5.2. Бойові психічні травми та психологічна реабілітація військовослужбовців

У зв’язку з чим виникає необхідність проведення психологічної реабілітації військовослужбовців?

По-перше, у військовослужбовців, які протягом певного часу знаходяться під впливом бойових стрес-факторів, виникає елементарна стомленість, що знижує ефективність їх бойової діяльності. Стомленість – це відчуття слабкості, безсилля, в’ялості, дискомфорту, що супроводжуються негативними емоційними станами, втратою інтересу та мотивації до бойової діяльності. Стомленість негативно впливає на всі психічні та психофізіологічні процеси воїна, наприклад, знижується увага, порушується пам’ять, мислення, можуть виникати ілюзії, конфліктні ситуації з товаришами по службі тощо. Коли ця стомленість не компенсується відпочинком, вона має схильність акумулюватися і досягати критичних рівнів. У дослідженнях німецького вченого Е.Динтера встановлено, що перебування особового складу безпосередньо на передньому краї більше 30-40 діб непродуктивне. Це пов’язано з тим, що після досягнення максимуму морально-психічних можливостей, який наступає через 20-25 діб, у військовослужбовців наступає їх швидкий спад, обумовлений виснаженням духовних і фізичних сил.

По-друге, можуть виникати у військовослужбовців бойові психічні травми, під якими розуміють психічні розлади, порушення і захворювання, які ведуть до часткової чи повної втрати бойової здатності військовослужбовців у результаті впливу факторів бойової обстановки, що травмують психіку військовослужбовця, та умов військової служби під час ведення бойових дій, а також після їх закінчення. Вивченням таких психічних розладів почали займатися психіатри. Наприклад, на початку ХХ ст. російські лікарі вперше розглядали психічні проблеми солдат як наслідок бойового стресу. Тому Г.Шумков під час російсько-японської війни намагався ставити діагноз бойової психічної травми та лікувати безпосередньо на передньому краї. Він прийшов до висновку, що основною причиною бойових психічних травм можуть бути як фізичні та психічні травми, так й інші психогенні фактори бойової обстановки. З того часу ці фактори отримали назву “стрес-фактори” бойової обстановки.

По мірі накопичування емпіричного та теоретичного матеріалу з цієї проблемі у 80-х роках ХХ ст. виникла нова галузь психологічної науки – психологія травматичного стресу. Найбільш широке розповсюдження та розвиток вона отримала у США, Англії, Франції, Ізраїлі, а згодом – у Росії. З того часу стресові наслідки стали вивчати не взагалі, а як наслідки бойового стресу, які виникають безпосередньо на полі бою, після його закінчення, а також після певного періоду часу (місяць, рік і більше). У зв’язку з цим необхідно докладно знати передумови та причини виникнення бойових психічних травм, форми їх прояву, наслідки та прийоми, способи та форми надання кваліфікованої допомоги.

Виникненню бойових психічних травм сприяють:

а) психологічні перевантаження у бойовій обстановці:

постійна реальна загроза життю;

жорстка відповідальність за виконання бойового завдання;

недостатність і невизначеність інформації, що надходить;

дефіцит часу при прийнятті рішення;

невідповідність рівня військово-професійної підготовленості особистості військовослужбовця до реальних умов бойової діяльності;

психічна непідготовленість до дій у бойових умовах;

кумулятивний, індуційований варіант протікання реакцій у групах людей, наприклад, миттєве розповсюдження паніки серед військовослужбовців;

повна чи часткова ізоляція військовослужбовців від основних сил тощо;

б) бойові фізіологічні перевантаження:

фізичне виснаження у результаті перенапруги та порушення режиму годування;

порушення режиму сну;

в) умови бойової діяльності:

виконання розпорядку дня і дисциплінарних вимог;

організація побуту, забезпечення потреб і запитів військовослужбовців;

незвичні умови служби та бойових дій (клімат, погода, місцевість та ін.);

переживання особистого характеру (хвороба і смерть близьких, службові негаразди, фінансові проблеми тощо).

