
- •Тема 9. Процес навчання військовослужбовців та його морально-психологічне забезпечення
- •1.1. Історичний досвід розвитку військового навчання.
- •1.2. Функції навчання військовослужбовців.
- •1.3. Модель процессу навчання військовослужбовців Збройних Сил України
- •Частина 2. Закономірності та принципи навчання військовослужбовців
- •2.1.Закони і закономірності навчання військовослужбовців.
- •2.2. Характеристика принципів навчання військовослужбовців.
- •Частина 3. Методи навчання військовослужбовців
- •3.1. Поняття про методи навчання та їх класифікація.
- •Класифікація методів викладання
- •3.2. Характеристика основних методів навчання військовослужбовців.
- •Частина 4. Бойова підготовка в підрозділі (частині)
- •4.1. Організації бойової підготовки у підрозділі (частині).
- •4.2. Роль, місце і сутність морально-психологічного забезпечення бойової підготовки.
- •Частина 5. Морально-психологічне забезпечення бойової підготовки у підрозділі
- •5.1. Організація морально-психологічного забезпечення тактичної підготовки підрозділу
- •5.2. Особливості морально-психологічного забезпечення окремих видів бойової підготовки
- •Тема 10. Організація культурно-виховної, просвітницької роботи та військово-патріотичного виховання в підрозділі
- •Культурно-виховна і просвітницька робота у підрозділі
- •Тема 11. Планування виховної роботи та організація роботи активу в підрозділі
- •1.1. Підбір активу, його навчання та виховання
- •1.2. Організація роботи активу підрозділу
- •Частина 2. Зміст та методика планування виховної роботи в підрозділі
- •2.1. Сутність планування виховної роботи в підрозділі.
- •2.2. Методика планування виховної роботи в підрозділі
- •Завдання і запитання для самоконтролю по іv розділу
- •Література
Частина 3. Методи навчання військовослужбовців
Серед основних умов, які визначають ефективність викладання - учіння військовослужбовців, особливе місце посідають методи навчання. Це пов’язано тим, що вони обумовлюють характер взаємовідносин суб'єктів і об'єктів дидактичного процесу під час здійснення навчально-пізнавальної діяльності. Поняття ”метод навчання” є досить складним. Це обумовлено надзвичайною багатогранністю і різнобічністю того процесу, який повинна відображати ця категорія. Ось чому в педагогіці до цього часу не припиняються дискусії відносно розкриття сутності методів навчання та їх класифікації. Історія їх розвитку і становлення є своєрідним доказом цієї складності.
Термін ”метод” походить від грецького слова ”methodos”, що означає дослідження, спосіб, шлях наближення до істини.
У педагогічній практиці метод виступає як упорядкований спосіб діяльності по досягненню навчально-виховних задач. При цьому викладання (це різноманітні дії військового педагога, які допомагають об'єктам навчання засвоїти програмний матеріал, сприяють активізації навчального процесу) і учіння (засвоєння знань, формування навичок і умінь об'єктами навчання) тісно пов'язані між собою і знаходяться в активній взаємодії. Отже, поняття ”метод навчання” органічно включає в себе:
1) навчальну роботу військового педагога (викладання);
2) навчально-пізнавальну діяльність об'єктів навчання (учіння);
3) специфіку їх діяльності по досягненню цілей навчання.
Таким чином, термін ”метод навчання військовослужбовців” означає спосіб спільної діяльності суб'єктів і об'єктів навчання, що спрямована на оволодіння військово-професійними знаннями, навичками та уміннями, різнобічний розвиток розумових і фізичних здібностей військовослужбовців, формування у них якостей, необхідних для виконання службових обов'язків.
Широко розповсюдженим у військовій дидактиці є також поняття ”прийом навчання”. Прийом навчання - це окремий крок для реалізації навчальної мети, складова частина методу чи це деталь методу, тобто часткове поняття по відношенню до поняття “метод”.
3.1. Поняття про методи навчання та їх класифікація.
Однією з актуальних проблем сучасної як загальної, так і військової дидактики є проблема класифікації методів навчання. У сучасній дидактиці немає єдиного погляду щодо цього питання. У зв'язку з тим, що різні автори за основу класифікації методів навчання беруть різні ознаки, існує кілька варіантів класифікації.
