ГП-33 є тим інструментом, за допомогою якого кількість пре-В- і пре-Т-клітин досягає необхідного рівня.
Другий етап диференціювання лімфоцитів — це поява незрілих попередників В- і Т-лімфоцитів. Він визначається появою на мембрані В- і Т-лімфоцитів антигенрозпізнавальних рецепторів, за допомогою яких В- і Т-лімфоцити після цього етапу диференціювання здатні розпізнавати антигени.
Для В-лімфоцита антигенрозпізнавальним рецептором (ВАГРР) є мембранний IgM, а для Т-лімфоцита (ТАГРР) — спеціальна молекула, яка має альфа- і бета-ланцюги і належить до суперродини імуноглобулінів. Таким чином, поява на поверхні ранніх попередників лімфоїдних клітин певних структур (рецепторів) служить тим сигналом, що дає змогу клітинам диференціюватися в специфічну лінію лімфоцитів.
Клітини-попередники, які мають такі рецептори, мігрують у певну ділянку центральних імунних органів, а потім взаємодіють зі специфічним мікрооточенням, необхідним для того, щоб у цій ділянці відбулося диференціювання даної клітини. У відповідь на контакт із клітиною-попередником у стромальних клітинах локального мікрооточення в свою чергу розвиваються молекулярні процеси, спрямовані на «навчання» (комітування) клітин-попередників для подальшого їх диференціювання в окремо взяту лінію. Показано, що клітини-попередники в тісному контакті з їх стромальним клітинним мікрооточенням зберігають чергову стадію диференціювання доти, доки є достатньо простору у відповідній зоні (компартменті) центрального органа імунітету (загруднинної залози або кісткового мозку) і доки цитокін, відповідальний за проліферацію і диференціювання, продукується в даній зоні.
Таким чином, відсутність контакту зі стромальними клітинами і втрата сигналу через цитокіновий рецептор є тими умовами, за яких клітина-попередник переходить до подальшої стадії диференціювання. Це дає змогу їй здійснити новий контакт у наступному, новому місці мікрооточення.