Для чого слід знати ці причини? Для визначення основних напрямків роботи по психологічній реабілітації військовослужбовців. Наприклад, за американськими даними, 30% всіх ветеранів в’єтнамської війни мали виражені посттравматичні стресові реакції протягом всього їх життя. На 1988 рік у 15,2% ветеранів-чоловіків і 8,5% ветеранів-жінок були зареєстровані посттравматичні психічні розлади. Серед національних меншин ці відсотки більші: 27,9% - серед іспаномовних ветеранів, 20,6% - у ветеранів негритянського походження. Досвід в’єтнамської війни був використаний під час підготовки американських військ до бойових дій у Персидській затоці. У зв’язку з цим всі стрес-фактори, які викликають бойові психічні травми, ними були поділені на три групи:

бойові стресори бойової обстановки (загроза життю, отримання поранення, свідоцтва смерті близьких і товаришів по службі, ураження ракетним ударом, ураження артилерійським і стрілецьким вогнем як зі сторони противника, так і власних військ (помилково), участь у спеціальних підрозділах, що діють на теренах противника, відповідальність за смерть іракських солдат);

небойові стресори бойової обстановки (свідоцтва смерті іракських і кувейтських солдат; страх перед застосуванням Іраком ракетних ударів чи атак з використанням хімічної та біологічної зброї; очікування наземних бойових дій, які асоціювалися зі страхом смерті чи пораненням; відношення Іраку до військовополонених; загальні негативні умови життєдіяльності у пустелі);

стресори, що пов’язані з відправкою у зону бойових дій (ізоляція від сім’ї, близьких, друзів, товаришів по службі, роботи. Особливо це стосувалося солдат Національної гвардії та військ Резерву).

В результаті дії цих стрес-факторів у військовослужбовців виникають труднощі у функціонуванні психіки. Можна представити таку психологічну класифікацію розладів психіки у бойових умовах:

1. Розлади психіки, ведучою ознакою яких є фобія – патологічний страх, характерними симптомами якого є серцебиття, холодний піт, сухість у роті, тремтіння кінцівок, мимовільне виділення сечі та калу, паралічі кінцівок, заїкання, німота. Можна виділити три основні клінічні форми страху:

рухова форма, що проявляється у неконтрольованих діях і рухах, наприклад, утікання від небезпеки;

ригідна форма, що проявляється у пасивності, бідноти міміки, байдужості, оклякненні тощо;

скрита форма, що має прояв у гарячковій пасивності, безглуздій активності, які приводять до зриву виконання бойового завдання. У штабах така форма активності паралізує результативну роботу, породжує протилежні накази, розпорядження тощо.

Колективною формою страху є паніка – стан масового страху перед реальною або уявленою небезпекою, яка наростає у процесі взаємної індукції, що блокує здатність реально оцінювати обстановку, мобілізацію вольових ресурсів і організацію спільних цілеспрямованих дій;

2. Бойовий шок і бойове стомлення. Бойовий шок проходить у три стадії:

перша розвивається протягом кількох годин (діб) і характеризується почуттям тривоги, що поступово зростає, страхом і погіршенням настрою;

друга – гостра стадія – продовжується від кількох днів до кількох тижнів, проявляється розвитком психосоматичних порушень невротичного характеру;

третя – хронічна стадія -характеризується тривалою психічною декомпенсацією із змінами особистості.

Під бойовим стомленням розуміють психічні розлади, які виникають через кілька тижнів бойових дій середньої інтенсивності;

3. Посттравматичний синдром включає групу психічних розладів, виникаючих у результаті неусвідомлених намагань суб’єкта “витіснити” зі свідомості найбільш несприятливі епізоди, що розвивається після активних бойових дій. Основні форми прояву посттравматичного синдрому: часткова чи повна соціальна дезадаптація, зниження пам’яті, думки про самогубство та суїцідальні дії, почуття постійної стомленості, неспроможність концентрувати увагу, порушення сну, зловживання алкоголем, прийом наркотиків, болісні головні болі, шлунково-кішкові розлади, сексуальні розлади тощо.

За важкістю можна класифікувати так бойові психічні травми:

легкого ступеня, що проявляються у надмірної дратівливості, замкненості, втраті апетиту, головних болях, швидкій стомлюваності;

середнього ступеня, які характеризуються легкими істеричними реакціями, агресивністю, тимчасовою втратою пам’яті, депресією, підвищеною чутливістю до шуму, сильним страхом, втратою почуття реальності дій, що відбуваються;

тяжкого ступеня, що проявляються порушеннями слуху, зору, координації рухів і психоруховими розладами від безглуздих вчинків до розвитку ступору.

Основні напрямки профілактики бойових психічних травм.

1. Навчання командирів, а через них і всіх військовослужбовців, основам психології та практичним навичкам і вмінням своєчасного розпізнання психічних розладів з використанням найпростіших методик оцінки бойового стресу, опрацювання навичок самоконтролю і спостереження за оточуючими.

2. Роз’яснення особовому складу природи стресових ситуацій та переконання їх у персональній відповідальності за власний психічний стан, опанування найпростішими прийомами релаксації, медитації тощо. Така робота має проводитися безпосередньо перед боєм і у періоди затишшя.