Серед них найбільшого значення набули такі:
а) з позиції історизму;
б) з позиції джерел інформації;
в) логічно-структурний підхід до класифікації методів навчання;
г) за видами пізнавальної діяльності об'єктів навчання тощо.
У передвоєнні роки в підручниках педагогіки давали таку класифікацію, яка поділялася на три групи: словесна, наочна і практична.
У сучасній вітчизняній дидактиці найбільш популярними є праці А.М.Алексюка та В.О.Онищука, в яких подається історія розвитку методів навчання та їх класифікація.
За дидактичними цілями та задачами В.О.Онищук поділяє методи навчання на такі види:
комунікативний метод навчання. Дидактична мета - засвоїти готові знання;
пізнавальний метод навчання. Дидактична мета - сприйняття, осмислення і запам'ятовування об'єктами навчання нового матеріалу;
перетворювальний метод навчання. Дидактична мета - засвоєння об'єктами навчання знань і творче використання навичок та вмінь;
систематизований метод навчання. Дидактична мета - узагальнення і систематизація знань, навичок і вмінь;
контрольний метод навчання. Дидактична мета - з’ясування якості засвоєння знань, навичок і вмінь та їх корекція.
В останні роки найбільшої популярності набула така класифікація методів навчання за рекомендаціями російського дидакта Ю.К.Бабанського:
методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності (словесні, наочні, проблемно-пошукові, індуктивно-дедуктивні);
методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності (пізнавальні ігри, навчальні дискусії, емоційний вплив педагогів, заохочення навчальної діяльності, покарання);
методи контролю і самоконтролю у навчанні (опитування, письмові роботи, тестування, контрольні лабораторні роботи, контрольні практичні роботи, машинний контроль, самоконтроль).
У військовій педагогіці використовується практично останній варіант класифікації, який враховує специфіку навчального процесу в збройних силах.
Це такі групи методів:
метод усного викладення навчального матеріалу;
метод обговорення матеріалу, що вивчається;
метод показу (демонстрація);
метод вправи;
метод практичних робіт;
метод самостійної роботи.
Польський військовий вчений-дидакт Я.Богуш поділяє методи навчання на методи викладання і методи учіння. Власний варіант класифікації він пропонує на основі аналізу історичного розвитку методів викладання-учіння, джерел інформації та характерологічних властивостей усіх методів, які, визначаючи способи впливу військових педагогів на навчально-пізнавальну діяльність об'єктів навчання, обумовлюють різноманітні можливості дидактичного впливу. На основі вищевикладеного методи викладання він поділяє на:
наочні (показ, демонстрація);
словесні (пояснення, розповідь, бесіда, лекція, дискусія);
практичні (лабораторні роботи, вправи, польові заняття - маневри, тренування, інструктаж);
активні.
Цим методам викладання відповідають певні методи навчання:
навчання через запам’ятовування;
навчання через відкриття;
навчання через спостереження;
навчання через діяльність (практику);
навчання через переживання.
Окрему групу у нього складають методи контролю та оцінки. Вони можуть мати різні форми залежно від того, які методи переважають (словесні, практичні, наочні),.
Отже, аналіз різноманітних підходів до класифікації методів навчання в загальній та військовій педагогіці свідчить про те, що ця проблема є досить актуальною, складною, і немає на сучасному етапі остаточного розв'язання. Причина в тому, що: по-перше, автори використовують різні основи для їх класифікації та, відповідно, не опрацьовані загальновживані ознаки їх класифікації; по-друге, складності цих задач, які повинна вирішувати сучасна освіта; по-третє, різноманітність методів навчання.
Яким саме чином можна розв'язати цю складну і, водночас, актуальну проблему?
Український вчений-дидакт А.М.Алексюк запропонував оригінальний варіант вирішення цієї проблеми. Він пропонує бінарні методи навчання, тобто подвійні, коли метод і форма навчання зливаються в єдине ціле. Він науково обгрунтував ідею бінарних методів, які були висунуті в 20-х роках автором підручника педагогіки А.Г.Пінкевичем (1925), у 50-х роках - М.М.Верзиліним (табл.).
Таблиця