Класифікація методів викладання

(за М.М.Верзиліним)

		МЕТОДИ
ЗМІСТ	словесні	оглядові	практичні
Джерело знань	Слово	Оглядовий об’єкт	Практичне заняття
Вчитель передає інформацію	Словом	За домопогою показу	Шляхом практичних рекомендацій
Учні засвоювають інформацію	слухаючи	спостерігаючи	працюючи

Наприклад, названі іншими авторами словесні методи він поєднує з формами того самого типу та визначає чотири рівні їх застосування:

1) на інформаційному рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-інформаційного методу;

2) на проблемному рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-проблемного методу;

3) на евристичному рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-евристичного методу;

4) на дослідницькому рівні словесна форма набуває характеру словесно-дослідницького методу.

Аналогічним шляхом класифікуються бінарні методи наочної форми (наочно-інформативний метод, наочно-проблемний метод, наочно-практичний метод, наочно-евристичний метод, наочно-дослідницький метод) і практичної форми (практично-евристичний, практично-проблемний метод).

Напевно, бінарна класифікація є фактично найреальнішою з усіх класифікацій, оскільки педагог завжди діє комплексно, не вдаючись до теоретичних обгрунтувань своїх дій. Практично цієї ж думки до класифікації методів навчання дотримується видатний російський дидакт Ю.К.Бабанський. Концептуально у цьому ж напрямку працює польський дидакт В.Оконь.

Узагальнюючи вищевикладене, до класифікації методів навчання, беручи до уваги активні методи навчання і можливості їх використання у навчально-пізнавальній діяльності військовослужбовців та враховуючи зміст і особливості дидактичного процесу в Збройних Силах України, можна запропонувати наступну класифікацію методів навчання військовослужбовців (рис.3) .

1.Усне викладання навчального матеріалу, яке поділяється на: словесно-інформаційне; словесно-евристичне; словесно-проблемне; словесно-дослідницьке. Воно включає різні види розповідей, пояснення, оповідання, лекції.

Рис. 3. Класифікація методів навчання військовослужбовців

2. Обговорення матеріалу, який вивчається, поділяється на: словесно-інформаційне; словесно-евристичне; словесно-проблемне; словесно-дослідницьке. Воно включає: бесіду, семінарське заняття, дискусію, мозкову атаку, інтелектуальну розминку, аналіз конкретної ситуації тощо.

3. Показ поділяється на: наочно-іформаційний; наочно-практичний; наочно-евристичний; наочно-проблемний; наочно-дослідницький. Він включає: демонстрацію; ілюстрацію; спостереження у формі особистого показу підлеглим цих або інших прийомів і дій; показ дій окремих воїнів, розрахунків і підрозділів; показ натуральних і образних засобів наочності; демонстрацію фільмів та ін.

4. Практичні методи поділяються на: практично-репродуктивні; практично-евристичні; практично-дослідницькі (проблемні). Вони включають практичні заняття, групові вправи, лабораторні роботи, вправи, обслуговування бойової техніки та озброєння, несення вартової, бойової та інших видів служб тощо. Наприклад, основними різновидами занять у військах зв'язку з групових вправ є тактико-стройові заняття, часткові та комплексні тренування, тактико-спеціальні заняття і навчання, командно-штабні навчання, навчання військ.

5. Самостійна робота об'єктів навчання, яка поділяється на усі форми, які були в попередніх методах, тобто, наприклад, словесно-наочно-практично-інформаційні. Вона включає: роботу з друкованими джерелами; самостійне вивчення техніки; самостійне тренування; самостійний перегляд кінофільмів, телепередач та ін.

6. Методи контролю та самоконтролю в навчанні включають: індивідуальну контрольну співбесіду; опитування; письмові роботи; тестування; контрольні роботи; машинний контроль; самоконтроль; іспит; залік тощо (рис. 15).

Безумовно, ця класифікація методів навчання є недосконалою. Але в ній враховано: по-перше, сучасні дидактичні системи та їх вплив на методику навчання військовослужбовців; по-друге, як позитивні аспекти класифікації методів навчання, які мали місце в історії дидактики, так і сучасні підходи до розв'язання цієї проблеми вітчизняними і закордонними вченими-дидактами; по-третє, зміст і особливості методичної системи процесу навчання в Збройних силах України, і врешті-решт, активні методи навчання, які органічно включені до відповідних груп методів навчання. Зробимо кілька зауважень до останнього.

Отже, вибір методів навчання залежить від:

загальних і військово-професійних цілей освіти, виховання, розвитку і психологічної підготовки військовослужбовців Збройних сил України;

провідних установок сучасної загальної та військової дидактики;

особливостей, змісту, методів і форм підготовки військовослужбовців конкретних видів і родів військ;

особливостей змісту професіограми конкретного військового спеціаліста;

особливостей змісту і методики викладання конкретної навчальної дисципліни та визначених її специфікою вимог до добору загальнодидактичних методів;

мети, задачі, змісту матеріалу та дидактичного задуму конкретного заняття;

наявності часу на вивчення даної теми, розділу, рівня розумової та фізичної підготовленості об’єктів навчання;

рівня оснащення навчально-матеріальної бази;

педагогічної майстерності військових педагогів;

методичного задуму конкретного заняття та ін.

Враховуючи ці обставини та умови, військовий педагог вибирає конкретний метод навчання для вирішення певної навчально-пізнавальної задачі. Про правильний вибір методу навчання свідчить характер діяльності та взаємовідносин суб’єктів і об'єктів навчання, глибина і міцність опанування військово-професійних знань, навичок, вмінь, і також те, якою мірою він викликає пізнавальну, емоційну і практичну активність військовослужбовців та формує у них мотивацію навчально-пізнавальної діяльності.