3. Оптимальне забезпечення особового складу всім необхідним, формування їх впевненості у власних силах, турбота про годування і відпочинок, надання своєчасної психологічної та психіатричної допомоги.

4. Своєчасне розпізнання осіб з бойовими психічними травмами, надання їх оперативної психологічної допомоги та їх евакуація в тил. Основними критеріями для евакуації є: неспроможність військовослужбовця виконувати функціональні обов’язки, неадекватна оцінка оточення, відсутність контакту деморалізуючий його вплив на оточуючих, загроза з його боку для інших військовослужбовців.

Як свідчить світовий досвід, бойові психічні травми необхідно лікувати безпосередньо на передньому краї. В основі цього лікування мають лежати три основних принципи: своєчасність надання психологічної допомоги, максимальне наближення місця лікування до поля бою, мінімальні строки лікування.

Особи, що отримали бойові психічні травми, мають отримати медичну допомогу безпосередньо у бойових порядках. Ті військовослужбовці, які підлягають евакуації, збираються на батальйонний медичний пункт, де їм надається перша психологічна, долікарська, а по можливості – перша лікарська допомога з використанням методів психокорекції та мінімальною кількості ліків.

Військовослужбовці, у яких не відновляється боєздатність протягом кількох годин, належать евакуації у медичну роту, окремий медичний батальйон, де вони будуть знаходитися від кількох годин до кількох діб у залежності від важкості травми, кількості потерпілих і бойової обстановки. Для їх лікування використовують методи психокорекції, раціональної трудотерапії з обов’язковими елементами бойової та фізичної підготовки. Головною задачею колективних та індивідуальних бесід має бути переконання уражених у можливості їх швидкого вилікування і повертання у підрозділ. Їх відразу треба попередити про те, що термін лікування не може перевищити 10 діб.

Найбільш важко уражені підлягають евакуації у спеціалізовані відділення шпиталів, які розташовані у тилу військ.

Психологічне забезпечення відновного періоду включає:

психологічне інформування особового складу про можливі психологічні наслідки бойової діяльності та шляхи їх подолання;

діагностику психічного стану військовослужбовців, що складають групу ризику (військовослужбовці, що виконували найбільш важкі та стресогенні завдання, раніше отримували бойові психічні травми, мають складний стан у сім’ї, допускали суттєві помилки у виконанні бойових завдань, знаходяться в ізоляції у підрозділі; військовослужбовці-жінки та старшого віку тощо);

психологічне консультування військовослужбовців за питаннями, які виникають у зв’язку з переживаннями у відновному періоді;

психологічну і соціально-психологічну підтримку військовослужбовців, що переживають труднощі відновного періоду;

використання спеціалізованих психологічних методів, спрямованих на прискорення відновних процесів у військовослужбовців (психофізіологічний тренінг, тренінг саморегуляції, групи інтенсивного спілкування та ін.).

Форми психологічної реабілітації залежать від психічного і психофізіологічного стану військовослужбовця. Коли військовослужбовець усвідомлює власні психологічні труднощі та стан, що переживає, у відношенні його застосовуються психопрофілактичні методи, які виражаються у психологічному інформуванні, психологічній та соціально-психологічній підтримці військовослужбовця і членів його сім’ї, використанні спеціалізованих психологічних методів, що прискорять відновлення, а при необхідності – супроводжуються проведенням превентивної психодіагностики.

У випадку виникнення у військовослужбовця певних відхилень від нормального розвитку процесів відновлення з ним здійснюється психокорекційна робота, а при появі стійких психологічних труднощів надається психотерапевтична допомога. Ці дві форми психологічної допомоги можуть здійснюватись у військовій частині психологом у взаємодії з медичним персоналом цієї ж військової частини. У цих випадках суб’єктом відновного періоду залишається особистість військовослужбовця.

У випадку отримання важких бойових психічних травм психологічна реабілітація організується спеціалістами. Вона може організовуватися у традиційному вигляді та бути частиною медично-психологічної реабілітації та проводитися з військовослужбовцями, що проходять лікування у зв’язку з пораненнями, контузіями, травмами, опіками, опромінюванням, психічними розладами. Вона може доповнюватися професійною реабілітацією і соціальною реабілітацією.

У нетрадиційному варіанті психологічна реабілітація представляє специфічний вид психологічної допомоги, що надається військовослужбовцям, які переживають або гострі реакції на актуальний стрес, або загострення відстрочених негативних психологічних наслідків, відстрочених реакцій та розладів, що обумовлені раніше пережитим, як правило, психотравмуючим стресом. Безперечно, що й у другому варіанті психолог співпрацює з військовими чи цивільними лікарями, а військовослужбовець під час психологічної реабілітації звільняється від виконання службових обов’язків і знаходиться або у стаціонарі медичного підрозділу, або у реабілітаційному відділенні воєнного шпиталю.

