2.2. Принципи виховання як система педагогічних вимог.

У сучасній військовій педагогіці існує такій варіант класифікації принципів виховання.

До змістовних принципів виховання вони відносять ті, які відповідають на запитання: на яких ідеалах і цінностях виховувати військовослужбовців

Організаційні принципи вказують, як, яким чином здійснити виховання?

Принципи керування вихованням (управлінські) визначають роль і місце суб‘єктів виховного процесу.

Остаточно можна подати таку класифікацію принципів виховання військовослужбовців у Збройних силах України.

Принципи виховання, що обслуговують усі компоненти виховного процесу:

цілеспрямованість;

суспільна спрямованість;

виховання воїнів у процесі воїнського труда і повсякденного життя;

виховання в колективі та через колектив;

суб‘єкт-суб‘єктний характер виховних взаємин;

наступальність, активність, системність і конкретність виховних заходів;

оптимізація виховного процесу.

Принципи, що стосуються суб’єктів виховання та методики їх діяльності:

гуманізм і демократизм у поєднанні з високою вимогливістю та пошаною до особистості вихованця;

опора на позитивні якості в особистості воїна і військового колективі;

сполучення комплексного, диференційованого та індивідуального підходу у виховній діяльності;

єдність, погодженість і спадковість виховних впливів, зусиль і дій.

Принципи, що стосуються навчально-пізнавальної діяльності вихованців:

свідомість, самодіяльність та активність вихованців.

Принципи виховання, що обслуговують всі компоненти виховного процесу.

Принцип цілеспрямованості, сутність якого полягає у підпорядкованості всієї виховної роботи загальній меті та ідеалам виховання у Збройних силах України, їх усвідомленні і сприйнятті суб‘єктами та об‘єктами виховання, нетерпимості стихійності у вихованні, наявності перспективи у виховній роботі. Метою виховання у нашому суспільстві є формування гармонійно розвиненої і суспільно активної особистості з науковим світоглядом, з високим моральним потенціалом, що бажає і вміє працювати, духовно багатої і фізично досконалої.

Знання мети виховання в навчально-виховний діяльності має надзвичайно важливе значення, тому що вона є стрижневою у військово-педагогічній науці, висхідним пунктом теорії та практики військового виховання. Мета виховання безпосередньо торкається всіх компонентів виховного процесу, визначає зміст всіх його складових і підсистемах. Вона також зумовлює принципи, зміст, організацію, методи, форми та методику виховання військовослужбовців. Інакше кажучи, мета виховання військовослужбовців – це прогнозування цілей через результати виховання.

Основні вимоги цього принципу:

спрямування виховання воїнів на державно-патріотичних ідеях, формування з них справжніх патріотів української держави;

розуміння вимог Воєнної доктрини України, Конституції України до забезпечення обороноздатності нашої держави та інших державних документів до призначення Збройних сил України і організації та проведення бойової і гуманітарної підготовки, виховної роботи у сучасних умовах;

ясне і чітке усвідомлення вихователями цілей і задач виховання військовослужбовців, національно-державної спрямованої всіх виховних заходів і впливів;

спрямованість виховного процесу у Збройних силах України на формування і розвиток справжніх патріотів нашої Батьківщини, виховання військовослужбовців на кращих традиціях та ідеалах українського народу;

надання всьому виховному процесу наукового характеру, наступальності, конкретності, оперативності, гуманності та змістовності;

спрямованість виховної роботи на якісне вирішення завдань, які стоять перед Збройними силами України;

виховання воїнів на загальнолюдських цінностях тощо.

Вимоги цього принципу знаходять своє відбиття в інших принципах виховання, законодавчих актах держави щодо організації виховної роботи у Збройних силах України, програмах гуманітарної підготовки військовослужбовців, планах виховних заходів.

