78. Визначення екологічної експертизи як нового виду діяльності згідно з законодавством України

Екологічна експертиза в Україні - вид науково-практичної діяльності уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

 Відносини в галузі екологічної експертизи регулюються цим Законом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства України.

В Україні здійснюються державна, громадська та інші екологічні експертизи.       Висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання. Приймаючи рішення щодо подальшої реалізації об'єктів екологічної експертизи, висновки державної екологічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз.       Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.

79. Екологічна експертиза: післяпроектний аналіз.

Поставимо запитання, коли варто закінчувати експертизу проекту? Напрошується проста й очевидна відповідь на це питання: “коли проект затверджений”. Однак, ця відповідь є не обов'язково правильною. Ця відповідь заснована на двох припущеннях:

1. можна з необхідним ступенем точності прогнозувати вплив діяльності що намічається на навколишнє середовище;

2. основне рішення за проектом приймається в момент його затвердження, після чого діяльність здійснюється в суворій відповідності з затвердженим проектом.

На практиці обидва припущення виконуються далеко не завжди.

По-перше, прогнозування впливу на навколишнє середовище на стадії проектування можливо тільки приблизне. Знання про природні системи обмежені, а час і ресурси, звичайно доступні для проведення ЕЕ, як правило, недостатні для скільки-небудь точного прогнозу. Часто природно-соціальні системи, що доводиться розглядати в ході експертизи, у принципі важко передбачати. Чи можна вірогідно пророчити зміну характеру економічних відношень або появи нових технологій?

По-друге, затверджений проект об'єкту експертизи також реалізується лише з деяким ступенем точності (наприклад, застосування більш дешевих матеріалів, відмова від будівництва очисних споруд через нестачу засобів, поступова модернізація або реконструкція об'єкта).

По-третє, визначені стадії проектного циклу (наприклад, вивід з експлуатації) можуть бути і не описані в проекті, і по ним будуть прийматися окремі, часто неформальні, рішення.

Таким чином, у ході проектного циклу ми маємо справу не з одним рішенням, прийнятим на основі достовірних даних та в точності реалізованим, а з цілим рядом рішень, які приймаються на основі приблизної інформації, і здійснюються лише із визначеним ступенем точності.

Щоб бути ефективним, механізм екологічної експертизи повинен враховувати цю особливість проектного циклу. Для ефективного розвитку ЕЕ необхідна організація “зворотного зв'язку”. Вона дає можливість оцінити відповідність або невідповідність зроблених пророкувань реальному впливу на довкілля і, при необхідності, здійснити заходи щодо коригування діяльності. Ця ціль досягається шляхом розробки по результатах експертизи планів екологічного менеджменту і програм після проектного аналізу.

Плани екологічного менеджменту потенційно є з’єднаною ланкою в інтеграції екологічної експертизи і таких сучасних інструментів добровільної екологічної діяльності, як системи екологічного менеджменту.