1.2. Функції навчання військовослужбовців.

Навчання воїнів - це один із стрижневих складових військово-педагогічного процесу в Збройних силах України. У його сфері специфічно виявляються всі основні закони та закономірності останнього. Особливо слід відзначити власне педагогічні закономірності:

єдність виховання, навчання, розвитку і психологічної підготовки;

моделювання (відтворення) умов сучасного бою під час процесу навчання;

відповідність впливів тих, хто навчає, можливостям, особливостям та характеру дій тих, хто навчається, їх пізнавальним і фізичним можливостям.

Глибоке їх розуміння і змістовна реалізація у військово-дидактичному процесі сприяє реалізації його основних функцій:

1) освітня функція. Освіта - це процес і результат навчання, який містить певну сукупність знань, навичок і вмінь у загальнонауковій, гуманітарній, військово-професійній, технічній сферах. Освітня функція є базовою у процесі навчання і передбачає озброєння воїнів, у першу чергу, певною системою військово-професійних знань, навичок і вмінь;

2) виховна функція є невіддільною від освітньої і спрямована на забезпечення єдності навчально-виховного процесу у військових підрозділах і частинах. Вона сприяє формуванню основних властивостей захисника Вітчизни, особистості військовослужбовця Збройних сил України та військового колективу. “Людина без виховання, як тіло без душі”, - підкреслює народна мудрість. А сучасна війна та її характер вимагають від людини з одного боку високих моральних загальнолюдських якостей, а з іншого – справжніх бойових властивостей військовослужбовця;

3) розвиваюча функція, особливо для розумового розвитку воїна, має психологічний і педагогічний зміст. У процесі вивчення різноманітних загальновійськових, військово-про­­­фесійних предметів відбувається цілеспрямований розвиток інтелектуальних здібностей воїнів. А практичні заняття, крім того, забезпечують розвиток фізичних сил. Саме розви­­­ток інтелектуальних і фізичних здібностей воїнів, їх всебічне вдосконалення визначають, врешті-решт, кінцевий результат і смисл військово-навчального процесу – зокрема, військово-педагогічного процесу взагалі.

4) функція психологічної підготовки сприяє формуванню у воїнів внутрішньої психологічної готовності та стійкості до виконання службових і бойових завдань за будь-яких умов мирного і воєнного часу;

5) функція самовдосконалення має забезпечити навички та вміння постійної самоосвіти, систематичної праці над формуванням навичок і вмінь учіння, а також мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

Отже, саме в реалізації цих п’ятьох функцій підтверджується одна з основних закономірностей військово-навчального процесу – єдність навчання, виховання, розвитку і психологічної підготовки.

1.3. Модель процессу навчання військовослужбовців Збройних Сил України

Військово-навчальний процес у Збройних силах України являє струнку систему, яка складається з певних елементів (компонентів військово-навчального процесу), має структурні складові, відповідно до її функцій. При цьому мається на увазі не проста система, а така, яка має тенденцію до постійного саморозвитку і самовдосконалення. Це пов’язано з тим, що її центральними постатями є особистості усіма своїми проблемами, життєвим досвідом, смислоутворюючими настановами. Ця система створена для людей та існує і здійснюється завдяки їм. Отже, система військово-навчального процесу – це цілісна множина сукупності її основних складових, що створює певну модель навчання військовослужбовців. Вона складається з великої кількості взаємопов’язаних елементів: мети, навчальної інформації, засобів педагогічної взаємодії суб’єктів і об’єктів навчання, форми їх взаємодії тощо. Системоутворюючими поняттями військово-навчального процесу як системи є мета навчання, викладання, учіння і результат. Змінними складовими цієї системи є засоби управління. Це зміст навчального матеріалу, методи навчання, матеріально-технічні засоби, організаційні форми навчання військовослужбовців.

Усі ці елементи створюють цілісність і діють у комплексі. Цілісність і комплексність є закономірними властивостями військово-навчального процесу у Збройних силах України. Вони об’єктивно існують настільки, наскільки суспільство має потребу у захисниках Вітчизни. Звідси об’єктивно існує єдність навчання, виховання, розвитку і психологічної підготовки військовослужбовців, єдність викладання і учіння, єдність змістовної і процесуальної сторони цього процесу, всебічний розвиток особистості військовослужбовця у цьому процесі.

Характер майбутньої діяльності військовослужбовців на сучасному полі бою також передбачає необхідність комплексних військово-професійних знань, навичок, умінь і властивостей захисника Батьківщини. У зв’язку з цим, комплексність цього процесу відбивається також на характері бойової підготовки особового складу військових підрозділів. Через це більшість занять мають комплексний характер, навчальні завдання реалізуються під час повних і часткових комплексних тренувань, маневрів, тактико-спеціальних занять і навчань тощо.