Принцип суспільної спрямованості, сутність якого полягає у використанні у виховній роботі кращих традицій виховання українського народу, систематичному ознайомленні військовослужбовців з суспільно-політичними подіями у країні та світі, залученні їх до активної участі в суспільному житті підрозділу, частини, збройних сил і держави. Цілі, завдання, зміст і характер виховання військовослужбовців визначаються державою. Наприклад, таким документом щодо організації та проведення виховної роботи з українськими військовослужбовцями є Концепція виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України, яка затверджена Указом Президента України у 1998 році. Практичну реалізацію цих вимог здійснюють командири (начальники) всіх рівнів.

Основні вимоги принципу суспільної спрямованості:

широке ознайомлення воїнів з повсякденним життям і діяльністю українського народу та народів світу;

чітка орієнтованість всієї виховної роботи на реалізацію вимог української держави до Збройних силах України;

впровадження у виховний процес кращих традицій, ідеалів і звичаїв українського народу;

неухильне проведення державної політики у всіх виховних заходах, їх тісний взаємозв‘язок з життям держави та суспільства, Збройних сил України, конкретних військових підрозділів і частин;

формування у вихованців інтерес до подій у державі, Збройних силах України та їх широке залучення до участі в суспільному житті військових підрозділів, частин, місцевих виборчих органах влади та держави;

ведучою ідеєю цього принципу має бути будівництво суверенної та незалежної України.

Принцип виховання воїнів у процесі військової праці і повсякденного життя. Праця, у тому числі й військова, має стати найголовнішим джерелом задоволення потреб військовослужбовця як фактор гармонійного і всебічного розвитку їх особистості. Формування, розвиток і вдосконалення особистості відбувається у суспільно-корисній змістовній діяльності. У зв‘язку з цим характер і особливості військової служби, зміст бойової підготовки мають значні виховні аспекти, створюють надзвичайно сприятливі умови для здійснення виховних заходів, переважна кількість з них позитивно впливає на загартовування та розвиток емоційно-вольової сфери особистості військовослужбовця.

Досвід сучасних воєнних конфліктів свідчить про те, що організація та проведення виховного процесу у збройних силах повинні відбуватися з урахуванням рівня розвитку військової науки та бойової техніки, особливостей функціонування психіки людини в екстремальних умовах, вимог сучасної війни та театру бойових дій. Під час проведення бойової та гуманітарної підготовки, різноманітних виховних заходів військовослужбовці мають отримати сукупність військово-професійних теоретичних знань про ці обставини, а на польових заняттях – загартувати психіку, навчитись ефективно діяти в складних умовах сучасної війни.

Основні вимоги цього принципу:

сполучення практичної діяльності військовослужбовців з виховними впливами на них, своєчасне і всебічне морально-психологічне забезпечення життєдіяльності військ;

досягнення розуміння необхідності українській державі Збройних сил і, відповідно, свідомого ставлення військовослужбовців до військової служби взагалі та опанування свого військового фаху і виконання конкретного військового завдання зокрема;

оптимальна та якісна організація бойової діяльності особового складу, процесу опанування військовою майстерністю військовослужбовців і військових колективів (чітке формулювання цілей і завдань всіх видів діяльності кожному військовослужбовцю; конкретне визначення обсягу, послідовності та строків виконання завдань; якісне організаційне і матеріально-технічне забезпечення завдань, що виконуються; постійна допомога, контроль і об‘єктивна оцінка діяльності воїнів; докладне дотримання вимог заходів безпеки, бойових і загальновійськових статутів; стимулювання сумлінного ставлення воїнів до виконання своїх службових обов‘язків і бойових завдань) тощо.

Виконання цих вимог щодо організації та здійснення бойового навчання і повсякденної діяльності особового складу буде забезпечувати їх виховний вплив у всіх сферах життєдіяльності військовослужбовців:

навчально-пізнавальній (заняття у системі бойової підготовки, самостійна робота над вдосконаленням теоретичних знань, практичних навичок і вмінь);

військово-професійній (виконання обов‘язків згідно службових функцій);

суспільній (участь у заходах морально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ, діяльності суспільних організацій тощо) та ін.

