29. Імунологічна толерантність та імунна відповідь

Толерантність Імунологічна - нездатність організму відрізняти власні речовини, що виробляються в ньому, до яких він повинен бути толерантний, від чужорідних речовин, проти яких в ньому повинні вироблятися антитіла. Так, організм перестає виробляти антитіла проти сторонніх речовин, що потрапили в нього, якщо який-небудь антиген був введений в нього до моменту повного формування системи, що виробляє антитіла; очевидно, присутність антигену всередині зростаючих клітин пригнічує утворення в них антитіл.

Імунологічна толерантність-це стан специфічної імунологічної реактивності до даного антигену, обумовлений попереднім контактом з цим антигеном. При цьому властивість організму давати імуну відповідь на всі інші антигени збережена. Механізми імунологічної толерантності:1)Обумовлена антигеном елімінація і блокада антигенспецефічних клонів лімфоцитів(пасивна імунологічна толерантність)Цей механізм являє собою природню імунологічну толерантність до власних антигенів.2)активація антигенспецефічних Т-супресорів(активна толерантність).

Імунологічну толерантність викликають антигени, які дістали назву толерогени. Ними можуть бути майже всі речовини, проте найбільшою толерогенністю володіють полісахариди.

Імунологічна толерантність буває уроджена та набута. Набута толерантність може бути активною і пасивною. Активна толерантність створюється шляхом введення у організм толерогена, що формує специфічну толерантність. Пасивну толерантність можна викликати речовинами, що гальмують біосинтетичну чи проліферативну активність імунокомпетентних клітин.

Імунологічна толерантність відрізняється специфічністю — спрямована до суворо певних антигенів. За рівнем поширеності розрізняють полівалентну і розщеплену толерантність. Полівалентна толерантність виникає одночасно попри всі антигенні детермінанти, що входять до складу конкретного антигену. Для розщепленої чи моновалентної толерантності характерна вибіркова несприйнятливість якихось окремих антигенних детермінант.

Механізми толерантності різноманітні й під кінець не розшифровані. Вирізняють три найімовірніші причини розвитку імунологічної толерантності:

1. Елімінація із організму антигенспецифічних клонів лімфоцитів.

2. Блокада біологічної активності імунокомпетентними клітинами.

3. Швидка нейтралізація антигену антитілами.

Феномен імунологічної толерантності має велике практичне значення. Він використовується для вирішення багатьох важливих проблем медицини, як-от пересадка органів та тканин, придушення аутоімунних реакцій, лікування алергій та інших патологічних станів.

Імунна відповідь організму на дію антигена здійснюється лімфоїдною системою організму і характеризується:

а) специфічністю (діє на конкретний антиген);

б) потенціюванням (посилення дії при повторному введенні антигена);

в) імунологічною пам`яттю (розпізнає антиген через значний проміжок часу між його попаданням в організм).

 Фази імунної відповіді:

-       розпізнаваня антигена лімфоцитами;

-       трансформація;

-       проліферація Т- і В- лімфоцитів.

 Типи імунної відповіді:

- первинна;

- вторинна.

 Первинна імунна відповідь виникає при першій зустрічі із специфічним антигеном. При цьому виробляються IgM, пізніше з`являються IgG. Вторинна імунологічна відповідь виникає при повторному попаданні антигену в організм і супроводжується накопиченням IgG. Імунологічна толерантність це не чутливість імунної системи до власних тканин, які є антигенами – це природна толерантність, розвивається ще в ембріональному періоді.

30.Стадіоспеціфічность. Це антигенна специфічність, яка обумовлює імунологічні відмінності між органами і тканинами в процесі онтогенезу. На різних стадіях ембріогенезу тварин в їх тканинах виявляються антигени, яких не було на попередніх стадіях розвитку чи ні в тканинах здорових особин даного виду. Стадіоспеціфічность пов'язана з послідовною експресією на різних стадіях розвитку генів, що кодують білки, що виконують специфічні для ембріогенезу функції. Прикладом служать раково-ембріональний антиген і альфа-фетопротеїн. Вони відсутні в здоровому дорослому організмі людини, але є на певних стадіях ембріогенезу і при пухлинах деяких внутрішніх органів.