У другому варіанті психологічна реабілітація є центральною ланкою реабілітаційного процесу і доповняється або медичною реабілітацією, або тільки певною медичною допомогою. При наявності відповідних умов у медичному підрозділі військової частини здійснюється неспецифічна психологічна реабілітація, яка може починатися і закінчитися в умовах військової частини чи бути першим етапом наступної, спеціалізованої психологічної реабілітації в умовах військового шпиталю. Неспецифічність чи специфічність психологічної реабілітації визначається глибиною і важкістю бойових психічних травм військовослужбовця і ступеню спеціалізації способів психологічного впливу, які необхідні для вирішення задач психологічної реабілітації.

При організації психологічної реабілітації після завершення бойових дій обов’язково необхідно враховувати такі фактори:

ступінь активності військової частини, підрозділу і конкретного військовослужбовця у бойових діях (чим більше та активніше діяли військовослужбовці в зоні бойових дій, тим оперативніше, масштабніше і повноцінніше має бути психологічна допомога; ступінь активності визначається за характером і кількістю бойових дій, в яких приймали участь військовослужбовці, за рівнем їх бойової напруги та значущості для вирішення більш масштабних бойових задач);

кількість бойових втрат у військовій частині, а також характер і причини поранень, контузій, травм, опіків, доз опромінювання та інших форм фізичного діяння на здоров’я військовослужбовця. Під час надання психологічної допомоги кожному військовослужбовцю у відновний період враховуються: а) ситуація, в якій було отримано пошкодження для здоров’я; б) ступінь впливу на нього випадків смерті товаришів по службі (особливо близьких по службі та життєдіяльності); в) характер його ставлення до явищ, що визначені у пунктах “а” і “б”; г) особливості ставлення до цього різного командування; д) нагороди та заохочення, що пов’язані у тій чи іншій мірі з цим явищем; е) характер відбиття даних явищ у свідомості товаришів по службі тощо;

час виходу військової частини, підрозділу, військовослужбовця із зони бойових дій (чим раніше та оперативніше буде надана психологічна допомога учасникам бойових дій, тим менш імовірність виникнення згодом психологічних проблем, що обумовлені бойовим стресом);

особливості соціально-психологічного клімату і міжособистісних взаємин у військовій частині, підрозділі, характер взаємин конкретного військовослужбовця з оточуючими;

особливості та умови діяльності військової частини, підрозділу, військовослужбовця після виходу з бойової обстановки (нормальна і добре продумана організація життєдіяльності військової частини, підрозділу, конкретного військовослужбовця буде сприяти психічному здоров’ю військовослужбовців і зменшувати необхідність психологічної допомоги та реабілітації);

особистісні переживання конкретного військовослужбовця, що може бути пов’язано з фізичним знищенням солдат противника, гибеллю товаришів по службі, веденням бойових дій у оточенні противника, знаходженням у полоні, здійсненням протиправних вчинків, участь у них;

урахування соціальних, етнічних, релігійних, сімейних та інших обставин, що мають суттєвий вплив на процес психологічної реабілітації кожного конкретного військовослужбовця.

Отже, існує досить чітка система надання психологічної допомоги та реабілітації військовослужбовців, що мають певні проблеми з психічним здоров’ям чи отримали суттєві бойові психічні травми. На сьогоднішній день мається три концептуальних підходи до надання психологічної допомоги у бойових ситуаціях – це американська, ізраїльська та російська системи.

Американська система надання психологічної допомоги організована наступним чином: командир підрозділу, молодший медичний спеціаліст виявляють осіб з бойовими психічними травмами і надають їм негайну психологічну допомогу, після чого відправляють постраждалого в батальйонний медичний пункт. Тут їм надається долікарська психологічна допомога (сон, тепло, якісне годування, відпочинок і мінімальна кількість фармакологічних препаратів) протягом кількох годин. Після цього ті військовослужбовці, у яких нормалізувалася психічна діяльність, відправляються у підрозділи, а тих, у кого зберігаються симптоми психічних розладів – в медичний евакуаційний пункт тилової зони бригади. Протягом двох діб з ними проводиться психотерапія, використовуються медикаментозні засоби, їм дається добре годування, відпочинок тощо.