Принцип виховання в колективі та через колектив. Колектив – могутній засіб військового виховання, ведучі риси особистості військовослужбовця формуються тільки в колективі. Про вплив соціального оточення на особистість популярно можна виразити такими відомими приказками: “З ким поведешся, від того і наберешся”, або “Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти”. Виховна сила колективу полягає у тому, що він водночас виконує функції як об‘єкта, так і суб‘єкта виховання.

Військовий колектив - це місце для самовираження і самоутвердження особистості військовослужбовця. Згуртованість і позитивний морально-психологічний клімат військового підрозділу безпосередньо впливають на виховання військовослужбовців, на якість і результативність бойової та гуманітарної підготовки, на стан бойової та мобілізаційної готовності як окремого військовослужбовця, так і військового підрозділу. Основними характеристиками колективу, який має міцні виховні функції, є здоровий морально-психологічний клімат, згуртованість, творча активність, постійна спрямованість на успіх, висока вимогливість, творча співпраця.

Виховна сила військового колективу полягає, у першу чергу, в тому, що він об‘єднує всіх військовослужбовців спільною діяльністю, формує у членів колективу найкращі риси та якості характеру, які необхідні в сучасній війні, розкриває суспільну значущість і необхідність військової служби. Міцне виховне забарвлення має будь-яка спільна діяльність, а військова, враховуючи її екстремальний і колективний характер, удвічі.

Значний виховний вплив на членів військового колективу мають такі його соціально-психологічні прояви, як колективний настрій, громадська думка та колективні традиції.

Отже, військовий колектив являючись різновидом малої соціальної групи, у відношенні своїх членів виконує певні функції, у тому числі й виховні. Основними виховними функціями військового колективу є: світоглядна, адаптаційна, освітньо-перевиховна, суспільно-господарча, культурна.

Основні вимоги цього принципу:

висування перед військовим підрозділом чітких перспектив, постановка конкретних змістовних завдань і залучення всіх воїнів підрозділу до їх якісного виконання (Перед кожним колективом повинна бути поставлена загальна колективна ціль, - підкреслював А.С.Макаренко, - не перед окремим класом, а обов‘язково перед цілою школою.);

вміле керування розвитком військового колективу, своєчасне розв’язання проблем, які можуть виникати у процесі його розвитку;

створення активу серед воїнів;

всіляка підтримка і заохочення розумної ініціативи військового колективу та її закріплення у якості традицій;

тісний взаємозв‘язок життя підрозділу з життям збройних сил та держави тощо.

Принцип суб‘єкт-суб‘єктного характеру виховних взаємин. Перетворення об‘єктів виховання в активних і зацікавлених осіб власного самовдосконалення, стимулювання внутрішньої активності військовослужбовців у формуванні та постійному самовихованні власної особистості має стати наріжним каменем виховання в Збройних силах України. Тому військовий педагог повинен намагатися постійно творчо розвивати особистості військовослужбовців, формувати з них яскравих індивідуальності. Визнання цього принципу означає наявність у процесі виховання рівноправної особистості – об‘єкта виховання, який має перетворитися у власного вихователя. Таке виховання грунтується на повазі людської індивідуальності, на визнанні права людини бути таким, яким вона є, наданні їй можливості творчого самовдосконалення, її включенні в процес самовиховання.

Основні вимоги цього принципу:

визнання особистісного підходу у вихованні, що створює надзвичайно сприятливі умови для всебічного розвитку особистості вихованця;

визнання об‘єкта виховання повноправним учасником виховного процесу та його перетворення в активного учасника власного самовиховання;

цілеспрямоване формування мотивації самовдосконалення у об‘єктів виховання;

чітке визначення вихованцям цілей, завдань, змісту, прийомів і способів самовиховання;

прищеплення вихованцям навичок і вмінь самовиховання, озброєння їх ефективними технологіями вдосконалення позитивних якостей і нівелювання негативних;

максимальне сприяння розвитку розумових, фізичних і духовних якостей вихованців;

орієнтація на позитивні якості вихованця, сприйняття таким, яким він є, пошана його особистості тощо.

