25. Порівняльно-історичне мовознавство.Генеалогічна класифікація мов. Поняття сім’ї мов.

Порівняльно-історичне мовознавство (лінгвістична компаративістика) - область лінгвістики, присвячена перш за все спорідненості мов, яке розуміється історико-генетично (як факт походження від загального прамови). Порівняльно-історичне мовознавство займається встановленням ступеня спорідненості між мовами (побудовою генеалогічної класифікації мов), реконструкцією прамови, дослідженням диахронических процесів в історії мов, їх груп та сімей,етимологією слів. Порівняльно-історичне мовознавство протягом XIX століття було панівним розділом лінгвістики.

Порівняльно-історичне мовознавство з'явилося після відкриття європейцями санскриту, літературної мови давньої Індії. Ще в XVI столітті італійський мандрівник Філіппо Сассеті зауважив подібність індійських слів з ​​італійськими і латинськими, проте наукових висновків зроблено не було. Початок порівняльно-історичного мовознавства було покладено в XVIII столітті Уїльямом Джонсом. Подальший розвиток науки підтвердило правильність висловлювання У. Джонса. На початку XIX століття незалежно один від одного різні вчені різних країн зайнялися з'ясуванням родинних відносин мов в межах тієї чи іншої сім'ї і досягли чудових результатів. Франц Бопп досліджував порівняльним методом відмінювання основних дієслів у санскриті, грецькому, латинською і готській, зіставляючи як коріння, так іфлексії. На великому обстеженому матеріалі Бопп довів декларативний тезу У. Джонса і в 1833 написав першу "Порівняльну граматику индогерманских (індоєвропейських) мов ".

Генеалогічна класифікація мов

Генеалогічна класифікація мов - вивчення і групування мов світу на основі споріднених зв'язків між ними (на основі спільного походження від якоїсь прамови). Генеалогічна класифікація мов , класифікація, що грунтується на генетичному принципі, тобто що групує родинні за походженням мови в мовні сім'ї. Генеалогічна класифікація базується на порівняльно-історичному методі, мета якого полягає: 1) у встановленні спорідненості мов, їх спільного походження шляхом порівняння слів, звуків і граматичних форм; 2) у реконструюванні слів і граматичних значень у мові-предку ; 3) у встановленні закономірностей у зміні слів, звуків і граматичних форм після розходження мов. Стала можливою лише після виникнення поняття мовної спорідненості і твердження в лінгвістичних дослідженнях принципу історизму (19 ст). Вона складається як підсумок вивчення мов за допомогою порівняльно-історичного методу. Будучи історіко-генетічною по характеру Г. К., на відміну від множинності типологічних і ареальних класифікацій, існує у вигляді єдиної схеми.

Сім'єю мов вважається генетичне мовне об'єднання приблизно такого ж рівня глибини, як індоєвропейські мови, то є розпалося приблизно 6-7 тис. років тому. Деякі сім'ї, традиційно так звані, на перевірку виявляються більш глибокими об'єднаннями (напр., австронезийские мови, кушітскіе мови). Нижче вони іменуються надсемья.

Всього налічується близько 240 мовних сімей, понад 100 ізолятів і більше 100 некласифікованих мов. Сім'ї нерідко об'єднуються в одиниці вищого рівня - макросім'ї (філи, англ. Phylum), проте більшість з них є науково недоведеними і / або невизнаними більшістю лінгвістів. Як достовірні можна розглядати лише гіпотези про існування ностратичних і Афразійські макросім'ї.

  Хоча утворення мовних сімей відбувається постійно, становлення їх відноситься, як правило, ще до епохи до появи класового суспільства. За наявності явищ паралельного і конвергентного розвитку мов провідна роль в цьому процесі належить чиннику мовної диференціації. Мовні сім'ї зазвичай членуються на дрібніші групи, об'єднуючі генетично більш близько зв'язані один з одним мови; виникнення багато з них відноситься до вельми пізнього часу: ср. у складі індоєвропейських мов слов'янську, німецьку, італійську (що дала почало романським мовам), кельтську індоїранськую і ін. групи. Сучасна Р. до. я. не дає підстав для підтримки популярної в старій лінгвістиці концепції про моногенез мов світу.

  Серед найбільш відомих мовних сімей Євразії і Океанії: індоєвропейська, уральська, тюркська, монгольська, тунгусо-маньчжурська, чукотсько-камчатська, тібето-китайська, мон-кхмерська, малайсько-полінезійська, дравідськая, мунда. У Африці убачають всього чотири великі сім'ї мов: семіто-хамітськую або афро-азіатську (поширену і на суміжній території Азії), Ніло-Сахару, конго-кордофанськую, койсанськую. Найменш задовільно розроблена генеалогічна класифікація автохтонних мов Америки (ще не підтверджена, зокрема, думка Е. Сепіра про розподіл мов Сівши. Америки між шістьма мовними сім'ями) і Австралії, де вона доки не чітко відмежована від типологічної. Зважаючи на трудність розмежування віддалено родинних мов і неродинних в ряду випадків зустрічаються суто гіпотетичної побудови: ср. поняття алтайською (у складі тюркських, монгольських, тунгусо-маньчжурських мов і інколи корейського), кавказькою (у складі абхазько-адигейських, картвельських і нахсько-дагестанських мов) і ностратічеськой (у складі декількох великих мовних сімей Євразії) сімей. В рамках відомих мовних сімей своє місце знаходять і т.з. змішані мови: ср. індоєвропейську приналежність майже всіх креольських мов. Відомі в той же час і окремі мови, що не виявляють генетичних зв'язків з іншими, які можна розглядати як єдиних представників особливих сімей: наприклад, баскський — в Європі, кетський, бурушаський, нівхський, айнський, — в Азії, кутенаї, зуні, керес — в Америці.