Ті військовослужбовці, у яких психічний стан нормалізувався, повертаються до строю, а інші – направляються у дивізійну медичну роту. Протягом двох тижнів, окрім вищеперелічених заходів, з постраждалими проводяться ненапружені заняття з бойової підготовки, організуються зустрічі з товаришами по службі, заходи психологічної та психіатричної допомоги. Для надання такої допомоги в медичній роті є психолог, психіатр і соціолог,

Обов’язковою умовою відбудови психічного здоров’я вважається збереження чіткого режиму дня і військової форми одягу. При відсутності позитивних результатів лікування продовжується у психіатричному закладі чи стаціонарному шпиталі. За оцінками спеціалістів, ефективність такої допомоги складає 45-75%.

Ізраїльська система психологічної допомоги має комплексний характер і передбачає виявлення командирами безпосередньо у підрозділі осіб з ознаками бойових психічних травм. Ці військовослужбовці відправляються в батальйонний медичний пункт, де з ними здійснюється психотерапевтична робота протягом кількох годин. Військовослужбовці, які подолали бойову психічну травму, звертаються до власного підрозділу, а інші – направляються в медичний евакуаційний пункт, де з ними протягом кількох днів працюють психологи та медичні працівники. З цією метою можуть використовуватися психотерапія, при необхідності -медикаментозні засоби, в основному, снотворні, організується зв’язок з командирами, товаришами по службі. Коли така система заходів не дає позитивного результату, постраждали направляються в дивізійну медичну роту на строк до двох тижнів. Окрім вищевизначених заходів, можуть організуватися навчальні стрільби та інші навчально-бойові заняття. Тільки після цього військовослужбовці з остаточними негативними ознаками психологічних наслідків направляються на лікування в стаціонарний воєнний шпиталь.

Зберігаючи традиційну систему, ізраїльські спеціалісти включають в неї нові елементи. Так, для надання психологічної допомоги воїнам медичним батальйонам придаються команди Управління психіатрії воєнно-медичної служби збройних сил. А самі батальйони обслуговують частини ланки “дивізія” і знаходяться в 2-5 кілометрах від лінії фронту. Кожна команда складається зі 5 спеціалістів: 1 психіатр, 1-2 психолога, 2-3 соціолога. Методами роботи групи є: сон, психотерапія, душ, щедре годування та ін. Використовуючи ці засоби, група повертає у строй протягом 72 годин до 60% психотравмованих військовослужбовців.

Російська система психологічної допомоги веде свої традиції з російсько-японської війни 1905 року. Вона отримала певне вдосконалення в роки першої світової та Великої Вітчизняної війн. Ця система характеризується тим, що психологічна допомога надається переважно воїнам з психотичними та психічними розладами, що розвиваються на тлі фізичних поранень і травм. У ході бойових дій у “гарячих” районах апробована робота спеціальної групи психологічної (психофізіологічної) допомоги, яка складається з психіатрів, психофізіологів, психофармакологів. Вони довели власну життєздатність і корисність. Суттєвим недоліком цієї системи є той факт, що значна кількість командирів вилучаються з системи надання психологічної допомоги через те, що вони не підготовлені для надання такої допомоги.

ВИСНОВКИ

Таким чином, проведений аналіз надання психологічної допомоги та психологічної реабілітації свідчить про те, що існує певний алгоритм цієї роботи, маються спеціалізовані прийоми, способи та форми надання цієї допомоги, які можуть широко використовуватися у Збройних силах України для підтримання бойової готовності військових підрозділів та частин, зменшення бойових психічних травм і підвищення ефективності надання своєчасної психологічної допомоги та психічної реабілітації.

Частина 6. Фактори впливу на морально-психологічний стан військовослужбовців у бойових умовах

Теми психологічної війни, психологічних операцій та психологічного впливу сьогодні досить популярні. За останні роки в Україні вийшло із друку (написано чи перекладено з іноземних мов) десятки книг, присвячених психологічним операціям та маніпулятивному впливові і майже немає книг з проблем психологічного захисту.

Це можна пояснити тим, що великі країни, так звані інформаційні імперії, виходячи із завдань глобального чи регіонального лідерства, більше зацікавлені у розробці питань психологічного впливу та психологічної війни. Питання психологічного захисту, ймовірно, для них є менш значимі.

Україна з різних причин не в змозі сьогодні здійснювати інформаційної експансії на інші країни. Вона сама є об`єктом інформаційного впливу іноземних країн, про що зайвий раз свідчать події останнього часу. Із зазначеного можна зробити висновок, що питання психологічної протидії, захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу в тому числі теоретичні розробки за цією темою, є приоритетними для нашої держави та ї Збройних Сил.