Принцип наступальності, активності, систематичності та конкретності виховних заходів. Він стосується як змістовного, так і процесуального компоненту процесу виховання військовослужбовців, тобто визначає спрямованість, тональність, зміст, логіку і послідовність виховного процесу у Збройних силах України.

Власне кажучи, зміст виховання військовослужбовців у програмах гуманітарної підготовки, планах виховної роботи піддається певній систематизації за роками, періодами навчання і по кожному окремому виховному заходу, виходячи з специфіки видів і родів військ. Головне тут полягає в тому, щоб хід виховання забезпечував воїнам опанування певного необхідного обсягу духовних знань, формування практичних навичок і вмінь високодуховної поведінки. Отже, тут діє не тільки принцип систематичності, а й послідовності виховання. Порушення правил систематичності та послідовності у вихованні спричиняє набуття воїнами уривчастих знань, навичок і вмінь гідної поведінки.

Таким чином, наступальність, активність, систематичність і послідовність у військовому вихованні вимагають дотримання таких правил:

вивчення та врахування інтересів і потреб військовослужбовців, їх об‘єктивний аналіз і своєчасне задоволення;

широке застосування логіки виховного процесу і структурування змісту виховання;

послідовний і внутрішньо узгоджений розподіл виховних заходів за періодами і роками служби військовослужбовців з урахуванням соціально-політичної та воєнної обстановки у світи, державі і Збройних силах України, особливостей та специфіки підготовки призовників і військовослужбовців;

цілеспрямоване планування виховних заходів з урахуванням актуальних потреб військовослужбовців, змін у суспільно-політичному і економічному житті України та інших країн;

максимальне урахування специфіки діяльності військового підрозділу і частини, оперативне реагування на нагальні потреби їх бойової та гуманітарної підготовки, підтримання бойової і мобілізаційної готовності;

чітке виділення головного, актуального у виховному матеріалі, намагання його систематизувати, узагальнити та усвідомити вихованцями;

уміле урахування особливостей майбутньої цивільної діяльності військовослужбовців для їх самовдосконалення;

широке впровадження у навчально-виховний процес сучасних технологій виховання;

систематичне управління самовихованням об’єктів виховання тощо.

Принцип оптимізації виховного процесу. Сутність оптимізації виховання полягає у навмисному виборі змісту, методів, форм і прийомів виховного впливу, які забезпечують найкращий результат. Але оптимізація передбачає підвищення ефективності виховного процесу у військовому підрозділі та частині не будь-якими засобами, а найбільш доцільним, найбільш відповідним конкретній ситуації комплексом навчально-виховних засобів. Військовий педагог, спираючись на власну обґрунтовану методику роботи, витрачає мало часу на вирішення виховних завдань, але одержує високий позитивний кінцевий результат.

Основні вимоги цього принципу:

конкретизація цілей і завдань виховання з урахуванням ідеалів, традицій виховання, ціннісних орієнтацій українського народу, індивідуально-психічних особливостей об’єктів виховання;

комплексний підхід до визначення змісту виховання військовослужбовців;

чітке визначення варіанту змісту виховання шляхом виділення головного, загальнолюдських і національних цінностей виховання;

добір таких методів, засобів та організаційних форм, які дозволяють найбільш успішно вирішувати поставлені завдання за визначений час;

диференційований та індивідуальний підхід до об’єктів виховання у виховному процесі;

створення умов для ефективного вирішення поставлених виховних та інших задач за визначений час;

раціональне сполучення керування виховною діяльністю вихователів і управління самовдосконаленням воїнів, оперативне регулювання і коригування перебігу виховного процесу;

аналіз отриманих результатів виховання і витрат часу за критеріями оптимальності (максимально можливі в даній ситуації результати та відповідність витраченого часу діючим нормам) тощо.

