Тема 2. Виховання військовослужбовців: історія і сучасність Частина 1. Гуманітарний та соціальний розвиток Збройних Сил України.

Одним із головних завдань Збройних Сил України є забезпечення високого рівня їх боєготовності та боєздатності на рівні армій провідних країн світу. Умовою його виконання має стати подальший розвиток Збройних Сил України, пріоритети якого визначені у Стратегічному оборонному бюлетені, Державній програмі розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 рр. В цих документах акцентується увага на необхідність врахування гуманітарної та соціальної складової військової служби при проведенні заходів реформування військових формувань України.

Організація військового виховання в Українському армії має глибоке історичне коріння. За час свого розвитку система військового виховання пройшла кілька етапів, що пов’язані з історичними умовами та відповідним рівнем розвитку військової справи.

В.В.Ягупов розглядає періоди розвитку військового виховання в Україні у тісному взаємозв’язку з періодизацією української державності: по-перше, за доби Київської Русі, по-друге, за доби козаччини. Окремо виділено третій період – з початку Першої світової війни до кінця першої половини ХХ століття. Кожний з цих періодів поділено на декілька етапів .

Більш науково обґрунтованим є історичний генезис організації військового виховання в українському суспільстві, викладений Г.Темко. У його основі лежить історія боротьби українського народу за свою незалежність, яка охоплює: давньослов’янський період, княжі часи (ІХ – ХІІІ ст.), добу українського козацтва (XIV – XVII ст.), період січово-стрілецького руху на Україні (ХІХ – ХХ ст.), радянський період (1917 – 1991 рр.).

Виходячи з існуючої періодизації історії України, є можливість знайти ті безцінні приклади досвіду організації військового виховання, який має велике значення для розбудови та розвитку системи виховної роботи в сучасних Збройних Силах України.

Перші згадки про військове виховання знаходять ще в давніх слов’ян, де навчання військовій справі було необхідним для формування та розвитку кожного чоловіка. У різні історичні епохи основні завдання процесу формування в особового складу морально-політичних і психологічних якостей захисника вітчизни формувалися по-різному. Вони формувалася протягом усієї тривалої боротьби українського народу за свою незалежність: в ході давньослов’янського періоду, за княжих часів, в добу козаччини та в період січово-стрілецького руху на початку ХХ ст. Кожен період мав свої історичні, соціально-психологічні умови та педагогічні засоби підготовки військових формувань.

По-перше, загальним, незалежно від історичного етапу, в організації військового виховання в історії українських військових формувань були: участь у виховному процесі керівного складу різних військових структур, значний вплив сімейних відносин на формування почуття патріотизму, гідності особистості воїна.

По-друге, виховний процес в Україні за стародавніх часів до створення княжих дружин носив неорганізований, безсистемний характер. Зі створенням професійного війська, відкриттям перших шкіл військове виховання молоді стає систематизованим, цілеспрямованим. Основною рисою воїнства княжих часів стало лицарство. Воно було характерною рисою для усіх воїнів княжої дружини незалежно від соціального статусу. У війську існував неписаний кодекс приписів, форм і звичаїв, що були обов’язкові для усіх воїнів.

По-третє, з виникненням козаччини військове виховання було піднесено на вищий щабель, особливо з утворенням Запорозької Січі. Із княжих часів у козаччину перейшло лицарство, що було підсилене рисами патріотизму.

По-четверте, на рубежі ХІХ – ХХ ст. виховний процес у військовому середовищі набуває окреслення певної системи, характерною рисою якої стає ідеологізація виховання. Важливу роль у вихованні відігравали перші громадські організації, молодіжні гуртки, осередки. Програма діяльності товариства “Січ”, “Сокіл” уже передбачала два основних напрямки роботи.

Ідеологічний – виховання молоді під гаслом збройної боротьби за соборність, самостійність України, формування мотивів боротьби за її незалежність. З цією метою у 1913 р. студентство почало видавати свій ідеологічний журнал “Відгуки”, проводити пропаганду ідей боротьби за самостійну соборну Україну.

Прикладний – всебічна підготовка з військового ремесла, військової професії. Це передбачало вивчення теоретичних положень військової справи, муштру, тренування у виконанні військових вправ, проведення стрільб. У цей час уперше формується українська військова термінологія, видаються підручники з питань стрілецької зброї, військової картографії, повний “Правильник піхотинця” та інші.

По-п’яте, істотною особливістю військового будівництва та організації військових формувань була відсутність спеціальних структур для здійснення виховного впливу, за винятком хіба що священнослужителів у війську, що на той час в цілому відповідало вимогам часу. Головним в моральній і психологічній підготовці воїнів була їх підготовка до захисту свого народу, Вітчизни від нападу зовнішнього ворога, що є похідною від головного призначення Збройних Сил.