16. Загальна характеристика проміжних рівнів.

Основні рівні мови — фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний — не існують ізо­льовано один від одного. Вони взаємодіють, унаслідок чого на їх стику виникають проміжні рівні — морфоно­логічний, словотвірний і фразеологічний.  Морфонологічний проміжний рівень мови  Морфонологічний рівень — проміжний між фоно­логічним і морфологічним. Особливістю проміжних рівнів є те, що мовна одиниця одного рівня функціонує в іншому рівні. У цьому разі фонологічна одиниця (фо­нема) виконує допоміжну морфологічну функцію у складі морфеми, тобто йдеться про морфологічне вико­ристання фонологічних засобів мови. Проблема використання фонем як допоміжного морфологічного засобу стала предметом дослідження особливої лінгвістичної науки — морфонології. Морфонологія (із морфофонологія) — розділ мовознавства, який вивчає фонологічну структуру морфем і використання фонологіч­них відмінностей із морфологічною метою. Якщо фонологія вивчає фонеми в системі мови та їх функції, а морфологія — морфеми і словоформи, то морфонологія вивчає фонеми в їх співвідношенні з мор­фемами і словоформами, встановлює основні варіанти морфем і правила їх перетворення на інші варіанти. 

Вивчення морфонології у широкому значенні за­початкував М. С. Трубецькой. Він вважав, що морфо­нологія — це: 1) вчення про фонологічну структуру морфем; 2) учення про комбінаторні звукові зміни, які відбуваються в морфемах при їх поєднанні; 3) вчен­ня про ряди чергувань, які виконують морфологічну функцію. Відповідно до широкого розуміння морфо­нології, як морфонологічну характеристику слова роз­глядають ті його формально-структурні особливості, які є наслідком поєднання морфем у слові і виявля­ються в чергуванні фонем, що входять до складу мор­феми. Морфонологічні явища характерні не для всіх ти­пів мов. Вони властиві тільки тим мовам, у яких мор­феми мають варіанти і де це варіювання пов'язане з суто фонетичними причинами. Так, морфонологія не характерна для аглютинативних мов, у яких морфеми є незмінними, стабільними, і на їх стику не відбувають­ся фонетичні зміни. Морфонологія найбільш характер­на для фузійних мов, у яких морфемні шви чітко не виявляються. 

Словотвірний проміжний рівень мови  Словотвірний рівень міститься між морфологічним і лексико-семантичним основними рівнями. Суть між рівневих зв'язків тут полягає в тому, що основна оди­ниця морфологічного рівня — морфема — використо­вується для творення одиниць лексико-семантичного рівня — слів (лексем). Однак не можна не помітити зв'язку між словотвором і синтаксисом. Цей зв'язок виявляється в тому, що утворення складних слів, як правило, зводиться до згортання словосполучення в єдине слово (косий кут —> косокутник «предмет, що має косі кути», другий курс —> другокурсник «студент, який навчається на другому курсі», плаває морем —> мореплавець «той, хто плаває морем»; див. ще: нафто­база, листоноша, п'ятиповерховий), і в тому, що май­же весь словотвір пов'язаний за своєю мотивацією з реченням (Він учиться в школі —> школяр, Він носить листи —> листоноша, Він шиє взуття —> швець).словотвір — це не якийсь особливий рівень мови, а сфера особливих відношень між морфемами і лексемами.  Термін словотвір вживається у двох значеннях:  1)    утворення слів, що називаються похідними і склад­ними, на базі однокореневих слів, якими вони мотиво­вані, тобто виводяться з них за значенням і за формою, за наявними в мові моделями (зразками) за допомогою афіксації, словоскладання, конверсії (переходу з одні­єї частини мови в іншу) та інших формальних засобів;  2) розділ мовознавства, який вивчає способи творення нових слів.  Оскільки словотвір забезпечує процес номінації, то його можна розглядати як частину ономасіології. 

Фразеологічний проміжний рівень мови  У кожній мові є вільні словосполучення (які вільно творяться з окремих слів) і стійкі (які в мовленні не створюються, а лише відтворюються і за змістом та синтаксичною функцією рівнозначні слову). Якщо зміст вільних словосполучень головним чином утворе­ний самостійними значеннями слів, з яких вони скла­даються, то зміст фразеологізмів має щось інше порів­няно зі значенням їх складників (пор. зелена діброва і зелена вулиця«сприятливі умови для просування по роботі, службі», «умови для безперешкодного розвит­ку, поширення, використання чого-небудь»).  Фразеологія (від грец. phrasis «вираз, зворот» і logos «слово, вчен­ня») — 1) сукупність фразеологізмів певної мови; 2) розділ мово­знавства, який вивчає фразеологічний склад мови.  Перше значення слова фразеологія використовують у широкому і вузькому розумінні. До фразеології у широкому розумінні відносять ідіоми, фразеологічні сполучення і стійкі фрази (прислів'я, крилаті вирази, фрази-привітання тощо, які нерідко виходять за межі словосполучень, тобто є реченнями). У вузькому — лише ідіоми та стійкі сполучення слів, функціонально спів­відносні зі словом як номінативною одиницею мови. У цьому разі фразеологізми — це мовні знаки вторинної номінації. Фразеологія як проміжний рівень мови зна­ходиться на стику лексико-семантичного і синтаксич­ного рівнів. Особливість проміжних рівнів у тому, що вони не мають власної одиниці. їхні одиниці виника­ють на одному рівні, а функціонують як одиниці іншо­го рівня. Фразеологізми виникають у синтаксисі, а функціонують на рівних правах зі словом у лексико-семантичній системі; це своєрідні лексеми-многочлени [Семчинський 1996: 193]. Структура фразеологізму збігається зі структурою словосполучень або речень, а значення — зі значенням лексичних одиниць.