Принципи, що стосуються діяльності суб’єктів виховання та методики їх викладання

Принцип гуманізму і демократизму в поєднанні з високою вимогливістю та пошаною до особистості вихованця. Його сутність ґрунтується на взаєморозумінні й гуманізмі спільної діяльності суб’єктів і об’єктів виховання, на єдності їхніх інтересів і прагнень, метою якої є їх плідний та творчий союз і всебічний і гармонійний розвиток особистості вихованця та полягає у єдності вимог до вихованців з боку вихователів, гуманне ставлення до воїнів, повага до їхньої думки. У словнику іншомовних слів термін ”гуманізація” трактується таким чином: ”Ставлення до людини, як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей” .

На початку 90-х років поняття ”гуманність” розуміється як повага до людей і до їхньої гідності, піклування про їх добробут.

Демократизм у вихованні визначається тими змінами, що відбуваються як у суспільному житті України, різновидом якої є військова служба, так і в педагогічній науці.

Наша система виховання сформувалась під впливом загальної радянської школи, яка мала, в основному, авторитарний характер. Тому військова педагогіка стала ”безсолдатною” наукою, де все було правильно і обґрунтовано, окрім почуттів і переживань солдата - об’єкта виховання, який є рівноправним учасником процесу виховання, і, врешті-решт, цей процес повинен функціонувати не для суб’єктів виховання, а навпаки - для об’єктів.

Демократизація суспільного життя детермінує демократизацію служби у Збройних силах України, яка, у свою чергу, справляє безпосередній позитивний вплив на зміст і процедуру військово-педагогічного процесу. Демократизація навчально-виховного процесу передбачає оновлення змісту військової освіти, перебудову процесуальної сторони навчально-пізнавальної діяльності військовослужбовців, характеру військової служби. Демократизація процесу виховання означає: 1) поворот до людини, тобто до об’єкта виховання; 2) подолання формалізму і бюрократизму у виховному процесі; 3) співробітництво суб’єктів і об’єктів процесу виховання, де останній є повноправним його учасником і творцем власного самовдосконалення; 4) колективний аналіз результатів самовиховання вихованців і добір найбільш оптимальних умов його вдосконалення.

В основі демократизації процесу виховання у Збройних силах України мають бути основні положення педагогіки співробітництва, коли об’єкт виховання перетворюється в його суб’єкт.

Отже, демократизація виховного процесу повинна ґрунтуватися на спільній взаємопов’язаній діяльності суб’єктів та об’єктів виховання, яка базується на демократичних принципах спілкування. Власне, стиль спілкування військових педагогів у першу чергу визначає спрямованість навчально-виховного процесу.

Дуже вдало про суть поваги до особистості вихованця висловився А.С.Макаренко: якомога більше вимог до людини, але разом з тим, якомога більше поваги до неї. Повага до особистості вихованця і висока вимогливість до неї передбачають опору на позитивне в душі вихованця, віру в його можливості та творчий потенціал, турботу про його розвиток. Повага і вимогливість тісно взаємопов‘язані. Повага проявляється в доброзичливості до воїна, у чуйності та увазі до його потреб і проблем, у турботі та допомозі, довірі і тактовності. Але в той же час, враховуючи специфіку та особливості діяльності військовослужбовця, до нього мають бути висунуті чіткі та безкомпромісні вимоги щодо виконання службових обов‘язків, правил поведінки.

Основні вимоги цього принципу:

виховання у військовослужбовців людяності і доброти, формування норм і правил воїнського етикету;

виховання свідомого ставлення до військової служби взагалі та до вимог військової дисципліни зокрема;

виховання на кращих традиціях українського народу і воїнського етикету;

дотримання правил загальнолюдського спілкування і впровадження у життєдіяльність військових підрозділів кращих звичаїв і правил воїнського етикету;

ставлення до людського життя і особистої гідності вихованця як до найвищої цінності тощо.

