Тема 5. Методичні основи виховання військовослуж­бовців Частина 1. Методи виховання військовослужбовців

Виконання завдань, покладених державою на Збройні Сили по захисту незалежності України, інтересів її народу, багато в чому залежить від виховання військовослужбовців, постійного психологічного, морального, духовного впливу на кожного воїна, що формує в особового складу Української армії високу національну свідомість, любов до своєї Батьківщини, народу, його культури і традицій. Саме на цьому базується весь процес виховання особового складу Збройних Сил України, загартування волі військовослужбовців, їх національно-патріотичних почуттів, підвищення рівня національної самосвідомості і цілеспрямованості.

Для вирішення завдань підготовки особового складу Української армії до виконання покладених завдань по захисту держави у Збройних Силах організовується і проводиться гуманітарна, культурно-виховна і просвітницька робота з метою патріотичного виховання, всебічного розвитку особистості, збагачення духовного світу воїна, формування національної свідомості особового складу.

Серед основних умов, які визначають ефективність виховання військовослужбовців, особливе місце посідають методи виховання. Це пов’язано з тим, що,

по-перше, вони обумовлюють характер взаємовідносин вихователів і вихованців, що складає серцевину всього виховного процесу,

по-друге, новими досягненнями педагогічної науки та практики,

по-третє, без сучасних ефективних методів виховання найкращі цілі, ідеали та зміст виховання військовослужбовців позостануться тільки в намірах їх організаторів,

по-четверте, відповідальними завданнями виховання українських військовослужбовців, які визначені в Концепції виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України та низкою інших державних документів.

Поняття ”метод виховання” є досить складним. Це обумовлено надзвичайною багатогранністю і різнобічністю того процесу, який повинна відображати ця педагогічна категорія. Ось чому в педагогіці до цього часу не припиняються дискусії відносно розкриття сутності методів виховання та їх класифікації.

Методи виховання військовослужбовців характеризують як змістовно-процесуальну (внутрішню) сторону процесу виховання, так і зовнішню (організаційну) сторону - визначають форми виховання.

1.1. Поняття методів виховання військовослужбовців та їх класифікація

Термін ”метод” грецьке слово (“methodos”) означає дослідження, спосіб, шлях наближення до істини.

У педагогічній практиці метод виступає як “спосіб організації практичного й теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями розглядуваного об‘єкта”.

Найбільш обґрунтованими є підходи тих вчених, які методи виховання визначають як сукупність специфічних прийомів і способів виховної роботи для досягнення поставлених виховних цілей.

Тому що, по-перше, їх не можна звести до шляхів чи оптимальних підходів виховання, які визначають тільки певні наміри та напрямки виховної роботи, наприклад, фізичного чи морального. Напрямки та методи виховної роботи – це різні речі, хоча вони знаходяться у діалектичному взаємозв‘язку, тому що методи забезпечують практичне здійснення та ефективність відповідних напрямків виховання.

По-друге, характер взаємодії вихователя і вихованця визначається власне методами виховання, за допомогою яких перший здійснює певні виховні впливи на другого. Методи виховання – це сукупність однорідних виховних впливів з метою реалізації виховної мети, основною складовою якої є певний спосіб чи прийом. “Методи педагогічного впливу – це не набір суто професійних засобів у руках людей, байдужих до долі своїх вихованців, ці методи – живі ставлення живих людей, об‘єднаних одним колективом, одними прагненнями, спільною відповідальністю”.

По-третє, будь-який метод виховання – це сукупність складних виховних дій, яка передбачає застосування системи педагогічних заходів. Методи виховання – це передусім цілеспрямовано і змістовно організована діяльність. Кожен метод спрямований на вирішення специфічних виховних завдань, які обумовлені цілями вихованнями і також особливостями вихованців. Сукупність однорідних методів виконують певні однорідні функції і кожна група методів включає тільки властиві їй прийоми та способи виховних дій, за допомогою яких розв‘язуються характерні для даної групи виховні задачі. Тільки системне застосування методів навчання дає суттєві ефекти у виховній діяльності в умовах збройних сил. Кожна група однорідних методів повинна мати конкретну виховну технологію, яка складається із сукупності послідовно виконуваних виховних мір і заходів. Для ефективного використання цієї технології вихователі мають опанувати дієвою методикою виховною роботи, тому що не має загальної технології виховання, а є конкретна, яка відповідає певній групі однорідних методів виховання і конкретним умовам, що склалися у даній виховній системі.

Таким чином, категорія ”методи виховання військовослужбовців” означає способи та прийоми спільної взаємопов‘язаної діяльності вихователів і вихованців, яка спрямована на оволодіння останніми духовними та військово-професійними знаннями, навичками та уміннями, нормами та правилами гідної поведінки, різнобічний розвиток їх особистості, формування у них загальнолюдських, національних і військово-професійних якостей, що визначені цілями військового виховання та необхідні для виконання службових обов'язків в мирний і воєнний час.