Комплексність практичних знань, навичок і вмінь безпосередньо пов’язана з кінцевим показником цього процесу – результативним компонентом. В умовах сучасної війни на психіка людини зазнає надзвичайно великих навантажень. Тому навчання воїнів спрямовано на отримання конкретного практичного результату у комплексі, узгодження рівня теоретичних знань та практичних навичок і вмінь, формування психічної стійкості та готовності до виконання складних завдань сучасного бою, виховання громадянина України, який шанує загальнолюдські цінності.

Різноманітний характер цієї підготовки, її фундаментальна і військово-практична спрямованість передбачають чітку організацію, планомірність і тривалість військово-навчального процесу, що також зумовлюється складністю сучасної бойової техніки та зброї, колективним характером їх застосування, скороченням строків служби військовослужбовців строкової служби, психологічним змістом сучасної війни.

На відміну від процесу навчання дидактична категорія “навчальний процес” охоплює всі компоненти цього процесу: “Навчальний процес - система організації навчально-виховної діяльності, в основі якої – органічна єдність і взаємозв’язок викладання і учіння; спрямована на досягнення цілей навчання і виховання” . Отже, ця система надає завершеного вигляду всьому навчальному процесу у військових підрозділах і частинах. У Збройних силах України ця система має назву “військово-навчальний процес” чи “військово-дидактичний процес”, тому що поняття “навчальний” і “дидактичний” є тотожними.

Основними складовими цієї системи є такі компоненти: цільовий, стимулюючо-мотиваційний, змістовний, операційно-діяльнісний, контрольно-регулюючий, результативний. Центральними постатями є суб’єкт і об’єкт навчання.

З агальними поняттями військової дидактики як військово-педагогічної науки є: “мета навчання”, ”викладання”, ”учіння”, ”освіта”, “зміст навчання”, “навчальна програма”, ”навчальний план”, ”навчальний предмет”, ”навчальний матеріал”, ”навчальна ситуація”, ”метод навчання”, ”об'єкт навчання”, ”суб'єкт навчання”, ”самоосвіта” та ін.

Рис. 2. Місце дидактичних категорії у військовій педагогіці

Розглянемо деякі з них.

Викладання - це діяльність тих, хто навчає, а учіння - це діяльність тих, хто навчається. Роль суб’єкта навчання у військово-дидактичному процесі є надзвичайно великою і різноплановою:

а) виступає, передусім, як організатор, керівник, старший товариш по службі та начальник у навчально-пізнавальній діяльності воїнів;

б) створює умови, за яких об’єкти навчання можуть найбільш цілеспрямовано, змістовно, оптимально, раціонально і ефективно вчитися, опанувати підвалини військової майстерності;

в) виступає як джерело військово-професійних знань, навичок і вмінь у бойовій та гуманітарній підготовці;

г) надає своєчасну допомогу воїнам, коли є така потреба;

д) виступає як вихователь;

е) є командиром і начальником для підлеглих;

ж) піклується про всебічний розвиток особистості воїнів;

з) контролює і оцінює хід та результати навчально-пізнавальної діяльності воїнів тощо.

Учіння – це система навчально-пізнавальних дій воїнів, спрямованих на опанування військово-професійними знаннями, навичками та вміннями їх застосування у військовій діяльності, формування властивостей захисника Батьківщини. Передумовами навчальної діяльності воїна є:

а) наявність мети, що стимулює воїна до цілеспрямованої змістовної навчально-пізнавальної діяльності;

б) наявність мотивації до навчально-пізнавальної та військово-професійної діяльності;

в) наявність соціально-психологічної готовності до служби в лавах Збройних сил України;

г) наявність самостійності та активності воїнів у навчально-пізнавальній діяльності, зосередженість на опануванні військово-професійної майстерності.

Структура навчальної діяльності об’єкта навчання має включати три взаємопов’язані сторони: мотиваційний, процесуальний і змістовний. Вони мають діяти у комплексі. Через те сутність учіння полягає не стільки опануванні певних військово-професійних знань, навичок та вмінь, стільки в умінні вчитися і оволодінні методикою самовдосконалення, тобто самоосвіти і самовиховання.

Поняття “освіта” вживається в трьох розуміннях: 1) як процес інтелектуальної підготовки особистості до умов життя у суспільстві шляхом засвоєння систематичних знань і формування на їх основі навичок, вмінь і світогляду практичного порядку; 2) як результат процесу навчання та рівень досягнення рівня освіченості, сформованості навичок і вмінь; 3) як сукупність навчально-виховних настанов. Отже, освіта – це водночас і процес, і результат засвоєння воїнами систематизованих військово-професійних знань, навичок і вмінь, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей, розвитку їх творчих сил і здібностей.