Принцип опори на позитивні якості у військовому колективі та особистості воїна. Він вимагає зосередження основної уваги вихователів на позитивних якостях воїна, їх зміцненні і розвитку з метою творчого вдосконалення позитивних якостей і нівелюванні негативних. Для цього у вихованців слід формувати віру у власні сили та здібності, розвивати активність, ініціативу і самостійність. Головними прийомами та способами у такому випадку є не примус і погрози, а переконання, приклад, які спираються на позитивну мотивацію військової діяльності та досягнення успіхів у майбутньому. Таким самим чином слід працювати і з військовим колективом, який окрім самовдосконалення має міцний виховний вплив на своїх членів.

Принцип сполучення комплексного, диференційованого та індивідуального підходу у виховній діяльності. Смисл цього принципу полягає у тому, що військовий педагог, виходячи з колективного характеру діяльності військовослужбовців і враховуючи індивідуально-психічні особливості об’єктів виховання, може і повинен застосовувати різноманітні методи та форми виховних впливів як під час здійснення планових виховних заходів, так і непланованих. Дитина формує себе зсередини, - зазначав французький педагог С.Френе, - і цей процес суворо індивідуальний.

Основні положення цього принципу:

організація колективної діяльності з урахуванням особливостей психології військового колективу і психіки військовослужбовця відповідно до вимог психолого-педагогічної науки, військових статутів та інструкцій, особливостей і психологічного змісту сучасної війни;

диференціація змістовного компоненту виховного процесу, виходячи як з колективних, так і індивідуальних потреб військовослужбовців;

всебічне вивчення і знання індивідуально-психічних особливостей вихованців та їх урахування під час організації та проведення як колективної, так і індивідуальної виховної роботи;

оптимальне сполучення колективних та індивідуальних форм і методів виховної роботи у військовому підрозділі;

широке залучення воїнів до самовиховання та їх озброєння його дієвою технологією;

надання переваги таким методам виховання, які спираються на педагогіку співробітництва;

знання різноманітних проявів соціально-психологічних явищ у військовому колективі під час здійснення навчально-виховного процесу і уміле керування ними у виховних цілях;

педагогічний аналіз результатів виховання з наступним коригуванням тощо.

Принцип єдності, погодженості та спадковості виховних впливів, зусиль і дій. Єдність виховної діяльності досягається загальним цілеспрямованим підходом всіх категорій вихователів до вирішення виховних задач. Здійснення виховного впливу з єдиних підходів на цілі та задачі виховання, єдиних принципів і методів педагогічного впливу, єдиних вимог і критеріїв оцінки положення справ у підрозділі – у цьому полягає смисл єдності у вихованні військовослужбовців. Все це, безумовно, не обмежує творчу ініціативу вихователів у виборі оптимальних заходів, прийомів і способів виховного впливу, їх неповторності та унікальності.

Як свідчить досвід, зусилля вихователів не будуть мати ефективність, коли вони не скоординовані. Тому їх треба узгодити як за змістом, так і за часом, місцем, методами та формами виховних впливів з урахуванням індивідуально-психічних особливостей вихованців, їх попереднього життєвого досвіду, мотивації до військової служби, специфіки діяльності конкретного військового підрозділу.

І.Кант щодо спадковості виховання казав, що виховання є мистецтвом, використання якого повинно вдосконалюватися протягом багатьох поколінь, і тому кожне покоління, озброєне знаннями попереднього, може більше й більше виконувати виховання, яке пропорційно й доцільно розвиває природні здібності людини і таким шляхом веде весь рід людський до його призначення.

Принципи, що стосуються діяльності вихованців

Принцип свідомості, самодіяльності та активності вихованців. Не даремно народна мудрість підкреслює, що “Хто думає, той і розум має”. К.Д.Ушинський вважав, що виховання не лише мусить розвивати розум людини та дати їй певний обсяг відомостей, а й має запалити у неї жадобу серйозної праці, без якої життя її не може бути ні достойним, ані щасливим.