26. Структурний метод дослідження мови.

Для встановлення структури мови і систематизації її одиниць використовують структурний метод.  Структурний метод — метод синхронного аналізу мовних явищ лише на основі зв'язків і відношень між мовними елементами.  Цей метод виник у 20-х роках XX ст. як антитеза порівняльно-історичного. Поштовхом до появи цього методу і взагалі структурного напряму в мовознавстві стали праці Ф. де Соссюра і І. О. Бодуена де Куртене. Основні ідеї теорії структуралізму можна звести до та­ких положень: 1) реальним є не окремий факт (звук, морф, слово та ін.), а реальною є мова як система; сис­тема не є сумою, що складається з елементів, вона ви­значає ці елементи; 2) відношення домінують над еле­ментами; основними є опозиційні відношення; 3) оскіль­ки в мові основним є відношення, то для вивчення мови можна застосовувати математичні методи.  Мета структурного методу — вивчення мови як ці­лісної функціональної структури, елементи й частини якої співвіднесені й пов'язані строгою системою лінгвальних відношень. Структурний підхід до вивчення мови не тільки до­цільний, а й необхідний, оскільки спрямований на вив­чення внутрішньої організації самого механізму мови. Структурний метод реалізується в таких чотирьох методиках: дистрибутивній, безпосередніх складників, трансформаційній і компонентного аналізу. 

Дистрибутивний аналіз (Від лат. distributio "розподіл"). Опирається на положення про те, що різні мовні елементи мають різне оточення (дистрибуцію). Оскільки оточення кожного елемента є своєрідним, специфічним, неповторним, то на його (оточення) основі можна докладно вивчити досліджуваний мовний елемент. Почувши слово вудити, кожен легко вгадає його "партнера" рибу. Дистрибутивний аналіз є корисним для машинного перекладу (на основі оточення визначають значення багатозначного слова) і для дешифрування невідомих текстів.

Аналіз за безпосередніми складниками. В його основу покладено поступове членування мовної одиниці (слова, словосполучення, речення) на складники, яке продовжується доти, поки не залишаться нерозкладні елементи. Якщо проаналізувати за безпосередніми складниками слово непідкупність, то воно розшифровується так: від дієслова купити за допомогою префікса під- утворене слово підкупити, від його основи за допомогою суфікса -"- - прикметник підкупний, а від основи цього прикметника за допомогою префікса не- - непідкупний, а від останнього за допомогою суфікса -ість - все наведене слово. Як бачимо, аналіз за безпосередніми складниками показує морфемний склад слова та послідовність етапів його творення.

Трансформаційний аналіз. Його суть полягає в тому, що основою класифікації мовних одиниць є їх здатність чи нездатність перетворюватися (трансформуватися) на інші одиниці. Якщо одна з досліджуваних одиниць допускає якусь трансформацію, а інша - ні, то такі одиниці належать до різних класифікаційних рубрик. Візьмемо дві фрази: Спів пташок і Копання картоплі. Перша з них трансформується у фразу Пташиний спів, тоді як друга подібного перетворення (^Картопляне копання) не допускає. Ця розбіжність трансформацій засвідчує те, що у фразі Спів пташок слово пташок є неузгодженим означенням, оскільки воно трансформується в прикметник, тоді як слово картопля у фразі Копання картоплі виступає в ролі додатка, позаяк його не можна трансформувати у прикметник. Трансформаційний аналіз знайшов практичне застосування в прикладній лінгвістиці, особливо в автоматичному перекладі (різні синтаксичні конструкції трансформуються в основну, інваріантну, а вже інваріантні перекладаються на іншу мову) й у викладанні рідної та іноземної мов.

Компонентний аналіз. Застосовується для опису значень слів. Суть його полягає в розщепленні значення слова на його елементарні смисли, які називають семами, або компонентами. Ці компоненти - своєрідні атоми значення. Так, наприклад, значення слова йти складається з сем 'переміщуватися' 'по землі' 'в одному напрямку', значення слова ходити - з сем 'переміщуватися' 'по землі' 'в різних напрямках', значення слова бігти - з сем 'переміщуватися' 'по землі' 'в одному напрямку' 'швидко', значення слова літати - з сем 'переміщуватися' 'в повітрі' 'в різних напрямках', а значення слова плисти - з сем 'переміщуватися' 'по воді' 'в одному напрямку'. Як бачимо, у значеннях семи повторюються. Різняться значення близьких за смислом слів здебільшого одним компонентом. Компонентний аналіз виявився дуже корисним для укладання тлумачних словників: за його допомогою кожне значення слова отримує вичерпне і несуперечливе тлумачення.