“Навчальна програма” – це документ, що визначає зміст навчання, систему військово-професійних знань, навичок і вмінь, які мають опанувати воїни у військово-навчальному процесі з кожного предмета бойової та гуманітарної підготовки, а також зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання. У кожному виді та роді військ є програми бойової підготовки відповідних військових підрозділів і частин. Вони затверджуються командувачами видів військ Збройних сил України.

“Навчальний план” – державний документ, який визначає перелік навчальних предметів з бойової та гуманітарної підготовки, що вивчаються в конкретних військових навчальних системах (вищі військові навчальні заклади, навчальні центри, військові частини та підрозділи тощо), послідовність їх вивчення та кількість годин, що відводиться на вивчення кожного з них за роками навчання, тижневу і річну кількість годин. Вони складаються у військових частинах і з‘єднаннях, вищих військових навчальних закладах для підготовки кожного військового фахівця.

“Навчальний предмет” – це науково обгрунтована система знань, навичок і вмінь, яку відібрано для вивчення в різноманітних військових навчальних системах. Конкретний їх перелік і взаємозв’язки визначаються навчальними планами, структурно-логічними схемами підготовки відповідних військових спеціалістів. Головним предметом навчання бойової підготовки у військових підрозділах і частинах є тактико-спеціальна, основними предметами - тактична, спеціальна, технічна, вогнева та загальновійськова підготовка. Особлива увага приділяється гуманітарній підготовці військовослужбовців Збройних сил України, яка також є основним предметом навчання.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи викладене, правомірно стверджувати, що об'єктом військової дидактики як науки є навчання військовослужбовців у всьому обсязі та у всіх вищеперелічених аспектах. Предметом її є система відношень: суб'єкт навчання - об'єкт навчання; об'єкт навчання - навчальний матеріал; взаємовідношення між тими, хто навчається.

Різноманіття цих відношень, напевно, становить сутність процесу навчання військовослужбовців. Безумовно, серед цих відношень найголовнішим є союз викладання і учіння, тобто відношення суб'єктів та об'єктів навчального процесу. Сучасна військова дидактика, виходячи на світові позиції та спираючись на сучасні концепції навчання, відкриває нові явища у навчальному процесі - комп'ютеризацію, кібернетизацію, активні методи навчання та ін. Вона опрацьовує такі проблеми:

визначає мету і обгрунтовує зміст навчання військовослужбовців;

досліджує сутність, закономірності та принципи навчання, а також шляхи підвищення його розвиваючого та виховного впливу на воїнів;

вивчає закономірності навчально-пізнавальної діяльності воїнів і шляхи її активізації у процесі навчання;

обгрунтовує систему методів навчання і умови ефективного їх застосування і вдосконалення;

визначає і удосконалює організаційні форми навчальної роботи у військових підрозділах і частинах;

обгрунтовує ефективні та об’єктивні критерії оцінки результативності як усього військово-дидактичного процесу, так і викладацької діяльності суб’єктів навчання та навчально-пізнавальної діяльності об’єктів навчання тощо.

Загальна військова дидактика досліджує загальну теорію і методику навчання і відповідно дає їх обгрунтування.

Специфіку, особливості викладання окремих навчальних дисциплін досліджують часткові методики. Тому що, наприклад, гуманітарна підготовка суттєво відрізняються від викладання тактико-спеціальної або спеціальної підготовки. Ще більш специфічним є проведення занять з фізичної підготовки. У зв'язку з цим, загальна військова дидактика досліджує тільки загальнотеоретичні засади процесу навчання, а часткові методики, використовуючи її рекомендації та висновки, обгрунтовують організацію навчання з окремих навчальних предметів бойової та гуманітарної підготовки. Природно, що загальна військова дидактика і часткові методики розвиваються у тісному зв'язку між собою і збагачуються взаємно, тому що вони мають спільний об’єкт наукового дослідження – військово-дидактичний процес. Часткова методика виділяє у цьому об’єкті те, що є специфічним для викладання конкретного предмета бойової та гуманітарної підготовки зокрема. Отже, військова дидактика відноситься до часткової методики, як теорія до практики.

Таким чином, військова дидактика - це галузь військово-педагогічної науки, яка вивчає, досліджує, узагальнює та обгрунтовує цілі, закономірності, принципи, зміст, форми та методи навчального процесу, взаємодію суб’єктів і об’єктів навчання, вплив цих педагогічних явищ на формування особистості військовослужбовця і бойове злагодження військових підрозділів.