Процес виховання - це двоєдиний процес, в основі якої лежить взаємодія суб’єкта і об’єкта виховання. Однією з умов досягнення успіху у виховній діяльності є перетворення об’єктів виховання на активні постаті. В основі цієї активності лежить змістовна свідома мотивація, яка спрямована на активну участь у воїнській діяльності. Вона виражається у тому, що воїни усвідомлюють цілі виховання, планують і організовують свою діяльність, уміють контролювати власні навчально-пізнавальні дії, виявляють інтерес до військово-професійних знань, ставлять завдання та уміють їх розв‘язувати.

Відокремлення цього принципу означає, що в центр уваги виховної роботи ставиться людина. Визнання цього принципу означає, що об’єкт виховання стає зацікавленим, активним і повноправним учасником виховного процесу, йому дається можливість до саморозвитку.

Окрім цієї фундаментальної причини введення цього принципу існують і інші. Наприклад, зміст військової служби і труднощі, які виникають під час її проходження громадянами України; падіння престижу військової служби у суспільстві та, відповідно, небажання певної частини молоді служити у лавах Збройних сил України; падіння мотивації військової служби, яка є важливою складовою частиною будь-якої суспільної діяльності; гуманізація та демократизація військової служби.

І останнє, напевно, невміння врахувати наслідки недотримання цього принципу під час організації та проведення бойової і гуманітарної підготовки, виховних заходів пояснює незацікавленість особового складу у ряді випадків у результатах власної навчальної діяльності та постійного самовдосконалення. У зв’язку з цим глибоке опрацювання технології формування навчально-виховної мотивації у об’єктів виховання становить важливе завдання теорії військового виховання, військової дидактики та педагогічної психології.

Безперечно, мудро роблять ті військові педагоги, які мотивацію пізнання використовують для формування професійної мотивації та військово-професійної спрямованості особистості майбутнього спеціаліста. Тому у виховному процесі повинні чітко окреслюватися контури і характер майбутньої військово-професійної діяльності.

Для ефективної реалізації цього принципу можна сформулювати такі правила:

формування широкого кругозору щодо різноманітних проблем суспільного життя народу України взагалі та Збройних сил України зокрема;

створення у військовослужбовців позитивного уявлення про службу в лавах Збройних сил України;

формування розуміння військовослужбовцями смислу військової служби;

вироблення мотивації військової служби;

формування всебічного інтересу до військової служби в лавах Збройних сил України, до конкретного військового фаху;

зацікавлення воїнів у результатах своєї військової праці і показ цих результатів для досягнення успіху у власній військово-професійній діяльності та військового підрозділу;

перетворення воїнів у зацікавлених та активно діючих осіб життєдіяльності військового підрозділу і співучасників їх успіхів у бойовій та гуманітарній підготовці, підтриманні постійної бойової та мобілізаційної готовності;

визначення конкретних цілей і завдань виховного процесу, кожного виховного заходу;

надання особистісного смислу і конкретного змісту діяльності воїнів;

спонукання об’єктів виховання до правильної самооцінки власних дій, вчинків, виховання у них звичок самоаналізу і самоконтролю та потреби самовдосконалення тощо.

ВИСНОВКИ

1.Принципи сучасної військової дидактики створюють систему, цілісну єдність, що виявляється в їх тісному взаємозв’язку, взаємозалежності та різноманітності їх взаємин.

2.Виходячи з цього, військовому педагогу необхідно орієнтуватися у своїй діяльності не на окремі принципи виховання, а на їх систему, яка забезпечує оптимізацію як процесуального, так і змістовного боку виховання військовослужбовців. Творче їх використання, виходячи з конкретних умов навчально-пізнавальної діяльності об’єктів виховання, забезпечує ефективність усього військово-дидактичного процесу, постійну бойову і мобілізаційну готовність військових підрозділів і частин.