14. Аспекти аналізу синтаксичного рівня мови.

Синтаксичний рівень система механізмів мови, яка забезпечує творення мовленнєвих одиниць. Обєктом синтаксису як науки є дослідження¹ структури і функ­цій висловлення, інтерпретованих у комунікативному аспекті, тобто у відношенні до позначуваної ситуації, до мовця і слухача.Синтаксис складається з двох розділів —- синтак­сису частин мбви і синтаксису речення - Синтаксис частин мови ви в ч а є сполучу вальні можливості слова (їх т синтаксичну валентність), способи їх реалізації (узгодження, координація",.керування,_ прилягання, тощо) і виражені ними відношення (предикативні, атрибутивні, об'єктні, релятивні тощо). Синтаксис речення – описує внутрішню структуру,комунікативний тип речень, їхню семантику і синонімічні перетворення. Синтаксис речення протиставляється синтагматичному синтаксису як такому, що позбавлений комунікативної функції. Таким чином, синтагматичний синтаксис і синтаксис речення —це два абсолютно різних за призначенням і дією механізми мови. Саме неможливість ні звести ці два аспекти до одного, ні усунути з опису мови якийсь один із них призвела до виділення двох самостійних розділів — учення про сполучувальні властивості слова і вчення про речення. Представники різних граматичних напрямів надають цим розділам нерівноцінного значення. Прибічники загальної (логічної) граматики розглядають синтаксис як учення про речення, а прибічники формальної і структурної граматики надають перевагу словосполученню. Отже, постає проблема визначення основної синтаксичної одиниці. У мовознавстві довго точилася суперечка, що вважати основною синтаксичною одиницею — словосполучення чи речення. Дехто значно збільшує кількість основних синтаксичних одиниць, відносячи до них словосполучення, просте речення, ускладнене й складне речення і навіть текст. Однак якщо синтаксис

розглядають як окремий цілісний рівень мовної структури, то він подібно до всіх інших мовних рівнів, чи підсистем, повинен мати одну основну одиницю. У мовознавстві здавна намагалися знайти таку одиницю. Для П. Ф. Фортунатова це словосполучення (він уважав, що речення — всього лише різновид словосполучення); для Ф. де Соссюра — синтагма, що по суті те саме, бо під синтагмою він розумів два слова, пов’язаних підрядним зв’язком. Прийняти словосполучення за основну синтаксичну одиницю однак не можна, бо в мові досить широко представлені однослівні речення (Пожежа! Води! Геть! Світає та ін.). Як правильно зазначив Е. Бенвеніст, «число знаків, що входять до речення, не відіграє жодної ролі: одного знака досить, щоб виразити предикативність». Водночас саме словосполучення є недостатнім для утворення комунікативної одиниці (див. швидко бігти, уроки співів, читати книжку тощо). Г. О. Золотова як основну синтаксичну одиницю запропонувала синтаксему, під якою розуміється словоформа, яка бере участь в організації речення. Хоч сам термін добре вписується в загальнолінгвістичну термінологічну парадигму (фонема для фонологічного рівня, морфема для морфологічного рівня, лексема для лексико семантичного рівня, синтаксема для синтаксичного рівня), однак навряд чи можна словоформу, хай і наповнену синтаксичним змістом, прийняти за основну синтаксичну одиницю, оскільки синтаксис — це рівень структур. Очевидно, слід погодитися з тими мовознавцями, які вважають, що основною синтаксичною одиницею є конструкція, тим більше що її (конструкцію) можна застосувати як до синтагматичного синтаксису (словосполучень), так і до синтаксису речення. Усі конструкції є предметом синтаксису, але вихідною структурою є просте речення — єдина універсальна синтаксична одиниця.