Прийом виховання – це своєрідна частина, деталь методу виховання, необхідна для більш ефективного застосування методу в умовах конкретної педагогічної ситуації. Будь-який метод виховання складається з певної сукупності однорідних прийомів і способів виховного впливу.

Засоби виховання – це все те, за допомогою чого вихователі впливають на вихованців. Засобами виховання є конкретні предмети матеріальної та духовної культури, які використовуються для вирішення педагогічних завдань.

Способи виховання – це конкретні форми організації життєдіяльності особового складу, які мають виховне забарвлення і несуть виховне навантаження.

Однією з актуальних проблем сучасної як загальної теорії виховання, так і військової є проблема класифікації методів виховання. Класифікація – це групування методів виховання за певними ознаками, встановлення зв‘язків між групами. У процесі розвитку педагогічної науки мали місце різні підходи до їх класифікації. У сучасній педагогіці також немає єдиного погляду щодо цієї проблеми. У зв'язку з тим, що різні автори за основу класифікації методів виховання беруть різні основи, існує кілька варіантів класифікації.

У 50-х роках у вітчизняній педагогіці популярною була класифікація, в якої методи виховання поділялися на три групи: методи словесні (розповідь, бесіда, диспут, лекція, приклад); методи привчання (практичні методи: тренування, доручення, гра, труд); методи заохочення, покарання (додаткові методи, спрямовані здебільшого на виховання дисциплінованості вихованців).

У 60-х роках було створено нову систему методів виховання, в якій основним критерієм цінності кожного методу була його здатність слугувати досягненню цілей формування особистості вихованця згідно з ідеалами суспільства. У зв‘язку з цим запроновано іншу послідовність і групу методів: методи формування морального досвіду в поведінці та діяльності (методи привчання, методи організації суспільно корисної діяльності, методи використання творчої гри, змагання); методи формування моральної свідомості (етичні бесіди, диспути, розповіді, лекції); додаткові методи виховання (заохочення і покарання).

В 70-х роках знайшла своє застосування класифікація методів виховання на ідеї систематичного засвоєння всього багатства знань, накопичених людством, згідно з якою виділяють такі групи методів: перша – методи виховання, що використовуються в навчальному процесі; друга – методи виховання в процесі суспільно-практичної діяльності; третя – методи педагогічного спілкування.

Наступний варіант класифікації грунтується на взаємозв‘язку процесів формування свідомості, поведінки та діяльності. Перша група – методи прогнозування виховних цілей і шляхів їхнього досягнення, друга – методи інформаційно-пропагандистського характеру, третя – орієнтаційно-діяльнісні методи, четверта – методи оцінки.

В останні роки у вітчизняній педагогіці найбільшої популярності набула класифікація методів виховання за рекомендаціями українського педагога С.У.Гончаренко: методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування їхніх поглядів і переконань (бесіда, лекція, диспут, позитивний приклад); методи організації діяльності й формування досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, вправа, привчання, створення виховних ситуацій); методи регулювання, корекції, стимулювання позитивної поведінки й діяльності вихованців (змагання, покарання, заохочення).

Отже, аналіз різних підходів до класифікації методів виховання в загальній та військовій педагогіці свідчить про те, що ця проблема є актуальною та складною і не отримала на сучасному етапі розвитку педагогічної науки остаточного розв‘язання.

Причина в тому, що: по-перше, автори використовують різні основи для їх класифікації; по-друге, складності цих різноманітних задач, які повинна розв‘язати сучасна теорія і практика виховання; по-третє, різноманітності та багатогранності методів виховання, по-четверте, історія педагогіки розкриває перед військовим педагогом достатньо цінний арсенал виховних впливів, які з успіхом можна використовувати і в сьогоднішніх умовах. Тому цю спадщину слід критично аналізувати, засвоїти позитивний досвід та творчо використовувати у вихованні особового складу. Постійний обмін думками, досвідом – необхідна передумова вдосконалення теорії військового виховання, зростання педагогічної майстерності вихователів.

Виникає питання: “Який варіант більш оптимальний для виховання особового складу Збройних сил України?” Безперечно, кожен варіант має свої як позитивні аспекти, так і певні недоліки. Відповідь така: по-перше, який найбільш оптимально сприяє реалізації основних цілей виховання військовослужбовців та отримання ефективних результатів у виховному процесі; по-друге, який забезпечує оптимальну реалізацію виховних заходів в умовах Збройних сил України; по-третє, який найбільш відповідає завданням національного виховання і сучасним концепціям виховання українських військовослужбовців; по-четверте, який забезпечує ефективну методику виховної роботи з військовослужбовцями в умовах сьогодення.

Беручи під увагу вищевикладене та на основі характеру впливу методів виховання на військовослужбовців Збройних сил України можна їх класифікувати на такі групи:

перша група – методи безпосереднього виховного впливу;

друга група – методи опосередкованого виховного впливу;

третя група – методи самовиховання;